WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Російська філософія - Реферат

Російська філософія - Реферат

побудови такої антикантівської гносеології здійснили Микола Лоський, Семен Франк. Але у Павла Флоренського ставлення до Іммануїла Канта особливе, радикальніше, свідчить про близькість між математичним характером мислення російського та німецького філософів. Це помітно у вченні про антиномії - суперечності між двома судженнями, умовиводами. Використовуючи кантівське вчення про антиномії, Павло Флоренський показує безсилля людського розсудку в осягненні таїнства буття - Божественного таїнства. Відношення віри і розуму антиномічне. Принцип антиномії Павло Флоренський обирає як вихідний у побудові вчення про триєдність Бога. У вченні обґрунтовується неспроможність логічного закону тотожності (А рівне А) у поясненні буття і в пізнанні буття. Розсудок з його логічними нормами або наскрізь безглуздий, бездоказовий, або має своєю основою над-логічне. А тому, або треба визнати принципову випадковість законів логіки, або ж визнати над-логічні основи законів. Павло Флоренсь-кий схиляється до над-логічних основ законів: замість закону тотожності обирає головним принципом мислення суперечливість, реальним втіленням якого є єдиносутність Божественної трійці. Логіка пошуку абсолютного виводить розум за межі розсудку, в сферу релігійного досвіду, фактичного сприймання абсолютної істини як безумовної реальності і кінцевої інтуїції. Інакше кажучи, розум переходить до віри в абсолютну істину. Віра одержує перемогу, вольову перемогу над розумом. А оскільки в розумі укорінена істина, то розум стає єдиним і цілісним об'єктом релігійного сприймання, єдиною істиною, єдиним Богом. Проте в актах творення ця єдність розуму розпадається на безліч аспектів, які стають об'єктивними, набувають естетично завершених форм. Отже, предмет входить у всеєдність буття як невід'ємна частина. Виходячи з інтуїтивно-дискурсивного знання, Павло Флоренський розробляє філософську антропологію з її багатогранними аспектами, вважає людський розум живою дійсністю людини, причетним до буття, а буття - до розуму. І тому акт пізнання є не лише гносеологічний, а й онтологічний, не лише ідеальний, а й реальний. Пізнання - це реальне вход-ження пізнаваного у пізнаюче, реальне єднання пізнаючого з пізнаваним. І пізнаючий суб'єкт, і пізнаваний об'єкт є особа: пізнання не є захоплення мертвого об'єкта хижим гносеологічним суб'єктом, а живе моральнісне спілкування осіб, з яких одна для іншої служить і об'єктом, і суб'єктом. У власному змісті пізнавана лише особа і лише особою. Жива особа принципово відрізняється від безжиттєвої речі. Це не розрізняють раціоналістичні філософи, уречевлюючи все існуюче, включаючи й особу. Між тим всі створені особи, як частини світу, суть співіснуючі одна з іншою істоти, а не речі. По суті вчення Павла Флоренського про істину зв'язане з пошуками людиною самої себе, реалізацією себе в світі несправжнього буття. Свідомість сприймає Світ як тлінне буття, сферу роздрібненості, хисткості, недосто-вірності. Єдиний порятунок - в осягненні безумовно достовірного початку Істини. Шлях до Істини складний і тяжкий. Це шлях християнського вчення про Бога. Мислитель вказує, що у сфері несправжнього буття немає істини, бо істина - це Батько (Отець), Син і Дух, які незбагненні за допомогою логіки з її порожньою, мертвою і формальною само-тотожністю "А рівне А". Істина - це споглядання себе через іншого у третьому: Батько (Отець), Син, Дух. Суб'єкт істини є відносини трьох. Отже, Істина є єдина суть у трьох іпостасях. Іпостась і суть - одне і те ж саме. А оскільки суть конкретно єдина, то нумерично, числом - один суб'єкт Істини, а не три. Тільки в єдності Трьох кожна іпостась одержує абсолютне утвердження. Поза Трьома немає жодної, немає суб'єкта істини. Число три - іманентне істині, невіддільне від неї. Трійця єдиносутня і нероздільна. Визначивши характер істини, що як ідея биттує, реально існує, філософ стверджує, що ідея недосяжна чистій розсудливості. Для її досягнення необхідно вийти з сфери понять в сферу живого, релігійного досвіду, оскільки Істина впізнана як християнська Трійця. Подвигом віри долається, перемагається і повалюється розсудкова безглуздість догмату. На місце закону тотожності Павло Флоренський ставить закон суперечливості, а на місце розсудкових понять - живий досвід і розумну інтуїцію, віру та любов. Любов - це та духовна діяльність, в якій і за допомогою якої впізнається Стовп Істини. За допомогою любові, в платонівському значенні слова, здійснюється входження людини у спілкування з іншими людьми. Благодатна любов - вища точка землі і місток до неба, до Бога, Істини. Отже, істина пізнається не сліпою, а розумною інтуїцією. Істина є реальна розумність і розумна реальність, кінцева безкінечність чи безкінцева кінечність, чи, висловлюючись математично, актуальна безкінечність, безкінечна, мислима як цілокупна Єдність. Але така єдина істина можлива тільки на небі. На землі ж - множинність істин, осколків Істини, що суперечить одна іншій і, як говорив Іммануїл Кант, неминуче антиномічні. Розглядаючи одне й те саме з різних боків, розсудок приходить до антиномій, таких, як Божественна єдиносутність і триєдність, напередзаданість і свободна воля. Лише в момент благодатного осяяння ці суперечності в умі усуваються, але не розсудкова, а над-розсудковим способом. Моє пізнання Бога є істина, для Бога воно є любов до мене, а для того, хто споглядає пізнання, - краса. Істина, Добро і Краса - ця тріада є не три різних початка, а одне. Це одне і те ж саме духовне життя. Проблеми християнської метафізики Павла Флоренського демонструють своєрідність вчення про Всеєдність, певно зв'язані з суперечностями тодішньої Росії. З ними ж зв'язані ідеї філософії історії, хоча на перший погляд здається, що як природознавець осмислює світ як організм, а не історію. І все ж його непокоять питання змісту історії, її початку та закономірностей. Як їх осягнути з позицій розумної інтуїції, благодатного осяяння, ане розсудкової логіки? Відповіді не суперечать метафізиці єдності: Історія починається тоді, коли виділяється одиничне (окреме) із загальної маси-множинності. У такому випадку тут мова не йде про "закони". Історія свідчить, що єдність є не скрізь і не завжди, не генералізує, а індивідуалізує. Якщо природознавче пізнання екстенсивне, то історичне пізнання інтенсивне, йде в глибину, а не в ширину, говорить не про загальні факти, а про одиничні (окремі). У соціології є закономірність. Але передбачення відомої закономірності не є предметом історії. Без внутрішньої духовної творчості історії не буває. Предмет історії має справу з творчістю. Особа - предмет історії. Мета історика - зрозуміти зміст історії. Історія - це думка, що розвивається. Завдання й полягає в тому, щоб дослідити її структурні одиниці та їх взаємовідносини. А так як дух завжди втілений в речах, а Бог мислить речами, завдання й полягає в тому, щоб досліджувати речі минулої культури археологами, етнографами, орнітологами, палеонтологами і вибудувати загальний хід історії. Павло Флоренський, як універсальний вчений і богослов, здійснює естетичні, філологічні, математичні та інші дослідження, відшукуючи Божий промисел і відтворюючи
Loading...

 
 

Цікаве