WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Особа - Реферат

Особа - Реферат

взаємопереплетені "град Божий" та "град Земний". Релігія має дати людям високу моральність, поєднати їх засадами гуманізму. З такою метою мислитель пропонує поєднати зусилля науки та релігії і вбачає панацею від всіх лих сучасності.
Філософську концепцію особистості Хосе Ортега-і-Гассет починає формулювати, виходячи з факту існування масового суспільства і масової культури. На думку філософа, саме масове суспільство і перетворює особу на знеособленого (усередненого) індивіда, сві-тосприйняття та поведінка якого повністю визначаються зовнішніми факторами. Людина масового суспільства одночасно є і "все", і "ніщо". Стандартизація життя нівелює індивідуальність. Техніка та технологія дають змогу людині творити будь-що, проте, будучи знеособленою істотою, людина творить не знаючи що. В ХХст. ці передумови надзвичайно сприятливі для тоталітарних режимів, звідки беруть витоки всі соціальні колізії. Загрозу масовізації суспільства й особи може відвести духовна еліта, а засіб здобуття суспільної єдності та ліквідації відчуження філософ вбачає в культурних цінностях.
Важливе місце в системі знань про особу займає теорія соціальних ролей Толкотта Парсонса. Спираючись на праці Макса Вебера, Еміля Дюркгейма, Вільфредо Парето, а також використовуючи сучасні системи та кібернетичні символіко семіотичні уявлення, Толкотт Парсонс переконує у необхідності створення загальної аналітичної логіко-дедуктивної теорії людських дій. Особистість у кожній системі відносин виконує певну функцію чи роль (батька, керівника, товариша та ін.). Кожна з ролей потребує спеціальної поведінки, знання правил та норм. Така теорія не позбавляє особистість її індивідуальності: за сукупністю ролей зберігається складне, особисте, захищене від влади соціуму Я. Теорія ролей вирішує суперечності між особистістю і суспільством, тому що людина існує як індивідуальність і проявляє себе у сукупності тільки їй притаманних ролей, що створює суспільній системі необхідні стимули до розвитку.
Певну роль у розумінні суті взаємозв'язків особистості і суспільства має теорія соціальної мобільності і стратифікації, запропонована американським соціологом Питиримом Сорокіним. За теорією соціальної мобільності особистість водночас перебуває у кількох суспільних системах: конгломератах (натовпі), верствах (фахівці, політики) та інститутах (політичні партії, церква). У кожній спільності становище особистості визначається кількома диспозиціями: бідний - заможний, гарний фахівець - поганий фахівець. Якщо особистість завжди дбає про перехід у іншу, більш вищу для себе категорію, то для суспільної системи, навпаки, характерним є зберігання себе у незмінному вигляді і запобігання прагненню людини. Постійний опір системи викликає соціальні конфлікти. Щоб запобігти виникнення проблем, соціальна система повинна мати певні засоби, що надають можливість особистості піднятися до верхів соціальної спільності. Цю роль можуть виконувати вигідні умови здобуття освіти, шлюбу та ін. Але у такій концепції менше звертається уваги на внутрішній світ людини.
На Заході існують також прикладні теорії, що пояснюють і показують, як треба жити у суспільстві, щоб досягнути успіху і зберегти свою індивідуальність (Дейл Карнегі, Ерік Берн та ін.). За концепціями Я людини, її внутрішній світ є надзвичайно особистим, інтимним. У соціумі особистість повинна тільки функціонувати, робити те, що потрібно, водночас не завдаючи шкоди собі як індивідуальності. Суперечності існування людини у сучасному раціоналізованому суспільстві знайшли відображення в творах соціолога Макса Вебера. У його теоріях показано, що людина у своєму житті виконує дві протилежні функції: як фахівець, людина є підлеглою системі, де працює, стає її гвинтиком і тим самим розчиняється в системі, комплексі. Але як особистість людина повинна запобігати впливу підкоряючих факторів соціуму. Тільки особистість з її системою нераціональних і неформальних цінностей здатна стати силою, що обмежує уніфікацію, універсалізацію і бюрократизацію в житті суспільства. Вихід з такого становища Макс Вебер бачить тільки в посиленні відокремлення людини, її внутрішнього світу, що саме і здатне зберегти власну індивідуальність.
Теорії, що містять усвідомлення суперечностей індивідуальності і соціуму, дуже поширені в сучасній філософії. В протилежність поняттю індивідуальність появились поняття масове суспільство, масова культура, людина - маси. Відомі філософи Микола Бердяєв, Хосе Ортега-і-Гассет присвячують спеціальні праці проблемі людини і маси. У них робиться висновок, що в сучасних умовах переважає людина маси, якій притаманні уніфіковані потреби, цінності, ідеали. Суспільство ж втрачає основне джерело розвитку - творчу особистість, прогрес суспільства - під загрозою. Впливовими і досі в сучасній антропології залишаються теорії фрейдизму і неофрей-дизму. Завдяки дослідженням Зігмунда Фрейда вдалося з'ясувати коріння внутрішніх і соціальних проблем людини, які закладаються ще в дитинстві і суттєво впливають на дальше життя особи. Зігмунд Фрейд запропонував структуру людини, яка складається з трьох основних компонентів: Воно, Я, Над Я, дає розгорнуту характеристику безсвідомого, підсвідомого і свідомого в людині, а також розробив принципи і практичні методи психоаналізу, як засобу психотерапевтичної допомоги людині у вирішені її особистих і соціальних проблем.
Цікавою і змістовною є концепція людини неофрейдиста Еріха Фромма. У своїй теорії Еріх Фромм виходить з тези про суперечності індивіда і соціуму. Людина жива соціобіологічна істота. Але дії людини визначаються не інстинктами, а здебільшого потребами і цінностями культурного світу. Еріх Фромм погоджується з класичним фрейдизмом у тому, що амбівалентні потяги людини до любові і агресії є глибинними мотивами поведінки індивіда, а їх джерело - бажання людини знайти себе, своє Я. Але суспільство, з його загальними вимогами, зовсім не сприяє реалізації глибинних потреб лю-дини, а, навпаки, деформує їх. Для визначення ситуації Еріх Фромм активно використовує поняття соціального характеру як засобу, що зв'язує психіку людини і соціальну систему, вивчає основні тенденції розвитку культури з її духовними іматеріальними цінностями. За Еріхом Фроммом, суперечності між особистістю і соціумом долаються двома шляхами: вибір людиною тієї форми життя, що відповідає обставинам і особистостям індивідуальної психічної природи індивіда, другий - зміна того, що Еріх Фромм називає модусами людського існування, їх два - модус володіння і модус буття. Багато людей у сучасному світі вважають сенсом свого буття володіння. Тільки тоді, коли соціум і окрема особистість дійдуть до усвідомлення того, що головне - це бути (по Фромму, любити, віддавати, утворювати), виникає можливість формування дійсно людського світу. Найвищою цінністю людини Еріх Фромм вважає здібність любити. Любов є критерієм буття і дає відповідь на проблему існування людини. В процесі оволодіння майстерністю любити приходить зміна характеру людини і як наслідок - повага до життя, почуття ідентичності, потреба і прихильність до світу стають переважними, і людина здійснює перехід від володіння до дійсного буття.
Ортодоксальний марксизм абсолютизував соціально-політичні фактори вирішення проблеми особи. Концепції перебільшили морально-психологічні (фізіологічні, генетичні, загальнокультурні) фактори. В сучасних умовах треба покласти край абсолютизації теорій про людину і
Loading...

 
 

Цікаве