WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Розвиток філософії в Україні - Реферат

Розвиток філософії в Україні - Реферат

соціально-політичній програмі, спрямованій на відміну кріпацтва, "викоріненню рабства і всякого приниження нижчих класів". Микола Костомаров - один з перших звернув увагу на роль народу як рушійної сили історії.
Кожний з керівників Кирило-Мефодіївського товариства - яскрава особистість, їх об'єднувала спільна національно-визвольна та загальнослов'янська ідея і українська світоглядна ментальність. Пантелеймон Олександрович Куліш (1819-1897 рр.), як усі романтики, захоплювався фольклором, етнографією, історією України. Прихильник ідеї Жан-Жака Руссо про гармонію людини з природою, мріяв про поверненняприродно-патріархального побуту. За всієї суперечливості оцінок світогляду Пантелеймона Куліша безсумнівно те, що любив рідну землю і відстоював право малоросів на окреме від імперії існування. Пантелеймон Куліш - захисник української незалежності, виступав за автономію України у складі Росії. Суперечливість світогляду пояснюється абсолютизацією філософії серця. Поняття серце має глибинні духовні пласти людини, позасвідомий національний та індивідуальний досвід. Серце - внутрішня глибінь людини. У ньому архаїчні конструкти світогляду, світосприймання, що впливають на здійснення тієї чи іншої мети в майбутньому. Глибоко в душі лежить любов до Вітчизни, без якої людина втрачає суть, сенс і призначення життя. А все зовнішнє - вороже внутрішньому. Лише внутрішнє істинне. Таке вороже ставлення до зовнішнього приводить Пантелеймона Кулі-ша до протиставлення минулого сучасному. Хутірська філософія Пантелеймона Куліша оцінюється неоднозначне. Дехто вважає її національно-обмеженою. Сучасний публіцист Дмитро Наливайко вбачає у "хутірській філософії" відображення об'єктивного стану речей: інтелігенція України втратила національну самобутність, і її належало витіснити хутірською культурою. Мислення Пантелеймона Куліша поліфонічне, спрямоване на внутрішній світ людини, на її серце, яке розкривається у народному слові. Тому-то Пантелеймон Куліш так наполегливо захищає "мову серця". Любов до рідного слова зливається у нього з любов'ю до рідної землі, старого хутірського побуту, де тільки й можна почувати себе людиною. В єдності людини з природою виявляється антеїзм світогляду Пантелеймона Куліша.
Неоднозначне оцінюється й світогляд Тараса Григоровича Шевченка (1814- 1861 рр.): від матеріаліста, войовничого атеїста, діалектика до ідеаліста, глибоко релігійного мислителя. Можна огодитись з Михайлом Драгомановим, який вважав причиною неоднозначних оцінок піклування кожного філософа про себе, а не про Шевченка. Кожний шукає в ньому свої погляди, підтверджуючи їх уривками з творів Тараса Шевченка. Суперечливі оцінки світогляду Тараса Шевченка зумовлені складністю сенсу його творчості, що є сплавом української ментальності з символічно-образним явищем поезії. Багатомірність світогляду Тараса Шевченка ще чекає на свою розгадку, але безсумнівно: головна риса - активна патріотична позиція. За долю Неньки-України Тарас Шевченко боровся художнім словом, прихильник відкритої боротьби з кріпацтвом та царизмом. Не маючи конкретної програми дій, бореться з деспотизмом морально, показуючи "правду" життя. Пошуки правди - світоглядний і творчий принцип, реалізований у творчості як норма особистісного переживання власного життя.
Відомий культуролог Леонід Плющ вважає поетику Тараса Шевченка шаманною: її психологічна основа - "сноподібно-музичне вслухування у тимчасове буття світу", і джерела якої - у слов'янській міфології. Філософія Тараса Шевченка належить до типу діалогічної "філософії шляху", центральними категоріями якої є пошуки Бога, шляхи пізнання Божественної істини, діалог з Богом, діалог безпосередній (містичний) або опосередкований діалогом з людьми, культурою, природою.
Закликаючидо слов'янського братерства, Тарас Шевченко виступав за розвиток демократичної української національної культури, тому що "нація без своєї власної, їй лише приналежної, характерної риси нагадує просто кисіль, і найбільш несмачний кисіль".
Тарас Шевченко - істинно український мислитель-романтик, вважав, що поезія покликана розтопити "людям серце", нести їм велику правду. Ці ідеї підхопив видатний представник філософії серця Памфіл Юркевич.
Памфіл Данилович Юркевич (1827-1874 рр.) народився на Полтавщині, закінчив Київську духовну академію, працював викладачем, магістром, професором. Пізніше, у 1861 р. запрошений завідувати кафедрою філософії Московського університету. Читав курси філософії, історії філософії. Основні твори: "Ідея", "З наук про людський дух", "Серце і його значення в духовному житті людини", "Матеріалізм і завдання філософії" та ін. Зміст "філософії серця" знайшов відображення у багатьох творах. Виходячи з принципів філософії Платона, патристики та німецької містики, Памфіл Юркевич, у дусі Сковороди, утверджує плюралізм реальності, як єдність ідеального царства "вічної правди", реального царства розумних істот та феноменального тілесного (несправжнього) світу. У "троїстому" світі людина, як "малий світ", істота безсмертна, "не зникає в роді, а володіє власним особистим існуванням часу і вічності". Досягнувши ідеї, людський розум безсилий її пізнати. На допомогу приходить усвідомлена душею ідея добра - основа дійсності. Добро - основа і мета філософії. За біблейським вченням символ серця - багатозначний: оберіг і носій всіх тілесних сил людини; осереддя душевного та духовного життя людини; сідалище всіх пізнавальних дій душі; осереддя багатоманітних душевних почувань, хвилювань та пристрастей; зосередження моральнісного життя людини, місце джерел всього доброго і злого в словах та вчинках людини. Звичайно, серце -цілісний світ людини, її особливість, почуття і вчинки, особисте виявлення окремої людини.
На думку Памфіла Юркевича, значення серця для релігійної свідомості величезне. Але ще більше його значення в людській діяльності. Про вчинки людини судять у залежності від того, визначаються зовнішніми обставинами чи виникають з безпосередніх і вільних рухів серця. Справи людини набувають високої моральної ціни лише тоді, коли здійснені вільно, охоче, з любов'ю або від серця, з усердям. Це не означає, що розум зовсім не відіграє ролі у поведінці людини, але це означає, що наміри розуму можуть отримати моральний зміст тільки після того, як вже діємо і живемо за своїм моральним призначенням. Розум (голова) є урядовою силою, а серце - сила породжуюча. Байдужки сприймаємо дорікання за помилки, допущені в реалізації настанов розуму. Але бентежить вчинок, здійснений проти совісті.
Філософсько-антропологічна концепція серця розкрила зміст і специфіку української світоглядної ментальності.
Екзистенціально-романтична філософія ідеї, що розвивала українська романтична філо софія, у тому числі російськомовна (Гоголь, Юркевич), були продовжені у Київській російськомовній школі початку XX ст. її представники - Лев Шестов, Микола Бердяєв, Михайло Коцюбинський та ін. Широке
Loading...

 
 

Цікаве