WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Розвиток філософії в Україні - Реферат

Розвиток філософії в Україні - Реферат

істинного християнства - католицтва. В полеміку зі Скаргою вступили Мелетій Смотрицький, Стефан Зизаній та інші. Відомим тоді полемістом стає Іван Вишенський (1550-1620 рр.). Його літературну активність стимулювала Брестська унія (1596). У тво-рі "Сцепка мудрого латинника з глупим русином" Іван-Вишенський У центр міркувань ставить людину, шукає споконвічні цінності людини і знаходить їх у простих людях, в голяках, визначає серце як шлях голяка до вищої істини - Бога, не заперечує розуму, але відводить йому підлегле місце. Не розум, а містичне осяяння душі відкриває людині Бога. Шлях спасіння людини - очищення душі і єднання з Абсолютом. Єдиною силою, що спроможна врятувати людину, є її совість. Усі люди від природи рівні, і кожний індивід може безпосередньо спілкуватися з Богом, осягаючи вищу, абсолютну істину.
Значну роль у розвитку гуманістичних і реформаційних ідей в Україні епохи Ренесансу відігравали братські школи - Львівська, Київська, Луцька, Острозька та ін. Братства протистояли польсько-уніатській політиці, захищали православну віру, українські традиції, культуру, мову, громадянські права українців. У братських школах, доступних для всіх верств населення, вивчались грецька, церковно-слов'янська, латинська та українська мови, що сприяло розвитку національної самосвідомості українців. Крім того, викладались і інші науки - граматика, риторика, поетика, богослов'я та діалектики, твори Псевдо-Діонісія Ареопагіта, Іоанна Златоуста, "Діалектика" Іоанна Дамаскіна, Платона, Арістотеля, що сприяло зародженню української академічної філософії. В Острозькій школі (академії) створено підручник з діалектики.
В 1632 р. Петро Могила заснував Київську школу, що згодом стала Києво-Могилянською академією.
Діяльність Києво-Могилянської академії (1632-1817рр.) - першого вищого навчального закладу в Україні - припадає на пері од українського Просвітництва. Найавторитетніший представник Просвітництва Феофан Прокопович (1681-1736 рр.) вніс істотний вклад у скарбницю української культури. Учений і ректор академії Феофан Прокопович сприяв розвитку філософії в навчальних закладах, де читались курси діалектики, логіки, натурфілософії, психології, метафізики. З його іменем і діяльністю пов'язаний різкий поворот до вивчення людини і природи. Феофан Прокопович підкреслював, що людина є знаменитішою, аніж само небо, хоча й складається з однієї й тієї ж матерії. Прихильник Галілео Галілея, Феофан Прокопович за критерій істини обрав факти та їх раціональне тлумачення. Історіософія аналізує проблеми взаємозв'язку одиничного (окремого) та загального, ролі особи в історії. Погоджуючись з думкою Гомера про "солодкий дим Батьківщини", Феофан Прокопович проголошував: історія покликана виховувати любов до Вітчизни. Багато уваги надавав питанням гносеології, ввів до сфери теології і філософії критерій Розуму, що здатний вивчати закони природи. У творі "Фізика" Феофан Прокопович, спираючись на Фалеса, Анаксимена, Геракліта, Демокріта, Арістотеля, вважає матерію речовиною, що має ширину, довжину та висоту. Рух є загальним життям усього світу. Багато уваги приділяє питанням мови, зокрема української, якою писав свої проповіді та вірші. У людині цінував гідність, діловитість, освіченість і розум. Сподівався, ІДО освічений монарх приведе суспільство до позитивних зрушень. Як глава "Ученої дружини" Петра І, пропагував ідеї Просвітництва в Росії. Аналогічні ідеї певною мірою властиві іншим професорам академії - Стефану Яворському (1658-1722 рр.), Інокентію Гізелю (1600-1683 рр.), Йосипу Кононовичу-Горбацькому та ін. Києво-Могилянська академія виховала славну когорту українських мислителів, серед яких визначне місце належить Григорію Сковороді.
Уперше в історії української культури Григорій Савич Сковорода (1722-1794 рр.) найбільш зріло розробив філософію, де чітко реалізувались найважливіші риси української ментальності: кордо-центризм, абсолютна свобода індивіда, антеїзм, екзистенціалізм, устремління до самопізнання. Головним предметом його роздумів є Людина - емоційно-вольова істота, її центром є серце, дух. Серце народжує думки, устремління і самопочуття. Основна ідея філософії - самопізнання Людини. Міркування Григорія Сковороди діалектичне (антитетичне). Григорій Сковорода утверджує необхідність і нерозривність любові та віри, обумовлене усвідомленням неможливості існування людини у звичайному світі поза єдністю любові і віри. Але ще й інший аспект проблеми, те, що називається підтекстовою філософією Григорія Сковороди. Людина спроможна вийти за межі свого тлінного звичайного завдяки любові і вірі. Отже, любов і віра несуть у собі глибокий пізнавальний зміст, живлять душу людини, наповнюють її творчою енергією, підштовхують її на шлях дійсного, справжнього щастя. "Крізь Любов і Віру людина пізнає себе" - твердить Григорій Сковорода. Принцип пізнай себе не вперше появляється в роздумах Григорія Сковороди. Пріоритет, звичайно, належить Сократу, але принципово новим у Сковороди є те, що не просто стверджує думку про необхідність пізнання природи людини, а звертає увагу на пізнання природи людської душі з урахуванням факторів її формування - віри, надії, любові. Та Григорій Сковорода йде далі і розглядає віру і любов не тільки як основу, базу душі, а й як органічний прояв духовності людини, а причиною прояву духовності є, на думку Григорія Сковороди, природні прагнення, надії, сподівання Людини. Сум же, туга, нудьга, страх це антиподи любові та віри, їх дія на людину протилежна, гнітюча, вбивча, позбавляє людину її надії і сподівань, веде до втрати віри. Сум, туга, нудьга, страх приречують душу людини на зневіру, розслаблення, позбавляють її здоров'я. Тому Григорій Сковорода наполягає на тому, що запорука здоров'я душі - її радість, кураж. Отже, звертаючись до трактування понять любов, віра та їх антиподів, Григорій Сковорода намагається сконструювати життєвий простір людини не тільки за допомогою раціонально визначених філософських понять, а й за допомогою того, з чим повсякденно має справу людина і що одночасно має для неї вирішальне значення. Саме на основі єднання суті понять любові, віри, надії, сподівань у пізнанні людиною самої себе, формується поняття щастя. Щастя є в самих, осягаючи себе, знаходимо духовний світ, спокій, мир. Діалектика пронизує всі його твори, світогляд, основу якого складає вчення про три світи та дві натури.
Три світи, по-перше, макрокосм (природа), по-друге, мікрокосм (людина), і, по-третє, світ символів (духовний світ, світ культури, основу якого становить Біблія). А дві натури - це способи існування буття. Видима натура - зовнішня, речовинна - несправжнє буття. Невидима - внутрішня, світла натура - справжнє буття. Світ є антитетичною (діалектичною) єдністю видимого і невидимого, живого і мертвого: видимий світ - тінь, матерія, невидимий - дерево, іпостась, основа, тобто світ у світі є вічність у тлінні, життя у смерті, світ у пітьмі. Людина складається
Loading...

 
 

Цікаве