WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Російська філософія - Реферат

Російська філософія - Реферат

потрапила в рабство індустріалізму. Лише у вчених віра відокремлюється від справи, стає уявленням. Філософія є приналежністю неповноліття, заняття несправжнє, без реальної справи. Філософія - як думка без діла - абсурд, порок. Будь-яке знання -наукове і філософське - доводять ділом. Мислитель підкреслює, що думка - від дії, і лише в дії пізнається істина. Тільки роблячи щось, здійснюючи у справі, можна зрозуміти. Так, з'ясовуються ділові умови розуміння триєдиної суті. Ми зрозуміємо суть лише тоді, пише мислитель, коли самі зробимося багатоєдиними, або, точніше сказати, всеєдиною суттю, і коли єдність не проявлятиметься у пануванні, а самостійність особистостей не проявлятиметься у ворожнечі. Коли буде цілковита взаємність взаєморозуміння. Опрацьовуючи різні епістеміологічні проблеми, Микола Федоров рішуче виступив проти античної тези "Пізнай самого себе". Той, хто починає з пізнання себе самого, уже відмовляється від кревності, від синівства, пише філософ. Пізнай самого себе -означає, не вір батькам (переказові), не довіряй і братам (свідченням інших), а вір лише собі, знай тільки себе. Такий підхід в системології філософ розцінює як індивідуалістичний та егоїстичний і протиставляє йому підхід, в основі якого покладено Принцип соборності, братства, синівства у пізнанні. Пізнайте один одного - ось на чому наполягає російський філософ. Будьте у пізнанні, як і в усьому, синами своїх батьків, які пам'ятають спорідненість. Пізнати істину може не людина, не автономна особистість, а син людський, який прийняв перекази, заповіти предків, пізнає з усіма і для всіх. Поганий індивідуалізм Микола Федоров вбачає і в декартівському ("Я мислю, отже існую"). В основу філософії спільної справи Миколи Федорова покладено оригінальне вчення про спорідненість. Споріднення складає фундамент спільної справи і, по суті, є послідовна радикальна, патріархальна теорія життя суспільного, світового і божественного. Філософ підкреслює, що не тільки в основу життя людського і життя світового, але й в основу життя самого Бога покладено споріднення - батьківство, синівство, братство. Триєдиний Бог християнства - довершений взірець спорідненості. Відносини Бога-Бать-ка, Бога-Сина і Бога-Духа святого - родинні відносини. За приклад божественних взаємин мають бути організовані і стосунки людські. Мислитель витлумачує християнський догмат трійці практично, як проективне. Кревність Божественної трійці для Людини є проект, заповідь, завдання, причому не моральне завдання окремої особи, а завдання вселенської організації життя згідно з догматом про троїстість. Спасіння слід шукати не поодинці, а разом з усіма, у спорідненні. Споріднення є природна і божественна основа всього життя у Всесвіті. Тільки об'єднане, а не таке, що перебуває у взає-мознищувальній ворожнечі, людство здатне зробити людей щасливими. Сучасні вчені позитивісти, пише Микола Федоров, - сподіваються на об'єднання людей в ім'я прогресу. Але що таке прогрес? Об'єднання в ім'я комфорту, заради власного задоволення, і є найгіршим уживанням життя і розумове, і естетично, і особливо морально. Такий прогрес західного типу веде до гендлярства, роз'єднання, надмірного домінування одних і до злиденності, голоду інших. В гендлярському світі людина стає рабом речей. Всяке суспільство вносить у себе морок (невігластво) і смерть, якщо річ у суспільстві має перевагу над взаємністю. Розбрат, який вносить річ, відчужує людей один від одного, у душі поселяється морок. На багатьох сторінках "Философии общего дела" Микола Федоров повертається до думки, що неможливо врятуватися поодинці, що особиста довершеність можлива лише при довершеності загальній, спільній. Сучасні форми об'єднання людей, наприклад, держава є сумна необхідність. Держава виникла як надзвичайний захід проти небезпеки взаємного знищення родів або як захист однієї групи родів проти іншої, яка об'єдналася для винищення або поневолення. Держава необхідна, поки не організувалося всесвітнє споріднення, співдружність. Але свідомо справа всесвітнього споріднення, співдружності почалася вже, але спотворено поки що. Спотворення справи всесвітнього споріднення російський філософ вбачає в соціалізмі, бо ідеї соціалізму принадні, більше того, соціалізм у теперішньому не має противника, релігії ж із їх трансцендентним змістом "не від світу цього", з Царством Божим лише усередині людей, не можуть опиратися йому. Соціалізм може навіть здаватися здійсненням християнської моральності. Однак, насправді, вважає філософ, "соціалізм - обман", спорідненням і братством називає спільність людей, які чужі один одному і зв'язані лише зовнішніми вигодами. Важливу роль у філософії спільної справи Миколи Федорова мають ідеї активного покликання людини. Йому належить оригінальне формулювання філософсько-релігійної вимоги активного, регулюючого, перетворюючого ставлення людини до природи. Мислитель вносить у християнство активний антропологізм і не погоджується з тією пасивністю людини, яка в православ'ї зведена майже в догмат. Пасивне ставлення до природи філософ вважає язичництвом. Лиш людина вносить у природу доцільність. Сама природа несвідома і недоцільна. У регуляції, в керуванні силами сліпої природи і полягає та велика справа, що може і повинна стати спільною. Коли людство навчиться керувати силами природи і, отже, покінчити з голодом і вдовольнить інші свої потреби, людство, на думку Миколи Федорова, тим самим покінчить і з джерелами людської ворожнечі. Людство зосередить усі свої сили на спільному завданні управління природою на земній кулі і навіть у межах усього Всесвіту. На такий хід думок філософа великий вплив мали досліди із штучним дощем, який викликали за допомогою гарматної стрільби (в США, а потім в період голоду в Росії). У "Философии общего дела" мислитель будує далекосяжні плани, міркує про керування метеорологічними процесами, про використання сонячної енергії і заміну нею кам'яного вугілля. Філософ пропонував так освоїти електромагнітну енергію земної кулі, щоб регулювати нею рух у просторі і перетворити її в подібність корабля для польотів у космічний простір. Миколу Федорова не лякала небезпека перенаселення Землі, передбачав можливість заселення планет та інших небесних тіл. У вченні російського філософа рельєфно простежується зв'язок людського життя з життям космічним. Микола Федоров обґрунтовував зв'язок між життям і розумом, людиною і космосом, прагнув відновити втрачене розуміння цілісності буття. Ідеї федо-рівського космізму гаряче підтримували Федір Достоєвський, Лев Тол-стой, Володимир Соловйов, Михайло Умов, Костянтин Ціолковський, ВолодимирВернадський, Микола Холодний та ін. Учення Миколи Федорова про споріднення людей, про активне ставлення до природи спрямоване на те, щоб вирішити центральну проблему всієї федорівської філософії - воскресіння мертвих. Воскресити померлих батьків, не в переносному, а в прямому розумінні, тобто повернути їх до земного життя - ось та спільна справа, переконує філософ, яка може об'єднати весь рід людський і породити відносини, стосунки справжнього братства. Об'єднання, пише Микола Федоров, не для падання комфорту, матеріального
Loading...

 
 

Цікаве