WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Антична філософія - Реферат

Антична філософія - Реферат

що для людини перше і природжене благо є задоволення, яке варто розуміти як відсутність страждання, а не як перевагу стану насолоди. Епікур писав: "Коли кажемо, що задоволення є кінцева мета, то розуміємо не задоволення розпусників і не задоволення в чуттєвій насолоді, як думає дехто, хто не знає, або не погоджується, або неправильно розуміє, але розуміємо свободу від тілесних страждань і душевних тривог". Саме за допомогою звільнення від них досягається, відповідно з епікуреїзмом, мета щасливого життя - здоров'я тіла і відсутність хвилювань, повна безтурботність духу, атараксія. Страждання душі, вважав Епікур, значно тяжчі за страждання тілесні. Етика Епікура індивідуалістична: навіть дружба цінується більше не заради неї самої, а заради безпеки, що приносить, і заради безтурботності душі. Отже, і оптимізм Епікура, який вважав, що страх не має ваги в очах філософа: "Смерть найстрашніше із лих, не має ніякого стосунку, тому що коли існуємо, смерть ще не присутня, а коли смерть присутня, тоді не існуємо".
Інші настрої знаходимо у філософії стоїків, які спиралися на вчення Геракліта, поси ливши риси матеріалістичного гілозоїзму (вчення про загальну натхненність універсуму): світ повністю є єдине тіло, живе й розчленоване, наскрізь пронизане натхненним тілесним диханням ("пневмою"). Вченню про множинність атомів Епікура стоїки протиставляли вчення про сувору єдність буття. Взагалі, кожному положенню фізики й етики Епікура можна знайти в стоїцизмі контрположення. Найповніше протилежність виявилася в питанні про розуміння свободи і вищого завдання людського життя. Якщо епікуреїзм пронизаний пафосом свободи і прагне вирвати людину із "залізних кайданів необхідності", то для стоїцизму необхідність ("фатум", "доля") непорушна і позбавитися необхідності (свобода в розумінні епікуреїзму) неможливо. Дії людей відрізняються не тим, що одні діють вільно, а інші - ні, а лише тим, як - добровільно чи з примусу - збувається і виконується невідворотня у всіх випадках і безумовно призначена для всіх необхідність. Доля веде того, хто добровільно і безпечально їй підкоряється, і тягне силоміць, притягує того, хто нерозумно і безрозсудно їй суперечить. Мудрець намагається вести життя стосовно з його природою і керується розумом. Настрій, у якому живе мудрець, є смиренність і покірність невідворотному. Розумне й узгоджене з природою життя доброчесне, його наслідок - апатія - відсутність страждань, безпристрасність, байдужість до всього зовнішнього. Саме із стоїцизмом зв'язують афоризм: "Філософія є наука помирати". Проте, незважаючи на явний песимізм, етика стоїків орієнтована на альтруїстичний принцип обов'язку і безстрашність перед ударами долі,тоді як ідеал епікуреїзму є егоїстичним, попри витонченість і освіченість. Етика епохи еллінізму відображує настрої жителів величезної імперії.
Великий оригінальний філософ пізньої античної традиції - родоначальник римського неоплатонізму Плотін (205-270 рр.) формулює вчення про єдність як про першопочаток усього сущого. Уся сфера буття, що виражається у послідовності: Розум - Душа ~ Космос, виявляється лише проявом, здійсненням першопочатку, трьома іпостасями: Розум і Душа - втілення єдності у вічності, Космос - у часі. Єдність Плотін називає Благом і порівнює із Сонцем. Йому ж протистоїть темна і позбавлена виду матерія - принцип зла, що провокує перехід вищого в нижче (розум відпадає від єдності, душа - від розуму, а найбільш зухвала частина душі животіє в рослинах). Зауважимо, що Арістотель теж визнавав існування рослинної душі, поряд із душею тваринною і розумною, і лише рослинна душа трактувалася ним як незалежна від тіла і здатна зі смертю тіла злитися із світовим розумом. Природно, сфера буття у Плотіна структурована: Розум - це істинно сутнє, первісні сутності, у Розумі думка і предмет думки збігається; сфера істинного буття завжди відкрита для душі, слід лише уміти повернутися до самого себе, пізнати власну природу. Такому світу протистоїть Космос, що є, на відміну від всюдисущого Розуму, у певному місці. Космос вічно рухається, обертаючись по колу, і в ньому завжди відбуваються народження й загибель, включаючи вічне значення тварин і людей, вічні війни та вбивства, і всі речі світу - лише (матеріальні) подоби тих першообразів, що створює Розум без допомоги знарядь і "в матерії, що не відрізняється від нього самого". Зло в світі Космосу вічне й неминуче, але Душа ставиться до Космосу як до театру: адже "її істинне пристанище - завжди поруч з нами". Очищення - ось, за Плотіном, засіб звільнити Душу від тілесного, від скороминучих земних інтересів і піднести її до Божественного. Вінець очищення - екстаз. Екстатичне занурення в божество, злиття з невимовленим першоєдиним.
Після Плотіна всі течії суспільної думки пронизує містицизм, -забобони та культи, східні і християнство. Прокл (410-485 рр.) завершує розвиток античного неоплатонізму, залишивши по собі послідовно розвинений стосовно розуму, душі та єдності метод тріадичної побудови і викладу: все у світі богів, у Космосі та у філософії розвивається, згідно з Проклом, за тріадами, саме: перший момент тріади - перебування в собі (причина, неподільна єдність, потенція, батько); другий момент - вихід із себе (еманація за свої межі, перехід у численність, початок подільності, енергія, мати). Третій момент -повернення з інобуття назад у себе (повернення в розчленовану єдність, в ейдос або єдино роздільну суть). У тріаді Прокла розвитокрозуміється як регресивність. Творчістю Прокла завершується антична філософія: у 529 р. декретом імператора Юстиніана закрито Платонівську Академію в Афінах, що формально означало припинення більш ніж тисячолітнього сходження античного духу до самого себе.
Отже, антична філософія в особах багатьох видатних представників; особливо Сократа, Платона й Арістотеля, вперше висунула і професійно обговорила проблеми онтології, гносеології, логіки, антропології тощо. Філософія Стародавньої Греції мала визначальний вплив на розвиток усієї філософії аж до сучасності.
ЛІТЕРАТУРА
1. Аристотель. Соч. в 4-х томах.- М., 1976-1983.
2. Асмус А. Ф. Античная философия.- М., 1976.
3. Кондзьолка В. В. Нариси античної філософії.- Львів, 1993.
4. Лосев А. Ф., Тахо-Годи А. А. Платон. Аристотель.- М., 1993.
5. Мамардашвили М. К. Лекции по античной философии.- М., 1997.
6. Платон. Соч. в 4-х томах.- М., 1990-1995.
7. Реале Дж., Антисери Д. Западная философия от истоков до наших дней// 1. Античиость.- СПб, 1989.
8. Фрагменты ранних греческих философов// Ч. 1.- М., 1989.
9. Чнишев А. Н. Курс лекций по древней и средневековой философии.- М., 1991.
Loading...

 
 

Цікаве