WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Концепція розвитку та її альтернативи - Реферат

Концепція розвитку та її альтернативи - Реферат

соціально-економічних та духовних змін в кризисні моменти.
З другого боку, взаємодія людини з саморозвиваючими системами, для яких характерні синергетичні ефекти, принципова відкритість та незворотність процесів проходить так, що сама людська дія не є чимсь зовнішнім, а нібито включається в систему, видозмінюючи кожного разу поле її можливих станів. Дійсно, пізнавши дещо, людина починає діяти вже по-іншому, з врахуванням отриманих знань. Значить, і історія починає йти інакше. Включаючись у взаємодію, людина вже має справу не з жорсткими предметами та властивостями, а з своєрідними "сузір'ями можливостей". Перед нею в процесі діяльності кожного разу виникає проблема вибору деякої лінії розвитку із множини шляхів еволюції системи. До того ж якщо сам вибір незворотний і частіше не може бути однозначно прорахований, то в діяльності систем, що само-розвиваються, особливо в їх практичному, техніко-технологічному опануванні, важливу роль починає відігравати знання заборон на деякі стратегії взаємодії, які потенційно мають катастрофічні наслідки. Сучасність характеризується прискореним ростом могутності цивілізації і її здатності впливати на процеси, які проходять в природних умовах. Діяльність людей небезпечно перебудовує зміст історії, еволюційний процес біосфери. На людину насувається відповідальність за вибір того чи іншого шляху розвитку. Не випадково відомий політолог Володимир Панарін вважає, що вчені мають застерегти будь-якого реформатора від необмежених маніпуляцій з соціальними об'єктами в ім'я спрощено зрозумілої ефективності, безтурботного застосування сильних соціальних технологій. Соціальна система, мабуть як і Всесвіт, тримається "на вістрі", для її стану характерна особлива крихкість. Якщо раніше реформаторство ґрунтувалося на тому, щоб відділити магістраль прогресу - генеральної лінії суспільної еволюції - від малозначущих випадковостей, то в постнекласичній науці у випадковості зовсім інший статус: переноситься в серцевину будь-якого процесу, робить його нелінійним, неоднозначним, непередбаченим.
Важливо усвідомити, що складноорганізованим системам неможливо нав'язати шляхи їх розвитку. Необхідно лише зрозуміти, як сприяти їх власним тенденціям розвитку, як виводити системи на оптимальні шляхи. Головна проблема полягає в тому, як керувати, як з допомогою малого резонансного впливу підштовхнути систему на один з власних та сприятливих для суб'єкта шлях розвитку, як забезпечити самокеруючий та самопідтримуючий розвиток. Проблема полягає і в тому, як подолати хаос, не долаючи його, а роблячи творчим, перетворюючи його в поле, що породжує іскри інновацій. Виявляється, головне - не сила, а правильна топологічна конфігурація, архітектура дії на складну систему.
Дивовижно, що ця властивість складної організації була вгадана ще тисячоліття тому родоначальником даосизму Лао-цзи і виражена в парадоксальній формі: більш слабке перемагає більш сильне, м'яке перемагає тверде, тихе перемагає голосне тощо. Досліджуючи межі передбачуваності для коротких та довготривалих просторово-часових проміжків, знаючи механізми самоорганізації систем, можливі тенденції їх розвитку, можна ввести в середовище відповідну флуктуацію, якщо так можна сказати, "вколоти" середовище в необхідних місцях і тим самим направити їх рух, але направити, знову ж таки, не куди завгодно, а відповідно з потенційними можливостями самої системи. Не суб'єкт дає рецепти та керує нелінійною ситуацією, навпаки, сама нелінійна ситуація - чи то природна, чи ситуація спілкування з іншими людьми, чи з самим собою, розв'язується певним чином, і будує сам суб'єкт. Нелінійне, творче ставлення до світу означає відкриття можливості зробити себе витвореним.
Свобода вибору є, але сам вибір обмежений можливостями об'єкта, тому що об'єкт не є пасивним, інертним матеріалом, а має власну свободу. Таке розуміння процесів розвитку кладе кінець потугам на абсолютний контроль за будь-якою сферою реальності, кладе кінець будь-яким можливим мріям про абсолютно контрольоване суспільство. Людина найменшою мірою має право розглядатися як сторонній спостерігач, і поняття "суспільних законів" набуває нового змісту та нової об'єктивності. Стає очевидним, що ідея про можливість планового розвитку суспільства - помилкова ідея, що здатна викликати трагічні наслідки. Будь-яка вимушена уніфікація виробничих та соціальних відносин, релігійного життя, національних традицій означатиме намагання капітана повернути свій корабель проти течії і приречена на невдачу, вестиме до застою та деградації суспільства. Тому-то так небезпечна будь-яка "соціальна інженерія" - не менш небезпечна ніж застосування до людини генної інженерії. Але й без втручання Розуму, без його спрямовуючого начала людство чекає деградація та виродження. Важливо зрозуміти закони сумісного життя природи і людства, їх коеволюції. Тільки тонка настройка "стратегії природи" та "стратегії розуму" здатна забезпечити суспільству майбутнє, звужує основу для позиції песимізму есхатологічного напрямку. Зміцнюється надія на можливість вибору оптимальних шляхів розвитку, які б влаштовували людину і разом з тим не були руйнівними для природи. Визнання таких особливостей розвитку веде, з одного боку, до переосмислення ставлення людини до світу, а з другого - до формування нової методології пізнання. Нова система поглядів в методології науки ґрунтується не тільки на уявленні про організованість та порядок, але й на уявленні про безладдя, хаос, випадковість.
З ідеалом побудови теорій, як аксіоматичних дедуктивних систем, дедалі більше конкурують теоретичні описи,що базуються на застосуванні методу апроксимації, теоретичні схеми, що використовують комп'ютерні програми тощо. Дослідження унікальних, самоорганізуючих систем здійснюється найчастіше методом обчислювального експерименту на ЕОМ, дозволяє виявити багатоманітність можливих структур, що здатна породити система. Але, обґрунтовуючи принципову непередбачуваність майбутнього, відсутність жорстких законів, що наперед визначають майбутнє (майбутнє жорстко не фіксується), сучасна наука все ж не заперечує, що сучасність і майбутнє залежать від минулого. Не визначаються, а залежать! Це дає певні шанси. Знання можливих тенденцій сучасності, що справлять певний вплив на майбутнє - ось що необхідно знати і таке знання доступне. Становлення сучасної філософської концепції розвитку формує методологічні основи такого пізнання та діяльності.
ЛІТЕРАТУРА
1. Гегель Г. В. Наука логики: В 3-х т., т. 2,- М., 1971.
2. Добронравова І. С. Нелінійне мислення.- Філос. і соціол. думка.- 1991.- Яг 6.
3. История аптичиой диалектики.- М., 1972.
4. История диалектики. Немецкая классическая философия.- М., 1978.
5. Князева Е. Н., Курдюмов С. П. Синергетика как Іювое мировидение.- ВопросьІ философии.- 1992.- № 12.
6. Миклин А. М., Подольский В. А. Категория развития в материалисти-ческой диалектике.- М., 1980.
7. Моисеев Н. Н. Человек й'ноосфера.- М., 1990.
8. Пригожий Й. От существующего к возпикающему.- М., 1985.
9. Пригожий Й., Стешерс Й. Порядок из хаоса.- М., 1986.
10. Внгельс Ф. Диалектика природи // Маркс К., Знгельс Ф. Соч. 2-е изд., т. 20.
Loading...

 
 

Цікаве