WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Російська філософія - Реферат

Російська філософія - Реферат

роль в історичному процесі залежить від того, наскільки глибоко і повно виразила інтереси, потреби й прагнення народу. Олексій Хом'яков вважав, що монархія -ефективніша, раціональніша форма правління для Русі. Проте цар одержав самодержавну владу не від Бога, а від народу, шляхом обрання його на царство (Михайло Романов), то має виправдати перед народом своє обрання, зобов'язаний діяти в національних інтересах усієї землі російської. Цар, держава, розмірковує філософ, мають постійно піклуватися про збереження сільської общини, миру. Общинний лад російського життя - найважливіша ознака російського народу, що визначила особливий історичний шлях розвитку Росії. Погоджуючись з іншими слов'янофілами, Олексій Хом'яков вбачав дві срункції сільської общини: господарську і моральну. Община, або мир, виступає організатором сільськогосподарської праці, укладає угоди з поміщиками, нагороджує за роботу, контролює виконання державних повинностей. І все ж головну позитивну якість сільської общини філософ вбачав у духовно-моральних рисах, які сільська община формує у своїх членів: чесність, порядність, відповідальність, патріотизм, захист общинних цінностей та ін. Формування таких якостей у членів общини здійснюється не свідомо, а інстинктивно, на основі засвоєння стародавніх релігійних традицій, звичок і звичаїв. Розглядаючи общинну організацію соціального життя найоптимальнішою, Олексій Хом'яков вважав за можливе перенести її в сферу міського життя, в промислове виробництво. Більше того, на основі общинного ладу перетворити все державне життя в Росії, що дозволить поліпшити структуру суспільного російського життя і замінити "мерзенність адміністративності в Росії". Олексій Хом'яков, як і інші слов'янофіли, переконаний, що запровадження общинного принципу життя російського суспільства зміцнить дух соборності. Визначальною рисою соціальних стосунків стане самозречення кожного на користь усіх. У таких умовах релігійні і соціальні прагнення людей зіллються в єдиний потік. Усе це забезпечить виконання завдання просвітлення народного общинного початку церковним.
Особливе місце у розвитку російської релігійної філософії належить Миколі Федоровичу Федорову (1828-1903 рр.). Лейтмоти вом поглядів усіх представників російської релігійної філософії стала ідея про те, що Росії судилася особлива історична доля. Яку ж роль покликана зіграти Росія у світі? Росія повністю перетворить не тільки суспільство, але і всю Природу, і Комос, - так відповідав на поставлене запитання Микола Федоров. Оригінальні ідеї ще не досить усебічно вивчені, хоча виявили вплив на Володимира Соловйова, Федора Достоєвського, Льва Толстого. Микола Федоров - незаконно народжений син князя Павла Гага-ріна, від його зв'язків з простою жінкою. Дід Федорова насильно відібрав хлоп'я у матері, і малий Микола з дитинства позбавлений своїх рідних. Освіту здобув в Одеському ліцеї Рішел'є, а потім викладав історію і географію в школах різних міст. Протягом багатьох років Микола Федоров працював бібліотекарем Рум'янцевської бібліотеки в Москві. Пристрасний бібліограф і книголюб, Микола Федоров знав напам'ять багато книг з бібліотечного книжкового фонду. Захоплення читанням різноманітних книжок виробило у Миколи Федорова систему знань, що зробило його надзвичайно ерудованим в усіх сферах знання. Читачам різних професій Микола Федоров звичайно видавав поряд з книгами, які вони вимагали, й інші посібники, де з'ясовувались цінні поради і корисна інформація. Філософ жив напруженим внутрішнім духовним життям, повністю присвятив себе служінню суспільству і звів до мінімуму матеріальні потреби. Займав крихітну кімнату і спав не більше чотирьох - п'яти годин на добу на непокритій горбатій скрині, підкладаючи під голову замість подушки що-небудь тверде, їжа складалася із чаю з черствими булочками, сиру або солоної риби. Часто місяцями Микола Федоров не вживав гарячої їжі. Гроші були для нього завадою. Микола Федоров - останній представник слов'янофільства. Несприй-няття Заходу і католицизму у нього ще більше, ніж у слов'янофілів. Федора Достоєвського і слов'янофілів філософ картає за те, що вони недостатньо росіяни, занадто західні люди. Дорікав Олексієві Хом'якову, що той назвав Європу країною святих чудес. У католицтві бачить лише пекло, загибель, а в православ'ї - всезагальний порятунок, висловлює жаль з приводу незлагоди. Від слов'янофілів сприйняв ідеалізацію російського патріархального побуту, як моральної основи життя, ідеалізацію селянсько-землеробських устоїв, общини та ін. Філософ зв'язує своє вчення з християнством, зокрема з православ'ям, що надає особливої цінності ідеї воскресіння і вічності життя. Філософія Миколи Федорова - філософія спільної справи, філософія дії, основні положення якої викладені у творі "Философия общего дела". Професійні філософи, відзначає Микола Федоров, займаються чисто умоглядною діяльністю, далекою від реального життя і народу. Головний недолік усієї сучасної цивілізації і науки -відрив слова, думки від діла. Знаємо тільки те, що можемо самі зробити, наводить Микола Федоров слова Арістотеля. І от хоча минуло більше двох тисяч років відтоді, коли творив Арістотель, але досі не було ще жодного мислителя, який би довів знання дією. Не випадково філософ дотримується позиції радикального прагматизму. Усяке пізнання для Миколи Федорова - не споглядання, а дія, тому виступає проти всякого агностицизму (знання), як пізнання пасивно-споглядального, зневажає всяку теоретичну метафізику, як породження відірваної від життя вченої касти, як хворобливий продукт розриву теоретичного і практичного розуму. Прагматизм більш радикальний і послідовний, аніж прагматизм його основоположника Уільяма Джемса. Прагматизм Миколи Федорова знаходиться у постійній опозиції до науки вчених як професійних спеціалістів пізнання, з усяким теоретичним знанням. Пізнання є спільна справа всіх людей, всього людства і базується на досвіді всіх, завжди і всюди. Не тільки наука, але й філософія, за Федоровим, повинна бути проективною, активно-дійовою. Філософ пише записку від невчених до вчених і пропонує вченим і філософам займатися єдиною гідною справою - дослідженням причин небратнього, неродинного, немирного стану світу і пошуками засобів відновлення кревності. Завдання філософії і науки практичні, а не теоретичні. Філософія повинна стати активним фактором перетворення дійсності і тим самим довести свою необхідність у житті суспільства. Філософії не слід вести пошуки істини на високостях абстракції. Істина невіддільна від правди, добра. Тому досягнення істини визначається волею до дії, до активного добра. Мислитель не погоджується з філософами, які обґрунтовують пізнання через чисте мислення.На його думку, пізнавальний процес забезпечується активністю всієї людської істоти. Перетворення світу в уявлення, пише Микола Федоров, є останнє слово вченого. Будучи породженням неробства, зовнішньої бездіяльності й індивідуалізму, зведення світу до уявлення є останнім виплодком марноти як матері розпусти і соліпсизму, як батька злочинства. Наука -дитя неробства, безділля. Університет, вважає філософ, - нежиттєва установа, що
Loading...

 
 

Цікаве