WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Німецька філософія - Реферат

Німецька філософія - Реферат

таїть у собі велику шкоду, бо знижує в очах людини цінність реального життя. Необхідно, "щоб людство одностайно, всім серцем зосередилось на самому собі, на своєму світі і на своєму сучасному". Вічний і безсмертний лише родовий людський Розум, родове мислення, родова свідомість.
У 1841 р. виходить в світ основний твір Людвіга Фейєрбаха "Суть християнства", де родове мислення, родова свідомість визначаються як "антропологічний принцип", з позицій якого переосмислюється вся історико-філософська традиція і пропонується критичний аналіз християнського світогляду. Антропологічний принцип - це єдність людської природи, що протиставляється гегелівському духовно-розумовому визначенню людини. Не розум сам по собі, говорить Людвіг Фейєрбах, а єдність душі і тіла, розуму і тілесного організму - така суть людини. Звідки ж орган, тобто тіло, звідти і його функція, тобто Дух. Тільки теоретично можна уявити Дух окремо від тіла, а насправді в дійсності ж дух зв'язаний з тілом. Людина -частина природи і її продукт. А її особливість, "антропологія", тобто відмінність від тваринного, полягає у свідомості; в ній же корениться і релігія. У тварин немає релігії, підсумовує Людвіг Фейєрбах, хоч у них і є свідомість у формі відчуття, тобто спроможності чуттєвого визначення відмінності і розпізнання речей. Свідомість же в суворій суті має місце лише там, де суб'єкт (людина) здатна зрозуміти свій рід, свою суть. Тварина володіє лише відчуттям. Є індивід, а не рід, тому що йому не дістає свідомості. Тварина живе простим, а не подвійним життям, як людина. Людина одночасно і Я, і Ти; людина може стати на місце іншої саме тому, що об'єктом її свідомості служить не її індивідуальність, але й її рід, її суть. Людвіг Фейєрбах, по суті, вперше дає визначення вже не розуму людини, а людській свідомості, основному поняттю антропологічної філософії.
Який механізм свідомості? У Людвіга Фейєрбаха - це органічність, подібне породжується подібним і пізнається ним же. Об'єктом розуму стає об'єктивований Розум, об'єктом чуття - об'єктивоване чуття. Якщо не розумієш і не відчуваєш музики, то найпрекрасніша музична п'єса зробить таке ж враження, як шум повітря, що дує над вухом, чи журчання струмка під ногами. Чому ж звуки музики діють, що в них чути? Хіба не чути в них голосу серця? Чуття, за Фейєрбахом, істотний орган релігії, а суть Бога не що інше, як суть людського чуття. Іншими словами, Бог - це потреба почуттів і свідомості в відповідному чутті і відповідній свідомості. Тому релігія є частина історії свідомості, втілення абсолютної потреби свідомості в іншій свідомості як адекватному йому об'єкті. Релігія антропологічна за природою, виникає не як усвідомлення людиною індивідуального чуття і індивідуальної свідомості (Я), а як усвідомлення чуття і свідомості родових характеристик Людини, тобто свідомість причетності Людини до людства.
Настільки висока характеристика релігії, разом з тим не заважає Людвігу Фейєрбаху зробити висновок про перекрученість релігійного чуття і ідеалістичних філософських концепцій, що виникають на його основі, таких, як система Гегеля. Пробним каменем для Фейєрбаха стало поняття природи. Бог, пише Людвіг Фейєрбах, є чистий світлий дух, чиста самосвідомість, моральна особистість; природа, навпаки, безладна, темна, хмурна, аморальна. Таке релігійне визначення природи зустрічається з очевидною суперечністю: як нечисте може походити із чистого? Це й породжує містичні елементи у християнському вченні, зміст яких досить простий. І це вловили і Кант, і Фіхте, і Шеллінг, і Гегель: природу, матерію не можна пояснити розумом і вивести із розуму. Природа, матерія, насамперед, основа розуму, вказує Людвіг Фейєрбах, основа особистості. Дух без природи - тільки абстракція. Свідомість розвивається тільки із природи. Таке матеріалістичне розуміння природи є ще в християнстві, але там огортається містичним, хоч і спокійним мороком і виражається не ясними, простими словами розуму, а священним словом -Бог. Таким, за Фейєрбахом, є "вчення про природу Бога". Фейєрбах доводив, що природа злякала соціолога Якоба Беме і той "не зміг узгодити переляк, що викликається природою, зі своїми релігійними уявленнями".
Якоб Беме - "містичний натурфілософ, теософічний вулканіст і нептуніст", тому на його думку всі речі виникли спочатку із вогню і води. Природа зачарувала релігійну душу Якоба Беме, вселила в неї "суперечливість", що "релігійна душа" вбачала в Богові. І оскільки безособову суть природи не можна пояснити із особистості Бога, отже єдиним задовільним поясненням стає визначення того, що "природа не має істотного значення", а творіння Богом світу є творіння із нічого, цим ніщо і була природа. Творіння із нічого, через слово Боже, каже Людвіг Фейєрбах, тотожно диву, за яким стоїть свавілля. Сподівання на свавілля і диво є проявлення людського егоїзму, що зводить природу тільки на ступінь засобів досягнення довільної мети. Такою егоїстичною точкою зору на світ, за Фейєрбахом, став іудаїзм, де вищий принцип - принцип користі. Іудаїстському егоїзму протиставляється античний політеїзм, основа якого теоретичний погляд на світ. Греки дивились на природу теоретично, в гармонійному планізірок їм вчувалася небесна музика. Греки бачили, як із піни всеродючого океану вийшла природа в образі Венери Анадіомени. Теоретичний погляд уявляв природу прекрасною і тому божественною істотою. Тільки такий погляд здатний породити науку і мистецтво. У релігії ж вперше людина несвідомо і недовільно створює за своїм образом Бога, а потім уже Бог свідомо, довільно створює людину. Звідси і виникло недосказане теологічне положення, нібито одкровення Бога йде пліч-о-пліч з розвитком людського роду.
Німецька філософія, особливо її класичний етап, сповнений творами Іммануїла Канта, Йоганна Фіхте, Фрідріха Шеллінга, Георга Гегеля, Людвіга Фейєрбаха є видатне досягнення світової філософської думки. Дослідження форм загальності, розвиток ідеї розмежування розсудку і розуму і його суперечливості, ідеалу знання (Кант), взаємозв'язку суб'єкта і об'єкта, свідомого і несвідомого принципу діяльності (Фіхте), обґрунтування ідеї всесвітньої історії, закономірності суспільного розвитку, історичного прогресу (Гегель) і інші ідеї, теорії, концепції німецьких філософів стали тією базою, на якій розвивається вся наступна філософія, зберігається їх вплив і на сучасному етапі. Дальший розвиток німецької філософії зв'язаний з діяльністю нових поколінь філософів, які сприйняли різні аспекти багатогранного мистецтва німецьких класиків.
ЛІТЕРАТУРА
1. Гайденко П. Я. Философия Фихте и современность.- М., 1978.
2. Гегель Г. Енциклопедия философских наук, в 3-х т.- М., 1977.
3. Гулыга А. В. Немецкая классическая философия.- М., 1986. Кант
a. Соч. В 6-ти т - М., 1963-1966.
4. Кушаков Ю. В. Историко-философская концепция Людвига Фейєрбаха.- К., 1981.
5. Лазарев В. В. Философия раннего и позднего Шеллинга.- М., 1990.
6. Мотренко Т. В. "Філософія духу" Гегеля: проблема адекватності.- Проблеми філософії, 1991.
7. Фейербах Л. Избраниые философские сочинения: в 2-х т.- М., 1955. Шеллинг Ф. Сочинения в 2-х т.- М., 1989.
8. Мейстер Экхарт. Духовные проповеди и рассуждения.- М., 1991.
Loading...

 
 

Цікаве