WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Антична філософія - Реферат

Антична філософія - Реферат

принцип буття, має межі, визначає невизначене, конфігурує і втілює єдність безлічі безформених елементів, надаючи їм форму: сутність, порядок, досконалість, вища цінність. Єдине, за Платоном, є: по-перше, принцип (сутність, субстанція) буття; по-друге, принцип істинності й пізнаванності, адже лише те, що визначене - усвідомлюване, пізнане; по-третє, принцип цінності, оскільки саме обмеження спричинює порядок і вдосконалення. Друга основа буття - Розум - є породженням Блага, однієї із здатностей Душі. Розум не зводиться Платоном тільки до дискурсивного судження, а й має також інтуїтивне осягнення суті речей, але не їх становлення. Платон підкреслював чистоту Розуму, відмежовуючи його від усього матеріального, речового і того, що перебуває в становленні. Одночасно Розум для Платона не є якоюсь метафізичною абстракцією. З одного боку, Розум втілений у Космосі, у правильному й вічному рухові Неба, і це Небо бачимо своїми очима. З іншого - Розум є живою істотою, максимально узагальненою, граничне впорядкованою, досконалою та прекрасною. Розум і життя взагалі не розмежовуються Платоном, оскільки Розум теж є життя, але взяте в граничному узагальненні. Третьою іпостассю буття, за Платоном, - Світова Душа, що виступає як начало, яке об'єднує світ ідей із світом речей. Душа відрізняється від Розуму і від тіл принципом саморухання, своєю безтілесністю і безсмертям, хоча й знаходить своє кінцеве існування саме в тілах. Світова Душа - суміш ідей і речей, форми й матерії.
З'ясування структури ідеального світу дозволяє зрозуміти походження і структуру чуттєвого сприйняття фізичного космосу. Платон вважає, що порядок і міру вносить у світ Розум - деміург, який із любові до Блага взяв за взірець світ ідей, зліпив як майстер із доступної сировини чуттєво сприйняти речі. Структурні компоненти появи світу є: модель (ідеальний світ), копія (фізичний світ),Творець, зодчий, який створює копії відповідно до моделі. Модель-зразок вічна, вічний також Творець, але чуттєвий світ, продукт деміурга, народжений і тілесний, внаслідок чого із Хаосу породжується Космос, якому деміург надає досконалу форму сфери. Космос постає як досконала гармонійна істота, що є за своєю структурою божественний Розум, Світова Душа й світове тіло. Як же людина, за концепцією Платона, може залучитися до ідеального світу, сподіваючись досягнути бажаного Блага? Платон дуалістичне розглядає людину, протиставляючи в ній тіло й душу. Суть людини - розумна душа, а тлінне тіло - "темниця для душі". Завдяки розумній душі, перед людиною відкривається можливість наблизитися до світу вічних, довершених, справжніх ідей. Душа, за Платоном, має подібну до неї природу і тому може пізнати буття. Оскільки людські душі породжені деміургом разом із Світовою Душею, то мають початок, недоступний смерті, як недоступне їй все, що безпосередньо створено деміургом.
Пізнання світу ідей для людини є досить скрутним, адже передбачає обмеження тілесних задоволень. Поряд із розумною має і нерозумну частину душі, яка ділиться на афективну (емоційну, пристрасну) і чуттєво-хтиву, тісно зв'язану з плотськими бажаннями. У діалозі "Федон" Платон зазначає, що в тому разі, коли душі вели спосіб життя, винятково зв'язаний з тілами, пристрастями, хтивістю й насолодою, то в момент смерті не можуть повністю відокремитися від тілесного. Тому такі душі блукають певний період, кружляючи навколо могил, подібно до привидів. Ті ж душі, які жили за законами доброчинності, втілюються в тілах гідних людей або симпатичних тварин. Платон - прибічник ідеї метемпсихозу (переселення душ у різні живі істоти), що бере початок у ерфіків і піфагорійців. Кращі душі дістаються прихильникам мудрості й краси, музи й любові, а гірші потрапляють у тіла тиранів. Пізнання, за Платоном, виступає як спогад, пригадування первісного існування душі в світі ідей. У пам'яті людської душі, вважає Платон, ще з періоду її безтілесного занебесного існування немовби закладені ідеї Блага, Краси, Домірності, Справедливості та ін. Призначення людини - пригадати те, що вже побачене (його душею), але виявилося забутим, витісненим чуттєвими, тілесними бажаннями. Тому-то людина має шукати й пізнавати, тобто пригадати все істинне, досконале й прекрасне, до чого залучена її розумна душа. Пізнання - пригадування - виявляється і моральним очищенням. Збіг у самоосягненні, самопізнанні Істини, Добра й Краси приводить людину до досягнення Блага.
У повсякденному житті люди звичайно задовольняються такою формою чуттєвого пізнання, як думка, гадка , що займає проміжне становище між неуцтвом і науковим знанням. У свою чергу, чуттєве знання (гадку) Платон розподіляє на уявлення й на вірування, а наукове знання - на математико-геометричне і власне філософське, тобто чисте споглядання ідей. Мистецтво, за Платоном, не тільки розкриває істину, але й приховує її. Риторика є відвертою фальсифікацією істини, що безсоромно використовують політики й демагоги. Лише філософія як безкорисливе й діалектичне прагнення до істини, як любов до мудрості, як алогічний і еротичний порив душі надає можливість їй пригадати все первісне буття серед мудрих і прекрасних богів. Платонівський Ерос - сила, яка повертає душам їх давні крила і вабить у позанебесні далі, до Блага й Абсолюту. Тематика Еросу й любовна аналітика надає філософії Платона не тільки відомий шарм, але й насамперед дозволяє інтерпретувати вічну загадкову спрямованість людини до істини - Добра-Краси.
Арістотель із Стагіра (384-322 рр. до н. е.) - напевно, найуніверсальніший філософ Стародавньої Греції, який синтезував досягнення попередників і залишив нащадкам численні праці із різноманітних галузей знань: логіки, фізики, психології, етики, політології, естетики, риторики, поетики й, звичайно, філософії. Авторитет і вплив Арістотеля величезні. Арістотель не тільки відкрив нові предметні галузі пізнання і розробив логічні засоби аргументації, обґрунтовані знання, але й ствердив логоцентристський тип західноєвропейського мислення.
Вісімнадцятирічним юнаком Арістотель стає слухачем Платонівсь-кої Академії в Афінах, де протягом 20 років засвоював ідеї та принципи філософії Платона. Арістотель - найбільш обдарований учень Платона. І не випадково вчитель, оцінюючи здібності Арістотеля, говорив: "Іншим учням потрібні шпори, а Арістотелю - вуздечка". Арістотелю ж приписують вислів: "Платон мені друг, але істина дорожча", який досить точно відображає ставлення Арістотеля до філософії Платона. Піддаючи серйозній критиці ключові положення філософії, захищав її в суперечках із опонентами. Для нього виявилися чужими містико-релігійні, есхатологічні сюжети платонівських творів, навіяні орфіко-піфагорійською езотерикою і міфопоетичними, метафоричними діалогами Платона. Якщо ж Платон
Loading...

 
 

Цікаве