WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Індійська філософія - Реферат

Індійська філософія - Реферат

центральних проблем Веданти - відношення Я (дживи) і Бога (Брахмана). Згодом у філософії склалося кілька коментаторських традицій, що пізніше оформилися у самостійні школи Веданти. Найбільш відомі з них: моністична, що стверджує принципову тотожність Я і Бога, школа адвайта-веданта Шанкари (УІП-ІХ стст. н. е.) і школа вішишта-адвайта Рамануджі - школа обмеженого монізму, що розглядає Я і Бог як частину і ціле (XI ст. н. е.).
Первісне під Ведантою розуміли Упанішади. Світогляд Упанішад неоднорідний. Багаточисленні тексти мають різні, іноді взаємовиняткові трактування філософських понять буття, Брахман, Атман та ін., що служило основою для критичних нападів представників неорто-доксальних філософських учень на ведичну традицію. Спробою відновити авторитет вед, досить серйозно підірваний критикою, стала філософська система Веданти. Основна мета "Брахма-сутри" Бадараяни, а також коментарів - прагнення обґрунтувати єдине вчення Упанішад, виключивши всі можливі різночитання. На думку ведантистів, знання про Брахмана, отримуване з Упанішад, повинно бути в усьому однаковим і несуперечливим. Брахман у філософії Веданти і іманентний і трансцендентний світові, і вираження найвищого принципу (Абсолюту), і реальний творець світу (Ішвара). Критерієм реальності Брахмана оголошувалися одкровення священного писання, що підкріплювалися релігійним досвідом. Тому у Веданті відсутні раціональні доводи онтологічного (тобто сущого) буття Бога. Логіка, за Ведантою, не може визнаватись самодостатньою формою осягнення істини. Цінність розуму - у згоді релігійного досвіду з істинами. Справжнє призначення філософії полягає в тому, щоб за допомогою істинного знання організувати релігійне життя людини, допомогти їй в пошуках шляхів уникнення страждань і досягнення звільнення.
Досягнення істинного знання - брахмавід'ї, тобто знання Брахмана - передбачає ряд умов: прагнення до звільнення, віру, усвідомлення відмінності між вічним буттям Брахмана і мінливим, тимчасовим характером сансари (світу речей і людських бажань), спокій духу, помірність, відчуженість, терпіння і зосередженість. Якщо людина починає розуміти, що світ недосконалий і має існувати вічна основа світу, приходить до ідеї Бога як творця і вседержителя світу ("Вішишта-адвайта" Рамануджи). Дальші роздуми про буття Бога як про абсолютну реальність дозволяють зрозуміти, що лише Бог - єдина реальність, а світ - тільки видимість ("Адвайта веданта" Шан-кари). Усі відмінності між явищами зовнішнього світу, між Я і Богом - суть лише ілюзорні породження людської необізнаності, справжня суть людини, за Ведантою, є Душа, яка тотожна Брахману. Той, хто пізнав Брахмана, приходить до усвідомлення безкінечної тотожності з ним і, укоренившись у такій істині, набуває повної свободи. У працях багатьох індійських мислителів Веданта нерідко проголошується єдиною філософською доктриною, здатною здійснити найдавніші ідеали людства, вказати практичні шляхи гармонійного розвитку світового співтовариства.
XIX століття стало переломним в історії філософської думки Індії. Могутній вплив культури Заходу, що супроводжувався колоніальною політикою Англії, привів до того, що Індія вирвалася з "вічного перебування у минулому". В умовах, коли традиційні основи життя виявилися зруйнованими, а нові ще не набуто, виникла потреба філософського осмислення культурної ситуації, вибору світоглядних орієнтирів, що дозволяли Індії подолати критичну ситуацію, що склалася. Зміни, що відбуваються у політичному, соціально-економічному житті, знайшли відбиття в історії філософської та соціальної думки Індії і названі філософським ренесансом. Індійські історики філософії нерідко робили паралелі між ідейними прагненнями основоположників ренесансу і духовними шуканнями мислителів Відродження, Реформації і Просвітництва в Європі. Зіставлення достатньо обґрунтовані: в індійській думці XIX ст, виявилися спресованими в одне: риси духовних формоутворень, які в Європі представлені окремими епохами. Саме в Індії відбувається безпосереднє звертання до пам'ятників класичної давнини, обминаючи середньовічні нашарування, по-перше; реформація традиційного індуїзму, по-друге; віра у велику очисну і визвольну роль Розуму і Науки, особливі риси індійського ренесансу. Мета теоретиків ренесансу полягає в боротьбі проти духовного поневолення Індії, за відновлення повної слави і величі минулого.
Радикальні ідеї, як правило, набували релі гійних форм. Великі реформатори припускали, що, звернувшись до духовно-релігійного досвіду, великих прозрінь Веданти, санкх'я і йоги, філософія здобуде міцний фундамент і стане справжнім ученням про людину, надійним орієнтиром на шляху до звільнення. Якщо хочете говорити про політику в Індії, повинні говорити про неї мовою релігії - цей вислів Свамі Вівека-нанди став філософським символом епохи.
Найвидатніші філософи XIX - початку XX ст. - засновники релігійних об'єднань (ашрамів) реформаторського типу: Рам Мохан Рай (1772-1833 рр.) - "Брахма самаджа", Свамі Даянанд Сарасваті (1824-1883 рр.) - "Ар'я самаджа", Свамі Вівекананда (1863-1902 рр.) - "Місія Рамакришни", Ауробіндо Гхош (1872-1950 рр.) -ашрам Ауробіндо. Теорія і практика реформаторських об'єднань, що явно не узгоджувалася з традиційним індуїзмом, тісно перепліталася з модернізацією Веданти, духовна монополія якої після завоювання Великобританією значно підірвана в Індії. Засноване в 70-ті роки XIX ст. Свамі Даянандою товариство Ар'я самаджа проголосило веди і Веданту осереддям людської мудрості і, отже, втіленням суті світової цивілізації. Особливо наполегливо стверджувалася думка про те, що нібито веди, а отже, і Веданта, включають всю сукупність сучасних і навіть майбутніх людських знань, в тому числі всі досягнення наукової і технічної думки. "Релігією майбутнього освіченого людства" назвав Веданту відомий філософ Свамі Вівекананда, підкреслюючи, що Індія потребує саме практичної Веданти.
Злившись з ідеями національно-визвольного руху, модернізований ведантизм поширився в інтелектуальних колах індійського суспільства. Неоведантистські мислителі проповідували свободу і незалежність Індії, її прогрес у суспільному і державному житті, прагнення обґрунтувати її суверенність і державність. Один з неоведантистських мислителів президент незалежної Індії Сарвапаліі Радхакришна доклав немало зусиль для становлення і суверенного розвитку Індії, відродження її історичних традицій, розквіту народної творчості і культури. Гуманістичні пошуки неоведантизму знайшли широкий відгук на Заході. Соціальний і культурний прогрес Індії підтримувала передова громадськість Заходу, видатні вчені і просвітителі - від Емерсона і Торо до Генрі Гессе, Отто Хакслі і Ромена Роллана.
Один з видатних модерністів ведантизму -Свамі Вівекананда - найближчий учень і послідовник ІТІрі Рамакришни. Свамі Вівекананда - справжнє ім'я Парендранатх Датта (1863-1902 рр.) -індійський філософ-ідеаліст. У 1880-1884 роки вивчав філософію уКалькуттському університеті, пізніше виїжджав у США, Англію, Японію з
Loading...

 
 

Цікаве