WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Німецька філософія - Реферат

Німецька філософія - Реферат

панування логіки, у випадку підпорядкування єдиній логіці законів історії і законів психології.
Висновком із гегелівського панлогізму в "Феноменології духа" стало розуміння історії як шляху до себе, тобто історії як реальності певної людської свідомості. Визнаючи за історією культури сферу духовності і волі, Георг Гегель визначав природу як шлях до історії - опосереднена ланка, що не має власної цінності. Внаслідок чого мистецтво, релігія по відношенню до історії позбулися шансів на самобутність, свою власну логіку, свою особливу історію, на свої рідкісні, ні на що не схожі форми буття. Виконуючи роль ступенів сходження, перехідних форм, природа, мистецтво і релігія у філософії Георга Гегеля виявлялися ілюстративним матеріалом, завдяки якому розкривалося уявлення про єдину процесуальну логіку в світі.
Діяльна активність суб'єкту, що пізнає, у Іммануїла Канта діло -дійство, Я у Йоганна Фіхте, творчий, художній початок у природі у Фрідріха Шеллінга, втілюються у Георга Гегеля в наукову систе- му - логіку розвитку в світі Абсолютного духу, в якій Георг Гегель знаходить місце всім існуючим уявленням про діяльно-творче дже-рело змін у світі. Концепція розвитку Абсолютного духу стає грандіозною системою єдності логіки світових процесів і людського буття в усьому його різноманітті. На поняттях розвитку і волі засновуються основні принципи побудови всієї логічної системи, а положення: розвиток є шлях до волі - у Георга Гегеля, насамперед, волі людського духу. Подібно тому, як природа у Іммануїла Канта мала своєю метою людину і її розум, а в християнстві людина та її дух є часткою Проведіння, Божественного задуму, воля людського духу, та у Георга Гегеля - вершина і основа всієї системи. Не випадково логіка Георга Гегеля називається спекулятивною, тобто абстрактною: підкреслюючи її духовне походження, а втіленням логіки вважається в кінцевому підсумку власна філософія.
Критикуючи Канта і Фіхте за суб'єктивізм, Георг Гегель, спираючись на ідею збігу онто- і філогенезу, говорить про типи культури як об'єктивно-історичні аналоги людського мислення. Мистецтво, релігія, філософія - це об'єктивні форми людського духу, через які людина реалізує і розкриває свою надіндивідуальну духовно-історичну суть. Об'єктивна або, висловлюючись мовою Георга Гегеля, спекулятивна суть людини дозволяє сформулювати відоме поняття методу (філософії, мислення, пізнання, свідомості). "Метод є не тільки вища сила чи, вірніше, єдина і абсолютна сила розуму, але вище і єдине його пробудження знайти і пізнати самого себе в усьому через самого себе. Метод - це розкриття можливостей, закладених у самому розумі людини - розумі, як спроможності вищого порядку, не зводимий до окремого індивіду. Метод - таке пізнання світу, яке є одночасно пізнання людиною самої себе, включаючи пізнання і самої спроможності пізнати світ". Метод Гегеля зв'язує з античним поняттям діалектики - таким розглядом речей, що охоплює всі нескінченні різноманіття, всі суперечності, що входять у визначення тієї чи іншої речі, включаючи і суперечності об'єктивного положення речей і їх суб'єктивного усвідомлення у людському розумі. Гегелівський діалектичний метод -це утримання в єдності всіх суперечливих моментів і, насамперед, суб'єктивне і об'єктивне пізнання. Основою такої єдності є уявлення про Абсолютний дух як логічний початок Всесвіту.
Історичним втіленням методу Георга Гегеля і завершенням розробки концепції панлогізму стала "Філософія духа". Георг Гегель писав: "Пізнай сам себе - ця абсолютна заповідь ні сама по собі, ні там, де висловлена історично, не має значення, тільки самопізнання, спрямоване на окрему спроможність, характер, схильність і справжнє є в людині". Дякуючи пізнанню, може піднятися від розгляду "випадкових особливостей людей до розуміння великих людських характерів, що справжня природа людини проявляє в нічим не спотвореній чистоті". Розкриття справжньої природи людини Георг Ге-гель, по суті, зв'язує з історією, вірніше, із історичною діяльністю людини, просте бажання, дикість чи грубість, свавілля неспроможні бути сферою історичного життя людських індивідів. Історія для людини - це форма духовно-вільного ставлення до світу і самого себе - вільного від випадковостей, якими для Гегеля виявлялися людські пристрасті, повсякденні проблеми, життєві безладдя, тобто все, що ще Іммануїл Кант назвав непідвладним людському розуму.
У контексті гегелівської філософії таким випадком ставало і життя окремої людини. Абсолютний дух не допускав самоцінності людського буття, не пробачав людині слабкостей і помилок. Воля є усвідомлена необхідність - ось висновок, до якого приходить Георг Гегель. Філософія ж - шлях усвідомлення - шлях до Волі, але до Волі саме гегелівського тлумачення. В "Філософії права" розуміння Волі одержує у Гегеля повністю конкретну історичну форму висловлення -Воля, що базується на законі громадянського суспільства - воля громадянина в правовій державі. За таку "бюргеризацію" волі, тобто уявлення про волю, як громадянську самосвідомість людини, крім того, ще з тодішньою німецькою специфікою - законослухняного обивателя, який мешкає в маленькому доглянутому містечку, Гегель не раз піддавав нападкам: "Що розумно, оте дійсне, і що дійсне, оте розумне!".
Апологія існуючого режиму - такий присуд, нерідко виноситься всій гегелівській філософії. Тим більше, якщо вірити біографам, то Гегель вдало поєднував в одній особі великого філософа і дрібногообивателя. Але сам Гегель неодноразово давав пояснення з приводу тези, що досить ясно показує, чому його Абсолютний дух раптом перетворює волю людини в волю законослухняного дрібного буржуа. "Завдання філософії - осягнути оте, що є, тому що оте, що є, є Розум... Що ж стосується окремих людей, то дійсно, кожний із них син свого часу; і філософія є також осягнена в думці... Настільки ж безглуздо допускати, що яка-небудь філософія може вийти за межі сучасного їй світу, наскільки безглуздо допускати, що індивід здатний перестрибнути через свою епоху, свій Родос". Дійсно ж, завершенням гегелівської філософії стає принцип "обмирщення" філософії і волі, основою якого виступає прихильність симпатії людини до свого часу: воля -це спроможність залишатися людиною чи, як говорив Іммануїл Кант, чуття належності до людства. Висновок Георга Гегеля не новий для німецької класичної філософії, вершиною якої називали його "Абсолютний ідеалізм", але Георг Гегель і не прагнув до новизни. Побачити результат із точки зору його становлення, мету із точки зору її втілення - такий зміст і велика вдача всієї гегелівської філософії.
Метод Гегеля схвальний тим, що дотримується природного шляху: в усякому випад ку дотримується природи, але "копії не вистачає життя оригіналу", - писав Людвіг Фейєрбах - один із слухачів Гегеля у Берлінському університеті. У кінці 30-х років XIX ст.
в Німеччині стає відомим ім'я Людвіга Фейєрбаха - автора анонімного, надто сміливого памфлету "Думки про Смерть і Безсмертя". Справжнє ім'я автора розкрито. Почалось переслідування, гоніння, сам же памфлет конфісковано і знищено. Основний же зміст памфлета йшов врозріз з догматикою християнства. Людвіг Фейєрбах заперечував особисте безсмертя і доводив, що життя окремої людини тимчасове, скороминуче: людина смертна. Віра в загробне життя
Loading...

 
 

Цікаве