WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Китайська філософія - Реферат

Китайська філософія - Реферат

доброту, як добровільне подолання себе, ще називає поверненням до закону ритуальної благопристойності.
У найдавніших пам'ятниках "Ши цзин" і "Шу цзин" термін лі означав обряди, що дають можливість подолати політичні конфлікти, а також храмові і двірські ритуали, форми поведінки сановників у ставленні до народу. У Копфуція лі перетворюється у загальну характеристику правильного суспільного устрою і поведінки людини. Принцип лі символізує норму суспільного життя, з якою правитель залишається правителем, сановник - сановником, землероб - землеробом, батько - батьком, син -сином. "Правитель повинен керувати підданими через принцип лі", - говорив Конфуцій. А це означає: не слід дивитися на невідповідне, не слід слухати невідповідне, не слід говорити невідповідне, якщо невідповідне не відповідає принципу лі. Лі - це зовнішній аналог жень. Жень - внутрішній зміст лі, те, що наповнює його певним змістом. Будь-який обряд або ритуал, форма поведінки у сім'ї, суспільстві, державі - це не просто формальність, данина минулому, але й підтримання балансу і ненависті в світі, збереження рівноваги у людських стосунках, гармонії Неба і Піднебесної. Для Конфуція жень і лі - це парні поняття - єдність внутрішнього і зовнішнього в людині, яка ґрунтується на пізнанні людиною власне своєї небесної природи. Тому дао у Конфуція, ще здебільшого у його послідовників, це шлях золотої середини: щоб управляти людьми, треба навчитися управляти собою; щоб пізнати світ, треба пізнати себе; щоб піднестися, треба подолати себе. Шлях золотої середини - це шлях взаємовідповідності людей та речей своєму призначенню, Піднебесної - своєму небесному закону - дао.
Результатом пізнання і самопізнання стала концепція Конфуція виправлення імен понять ( Чжен мін), що висуває вимогу адекватності між словом і справою, реальним станом речей, поведінкою індивідів та їх етико-ритуальним статусом, відображеним принципом лі. Концепція виправлення імен Конфуція є плід осмислення соціально-економічних змін, що привели до дестабілізації китайського суспільства. Не випадково Конфуцій у "Лунь юй" підкреслював: коли імена неправильні - судження невідповідні; коли судження невідповідні - справи не вирішуються. Так, родова знать втрачала титули і вплив, сановники-інтелектуали усувалися від управління країною, порушувалися ритуальні правила поведінки верхів стосовно низів, вищими шарами суспільства забувалися, нехтувалися традиції давньої культури - основи стабільності китайської цивілізації. У такій ситуації Конфуцій закликав подолати себе і повернутися до мудрого способу життя давніх, зафіксованого у ритуальній благопристойності (лі), канонічних писемних пам'ятниках давньої культури, у титулах, рангах і посадах (мін), тобто до всього, що ще залишалося в іменах, але вже зникало з реального життя.
Гуманність (жень) обов'язкова справедливість, взаємність (чжи), мужність (юн), поважна обережність (цзин), братня любов (ді-ті), синівська шанобливість (сяо) - усе це поняття китайської культури, людського потоку подій (дао). Століттями сформовані культурні норми людського співжиття, за Конфуцієм, має культивувати кожна людина. І хоча для самого Конфуція поняття людина все ж зв'язане із соціальним статусом правителів - благородний муж, звернене саме до правителів як до правлячої сили суспільства. У його послідовників образ людини як благородного мужа розглядався уже як універсальний початок, зародок людської особистості. Між тим соціальний статус благородного мужа, як і раніше, зв'язується з правилами управління, що знаходило відображення в еволюції поняття людина серед людей (жень). Так, сформувався термін жень-чжень - гуманне правління, що стало потім штампом конфуціанської теорії.
В історії Китаю конфуціанство пережило кілька ренесансів. Перший -у II ст. до й. е. в епоху Хань, коли набуло статусу офіційної ідеології, яка перемогла головного противника у соціально-політичній сфері - школу легізму та асимілювавши рід його кардинальних ідей. Зокрема, конфуціанство визнає компромісне поєднання етико-ритуальних норм (лі) як внутрішнього, - усвідомленого мотиву суспільного життя людини, та адміністративно-юридичних законів (фа) - мотиву зовнішнього і примусового. Другий період відродження інтересу до течії конфуціанства починається в XI ст. н. е., коли ідейне протистояння з буддизмом і даосизмом підштовхнуло до формування неоконфуціанства, що отримало офіційне визнання і домінувало у китайській ідеології аж до XX ст. З кінця XIX ст. розвиток конфуціанства визначався спробами асиміляції західних ідей.
Опозицією конфуціанській теорії людського обличчя стала концепція небесного - що не пізнається і не виражається словесно-понятійно (дао, даосизм). Дуже часто у протистоянні конфуціанства і даосизму європейські мислителі вбачали відмінність небесного, непізнаного (дао) філософського - даоцзя (конфуціанства) і небесного релігійного (даосизму). В усякому разі, такий висновок напрошується з конфуціанських роздумів про даосизм. Історія даосизму інтерпретувалася як поступова деградація філософського вчення і перетворення його у релігійну практику. Але заради справедливості варто підкреслити: у класичному для даосизму тексті "Дао де Цзин" поняття даоцзя і даоцзяо вживаються як взаємозамінні; у самому ж даосизмі - релігійна практика часто продовжує і доповнює філософське вчення.
Засновником даосизму вважають напівлегендарного мудреця Лао цзи - буквально Престарілий мудрець або Престаріле немовля (УІ-У ст. до н. е.), якому приписують авторство "Дао де цзин". Історичність Лао цзи і досі піддається сумніву. За деякими джерелами, Лао цзи сучасник Конфуція, родом із царства Чу. Служив хра-нителем бібліотеки царства Чжоу, де зустрічався з Конфуцієм. Переконавшись у неможливості реалізувати своє вчення, вирішив подорожувати на Захід. У період династії Хань особистість Лао цзи проголосили втіленням дао, що існувало до Неба і Землі, і почали шанувати як вище лаоське божество - Дао цзюнь - Престарілий государ. У межах даосизму виникло вчення Лао цзи про багаточисленні ідеї моралі, справедливості як мудрі наставницькі поради стародавніх правителів, у тому числі і міфічного Жовтого Імператора - Хуан ді, який відкрив таємницю лаоського вчення моралі і справедливості. У період проникнення до Китаю буддизму поширюється доктрина просвітництва варварів (хуа ху), за якою буддизмвиник як проповідь Лао цзи, який тоді подорожував по Індії. Пізніше у лаоських школах ідея просвітництва варварів сприймалася як єдине (лаоське) джерело даосизму і буддизму.
В історії даосизму виділяється два етапи: зародження і формування - до II ст. до н. е. і з II ст. - розвиток сформованого напрямку. Канонічна лаоська література охоплює трактати: "Дао де цзин" і "Чжуан цзи". У IV ст. н. е. починається формування канону лаоської літератури, що потім об'єднав велику кількість творів з різних питань лаоської теорії та культової практики.
Основами для даосизму, як і для всієї класичної китайської філософії, виступають поняття доброчесність - благодать (дао і де). Дао і де співвідно сяться як принципи, що породжують і плекають породження. Але на відміну від конфуціанців даосизм говорить про існування двох Дао - безіменного (у мін), що породжує
Loading...

 
 

Цікаве