WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Китайська філософія - Реферат

Китайська філософія - Реферат

текстів канонів.
На основі конфуціанства, Дун Чжуншу намагався звести в єдине ціле ідеї усіх шкіл епохи класичної китайської мудрості, і, насамперед, зблизити конфуціанство і легізм. Йому належать роздуми про те, що все в світі йде від першоджерела, аналогічного з Великою межею (тай цзи). Це першоджерело складається з пневми - ци - і підкоряється незмінному дао. Дія дао проявляється в послідовному опануванні протилежних сил - темних і світлих - і циркуляції взаємопороджуючих п'яти початків, зародків. П'ять стихій, говорить Дун Чжуншу, це п'ять вчинків Неба, що взаємно зв'язані, породжують один одного і взаємно перемагають один одного: дерево родить вогонь, вогонь родить землю, земля родить метал, метал родить воду, вода родить дерево; метал перемагає дерево, дерево перемагає землю, земля перемагає воду, вода перемагає вогонь, вогонь перемагає метал. Звичайно, стихії не можуть змішуватися одна з одною, що забезпечує порядок у Піднебесній. Дун Чжуншу говорить: "Небо - це прадід людини, а природа людини в її подібності до Неба". Тому добро як людська якість - характеристика вельми відносна. Людська природа може вважатися доброю порівняно з природою птахів і тварин, але не з природою досконаломудрих. Людська природа подібна до рису на корені, добро ж подібне до рису в зерні. Для людини принцип панування двох початків у Всесвіті - світлого і темного - обертається утвердженням того, що поряд з морально-духовним впливом на людську природу світлого, необхідний ще і метод нагород і покарань - темного.
В інтерпретації суспільно-державного устрою Дун Чжуншу виходив з ідеї взаємного сприймання і реагування Неба і людини, говорив, що не Небо дотримується принципу дао, як гадав Лао цзи, дао виходить з Неба, виступаючи ланкою, що єднає Небо, Землю і Людину. Наочним втіленням такого зв'язку виступає ієрогліф "ван" -государ, цар. Ієрогліф складається з трьох горизонтальних рис, що символізують тріаду: Небо - Земля - Людина, і вертикаль, що перехрещує їх і символізує реальність. Відповідно, осягнення реальності (дао) - головна функція царя. Похідні від дао є три основи, на яких тримається вся система суспільно-державного устрою: цар є основою для підданих, батько - для сина, чоловік - для дружини. Історію ж Дун Чжуншу уявляв як циклічний процес, що складається з трьох етапів - династій. Три етапи - це три кольори: чорний, білий і червоний; і три чесності: відданість (чжун), шанобливість (сло) і культурність (вень), що послідовно змінюються одна одною, створюючи цикл історії суспільства.
Ренесанс конфуціанства, що знайшов відображення в школі нових текстів, особливо у Дун Чжуншу, по суті, поклав початок єдиної для Китаю традиції в історії філософії, що в наступні епохи найчастіше схилялася до конфуціанської точки зору на предмет.
У III ст. н. е. йде занепад влади династії Хань, посилюється вплив родовитих землеробів. Конфуціанство - офіційна ідеологія знову втрачає позиції. Його потіснили ідеї даосизму, що знайшли широкий відгук у середовищі інтелектуального прошарку - аристократії та чиновництва. Тоді, ж у народі поширюється буддизм, що прийшов до Китаю з Індії на початку І тисячоліття н. е. Буддизм стає третьою ідеологічною силою в китайському суспільстві поряд з конфуціанством і даосизмом.
Розквіт буддизму в Китаї припадає на VI- VII стст., коли на території Китаю уже є кілька десятків тисяч монастирів, мільйони монахів і схимників. В умовах політичної нестійкості і смут буддійські монахи могли забезпечити захист членів чернецьких общин, частину яких складали селяни, що обробляли монастирські землі і нерідко віддавали свої наділи монастирю в обмін на його опіку. Буддійські монахи поступово ставали великими землевласниками. Тоді ж монастирі беруть на себе найважливіші соціальні функції: поминання душ померлих, здійснення поховальних церемоній, благодійність (допомога голодуючим, хворим та ін.).
Спочатку буддизм сприймався в Китаї як одна з форм даосизму. У них подібні "соціальні функції", близькі філософські проблеми, схожість їх реалізації, аналогічна техніка психотренінгу. У перших перекладах буддійських текстів використовувалися переважно терміни, поняття даосизму. І тільки починаючи з V ст. тлумачення буддійських доктрин передаються або у формі китайських неологізмів, або шляхом транскрипції санскритських понять. Але ще раніше, приблизно з III ст., усе помітнішим ставало розходження ряду буддійських настанов і китайських традицій. Загальноприйняте в Китаї ставлення до життя як до вищого блага, подарованого Небом, ускладнювало сприймання буддійської концепції сансари з її ставленням до життя як до ланцюга страждань. Акцент буддизму на поліпшення особистої карми (долі) суперечив настанові на процвітання, насамперед, сім'ї, роду, а також традиційного для Китаю культу предків. Такі ж сумніви викликали в китайському суспільстві і проповіді аскетизму, у якому конфуціанці вбачали зневажання тіла, подарованого людині предками, а отже, і неповагу до них і до продовження роду як соціального обов'язку. Буддизм також звинувачували в абсолютизації ролі індивідуальної свідомості - серця.
Серед перших критиків буддизму виділявся філософ-матеріаліст Фань Чжен (450- 515 рр.), який брав участь у двох офіційних диспутах, організованих з приводу трактату "Роздуми про знищуваність духу", де відстоювалась традиційна концепція єдності тіла і духу в людині, розсіювання духу із загибеллю тіла. У суперечках з Фань Чженем та його прихильниками буддійські проповідники відпрацювали тактику духовної мімікрії і нейтралізації аргументів противника, запозичених з давньокитайської філософії. Предметом дискусій ставали не основні принципи самого буддизму, а питання сумісності китайськоїдуховної традиції з буддійськими ідеями. Для доведення правоти буддисти часто посилалися не на авторитети вчення, а на давніх мудреців Китаю, демонструючи глибину знань у сфері канонічних китайських текстів. Поступово в Китаї створюється традиція буддійського переосмислення філософської культури, запозичення буддизмом певних концепцій і ритуалів з китайської культурної спадщини. Китайські буддисти, сприйнявши ідеї даосизму про природність, недіяння, єдність і рівність усіх речей, стають на захист практично відкинутого в Індії вчення про дух як про незмінне, вічне, самото-тожнє, ряд змін якого подібно до атоману в Індійському брахманізмі. Найвидатніші з китайських шкіл буддизму розвивали різні напрями вчення про махаяну, да чен - велику колісницю, де тотожність проявленого буття (сансари) і непроявленого буття (нірвани) підкріплюється вимогами позитивної активності діяльного служіння, що зв'язується з буддами (просвітленими) і ботхісаттавами (майбутніми буддами), які відмовляються від непроявленого буття (нірвани), щоб допомогти іншим в її досягненні. Для доведення переваги такого напрямку над іншими і визначення вищого ступеня посвяти в глибину буддійського вчення використовувалася концепція трьох колісниць (сан чен). Перша, нижча колісниця, - це рівень того, хто слухає голос, так спочатку іменувалися учні Будди-Шаньямуні. Це ті, хто просто визнає основні заповіді і головні положення буддизму. Друга, середня колісниця,- це ті, які самостійно стали буддами, тобто аскети, що досягли вищої мети
Loading...

 
 

Цікаве