WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Концепція розвитку та її альтернативи - Реферат

Концепція розвитку та її альтернативи - Реферат

Йога- на Фіхте, Фрідріха Шеллінга, Георга Геге-ля. Важливий крок в напрямку розробки теорії зробив Іммануїл Кант, який створив картину мінливого та одухотвореного, динамічного Світу, спираючись як і до того на принципи класичної механіки: "світ має джерелом своєї побудови механічний розвиток за загальними законами природи". Формулюючи знамениту космологічну гіпотезу, що відома в науці як гіпотеза Канта-Лапласа про виникнення планет Сонячної системи із первісної газової туманності у "Загальній історії
та теорії неба", стверджує, що рух починається внаслідок існування іманентних самій матерії протилежних сил притягнення та відштовхування. На думку Іммануїла Канта, під дією таких сил створюються різноманітні.системи світів, що потім руйнуються під дією тих же самих сил, щоб із їх розсіяних часток знову могли створюватись все нові й нові системи. Бог ще зберігає функцію "творення світу із нічого" (теорія поштовху), але більш нічого йому не залишається. Лаплас зафіксував цю ідею, відповідаючи на питання Наполеона про те, чому імператор не знайшов Бога у книзі, присвяченій з'ясуванню космологічної теорії, "Громадянин перший консул, мені не потрібна така гіпотеза".
Стверджуючи можливість пояснення розвитку універсуму механічними законами, Іммануїл Кант змушений визнати, що органічний світ потребує іншого, "немеханічного способу пояснення" і що значно легше зрозуміти походження всієї світобудови, аніж "точно зрозуміти на основі механіки виникнення однієї тільки билинки чи гусениці". Праці Іммануїла Канта створюють передумови для усвідомлення того, що динамічний, мінливий, наповнений життєвими силами та тенденціями світ неможливо осягнути та зрозуміти генезу, якщо обмежитися тільки механічними силами. Отже, Іммануїл Кант намагався ввести в картину світобудови ідею внутрішньої активності та спонтанності.
У вигляді стрункої теоретичної системи філософська концепція розвитку - діалектика - вперше викладена в творах Георга Гегеля, який виходить з припущення, що абсолютний початок реальності споріднений характеру мислення, тому що в іншому випадку не могло б бути зафіксоване думкою. У вченні про потенційно первісну та історично актуально досягнену діалектичну тотожність суб'єкта та об'єкта, мислення та буття знайшов містифікований вираз факт об'єктивності мислення та суспільної свідомості людей у різноманітних видах соціальної діяльності (предметно-трудової, мовної, політичної, культурот-ворчої тощо). Прирівнюючи пізнавальне відтворення об'єктів у людському мисленні до онтологічного "породження" їх в дійсному світі, а практичне опредметнення людських знань - до продовження їх творення глибинами духу, Георг Регель стверджував, що духовний розвиток людства - це особливий самостійний процес, що має свій зміст, рушійні сили та закони розвитку. Поняття, вважав "розглядати як форму, але як безмежну, творчу форму, що охоплює повноту всілякого змісту й служить разом з тим його джерелом". Узагальнивши величезний історичний матеріал, проаналізувавши поступ людської думки (загального духовного досвіду людства), висловив її цілісний закономірний розвиток в поняттях "абсолютної ідеї", "світового розуму". В "Науці логіки" Георга Гегеля є справді енциклопедичний нарис діалектики. Приведено в чітку систему понятійний апарат діалектики як теорії розвитку, сформульовано сукупність закономірностей, що відбивають універсальні зв'язки світу та його пізнання. Основними закономірностями є розуміння розвитку як єдності протилежностей; взаємозв'язку кількісних та якісних змін; діалектичного заперечення. Проголошена Георгом Гегелем теза "все розвивається", втрачає свою силу при переході від його логіки до природи. Допускалося, що природа не змінюється в тому сенсі, що "тут нема природного, фізичного процесу породження в лоні внутрішньої ідеї, що складає основу природи". "Ніщо не вічне під Місяцем, і в цьому багатоманітна гра її (природи) форм викликає нудьгу". Осягнуті розумом закономірності природи, її логос - це не що інше, за Георгом Гегелем, як сліди дрімаючого в ній Розуму. Пізнаючи їх, лише здійснюєш чисте, безпристанне кружляння в самому собі, сам себе хватаєш за хвіст, переконуєшся в тотожності думки та дійсності". Поняття в процесі залишається у самого себе і через нього нічого не покладається нового за змістом. Тріадний ритм розвитку від "в-собі-буття" до "для-себе-буття" і від нього до "в-собі-і-для-себе-буття" є розгортання того, що вже є, закладено, ідеально перетворене "в поняття" речі. Тому нічого реально нового бути не може. І в цьому полягає одна із обмеженостей гегелівського розуміння розвитку: якщо на початку розвитку лежить ідея, апріорі багатша, ніж будь-яке з її проявів, то виникнення нового в природному та історичному світі - це лише видимість.
Діалектика Гегеля - це широко розроблена система взаємозв'язків та взаємопереходів категорій, що внаслідок органічного злиття онтологічного та гносеологічного моментів в його філософії (тотожності мислення та дійсності) виступають загальними формами не тільки пізнання, але й об'єктивного світу. Всю природу, суспільне життя, все мислення, всю історію зображує через ланцюжки силогізмів, що наділяються повнотою дійсного життя. Якщо Розум розвивається діалектичне, то і дійсність, внаслідок тотожності мислення і дійсності, повинна розвиватися діалектичне. Світ повинен підпорядковуватися законам діалектичної логіки. Та "містифікація, якої зазнала діалектика в руках Гегеля, зовсім не завадила тому, що саме Гегель перший дав узагальнене та свідоме зображення її загальних форм руху. Та Карл Маркс вважав, що у Гегеля діалектика стоїть на голові. Потрібно поставити її на ноги, щоб виявити під містичною оболонкою раціональне зерно.
На відміну від Гегеля, вихідним принципом матеріалістичної діалектики є твердження, що діалектика об'єктивних матеріальних процесів (природних та соціальних) обумовлює діалектику ідей. Подолавши гегелівський ідеалізм в розумінні суспільства, Карл Маркс зберіг та розвинув його історичну діалектику. На її основі обґрунтовується концепція діалектико-матеріалістичного розуміння історії - процесів розвитку людського суспільства. Орієнтуючись на узагальнення висновків науки та практики, матеріалістична діалектика намагається сформувати філософський образ динамічного світу, що перебуває в постійному розвитку, сформулювати філософські закономірності, які втілювали б в собі знання про універсальні зв'язки та закономірності буття. Фрідріх Енгельс розглядав діалектику як вчення про найзагальніші закони руху, загальні закони розвитку природи, суспільства та мислення, а Володимир Ленін - як вчення про розвиток в його найповнішому, вільному від односторонності вигляді. Матеріалістична діалектика розглядається ще і як напрям думки, сукупність таких пізнавальнихзасобів та методів, що дозволяють зрозуміти складну, суперечливу дійсність, яка постійно змінюється.
Діалектико-матеріалістична концепція розвитку виходить з того, що розвиток е вічним та нескінченним процесом заміни старого новим на основі внутрішніх джерел саморозвитку матерії. Діалектичний розвиток світу є його саморухом, шляхом взаємного переходу кількісних змін в якісні, шляхом діалектичних стрибків, поступальність змін та їх прогресивну направленість, спадкоємність
Loading...

 
 

Цікаве