WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Концепція розвитку та її альтернативи - Реферат

Концепція розвитку та її альтернативи - Реферат

Поведінка системи на такому етапі - етапі неусталеності та нелінійності, як правило, описується нелінійними рівняннями (рівняннями, що мають наукові величини в ступенях більших одиниці або коефіцієнти, які залежать від середовища та можуть мати якісно різні рішення). Звідси випливає фізичний сенс нелінійності - множині рішень нелінійного рівнян-ня відповідає множина шляхів еволюції системи, що описується нелінійними рівняннями. Тому однією із центральних для сучасної концепції самоорганізації є ідея про поле шляхів розвитку - потенційно існуючому спектрі структур, які можуть виникнути в процесі змін систем, що самоорганізуються. Тобто відкрита нелінійна система в стані неусталеності є носієм багатоманіття пізніх форм майбутньої організації. До того ж на нелінійному середовищі можливий не будь-який набір шляхів майбутньої еволюції, а лише певний їх спектр. Останні описують ідеальні форми реально можливих утворень і є аттракторами (відносно стабільний стан системи, що притягує всю різноманітність її траєкторій), до яких тільки й може еволюціювати система. Якщо система потрапляє в конус аттрактора, то неодмінно еволюціонує до відносно усталеного стану. Те, які структури можуть виникнути в стані неста-ленності в системі, визначається виключно внутрішніми властивостями системи, а не параметрами зовнішнього впливу. Посилення стану нес-таленності та нелінійності приводить до збільшення способів об'єднання простих структур у складні, і, як наслідок, до можливості побудови складніших формоутворень, організацій і структур.
В світоглядному розумінні ідея нелінійності може бути експлікована через усвідомлення відсутності жорсткої визначеності розвитку, відсутності єдиного еволюційного шляху та ствердження ідеї багатоварі-антності, альтернативності шляхів еволюції. Ідея багатоваріантності процесів розвитку органічно зв'язана з проблемою вибору того чи іншого шляху розвитку із спектру можливих альтернатив. У світі панують принципи відбору, що виділяють із безмежної множини можливих, віртуальних станів якусь множину тих, що можуть бути реалізованими. Ці принципи відбору допускають існування таких бі-фуркаційних станів (точок розгалуження), з яких навіть при відсутності стохастичних факторів матеріальний об'єкт може перейти в множину нових станів. В такому випадку нелінійна система не жорстко дотримується приписаних їй шляхів, а нібито "блукає по полі можливого", актуалізує, виводить на поверхню лише один із можливих шляхів, до того ж кожного разу випадково, тобто в реальній картині буття присутня випадковість, нестабільність. Сучасна наука, отже, знову відкриває випадковість як важливий і необхідний елемент світу.
Філософи здавна зв'язували природу випадковості з можливістю виникнення нового в дійсності. Важливу роль у ствердженні такої ідеї в XX ст. відіграє синергетика. При-пускаючи, що всі процеси у Всесвіті відбуваються під дією випадкових факторів і деякої міри невизначеності, створює передумови розкриття конструктивної ролі випадковості в процесах самоорганізації, досліджує умови, в яких випадковості можуть привести до виникнення порядку, нової просторово-часової структури, наприклад, виникнення шестигранних вічок (чарунків) Бенара та Марангоні в рідині (структури типу бджолиних щільників), що рівномірно підігрівається знизу, вихори Тейлора, ефект плямистості в екології, утворення доменної структури в твердих тілах, автоколивальні процеси в хімічних реакціях Білоусова-Жаботинського тощо.
Слід звернути увагу на два типи випадковостей. Перший тип - це випадковості, що багаті можливостями і дають початок спрямованій еволюції системних об'єктів, що лежать біля джерел процесів розвитку, виникнення нового в реальності. В такому випадку необхідність народжується із випадковості, на її основі, виступає як наслідок, результат первісної (початкової) гри випадку. Такий тип випадковостей характеризує розвиток як появу-раптовість в найбільш критично-революційні періоди, якісно-переломні моменти, поворотні пункти розвитку. Другий тип складають випадковості, що оповивають, супроводять будь-який спрямований процес змін, коли спрямованість уже сформувалась і виявилася. Це випадковості, що доповнюють необхідність і є формою її прояву, тобто такі, що розглядаються нібито в традиційному розумінні. Та синергетика вносить новий аспект, який виходить за межі класичних традицій в розуміння другого типу випадковостей. Якщо випадковість першого типу породжує необхідність, то випадковість другого типу додає елемент невизначеності і тим самим сприяє самоутворенню необхідності, структури в конкретному її вигляді.
Дослідження в межах синергетики свідчить про те, що саме випадковість визначає можливі блукання по полю можливих шляхів розвитку: яку із можливих структур вибере система, по якому шляху піде її дальший розвиток чи навіть відбудеться її розпад - все це залежить від випадкових факторів і передбачити наперед неможливо. Чим складніша система, тим більше існує різноманітних типів флуктуацій, що можуть загрожувати її стабільності. Але в складних системах існують багатоманітні типи зв'язків між різними частинами систем. Від наслідків конкуренції між стабільністю, що забезпечується зв'язком, та нестабільністю через флуктуації, залежить поріг стабільності системи. Система, переходячи через поріг стабільності, потрапляє в критичний стан, який називають точкою біфуркації (точкою розгалуження). Саме в такій точці система стає нестабільною стосовно флуктуацій і може перейти до нової сфери стабільності, тобто до формування нового стану. Система нібито коливається перед вибором одного з кількох шляхів розвитку. У відкритих нелінійних середовищах (а саме такі системи є найбільш типовими в світі, в якому живемо) мале діяння, флуктуація, випадковість можуть призводити до значних наслідків. Малі флуктуації, замість того щоб затухати, можуть підсилюватись, і система еволюціонуватиме в напрямку "спонтанної організації", тобто невелика флуктуація може служити початком еволюції в принципово новому напрямку, що різко змінює всю поведінкумакроскопічної системи. Та стосовно таких станів можливо робити деякі передбачення, тому що, не зважаючи на непередбачуваність флуктуацій (випадкових незначних змін початкових умов), набір можливих траєкторій - шляхів еволюції системи - обмежений (наприклад, по-годні умови, що можна спостерігати в певному сезоні в певному регіоні). Випадкові флуктуації непередбаченим чином змінюють траєкторію систем, хоча самі траєкторії мають тяжіння до певних типів - аттракто-рів - внаслідок чого переводять систему, нестабільну стосовно початкових умов, в новий стабільний стан. Ілля Пригожий виражає це словами - із флуктуацій, шумів народжується новий порядок.
Для того, щоб випадковість змогла "прорватися" на макрорівень, необхідно особливий стан нелінійної системи, середовища. Такий стан називають несталістю. Тільки системи у стані несталості здатні спонтанно організовувати себе і розвиватися. Для стабільних стаціонарних структур мале збурення "звалюється" на те ж саме рішення, на ту ж саму структуру, відбувається неперервна еволюція в одному напрямку, що не сприяє виникненню нового. Стабільність і рівновага - це, так би мовити, глухі кути еволюції. Це особливо наочно видно на прикладі
Loading...

 
 

Цікаве