WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Російська філософія - Реферат

Російська філософія - Реферат


Реферат на тему:
Російська філософія
Великий, складний і багатий відкриттями шлях пройшла філософська думка російського народу. На ранньому етапі становлення філософське мислення ще не відмежувалося від інших галузей знання і розвивається на основі язичницького світогляду - давньослов'янської релігії та міфології. Основний філософський елемент язичництва - наївний пантеїзм і початкові натурфілософські уявлення. Проблеми давньоруської філософії стосуються в основному з'ясування понять про душу, взаємодію душі і тіла. Прийняття у 988 році народами Київської Русі християнства стало поворотом у розвитку їх духовного життя. Розширилося коло світоглядних ідей давньоруських мислителів, установилися зв'язки з культурою Візантії, південними слов'янами, народами Європи. Мислителі Стародавньої Київської Русі знайомляться із філософською спадщиною античності: Демокрітом, Сократом, Платоном, Арістотелем. Тоді значну роль у поширенні філософських понять відіграють переклади філософських творів Іоана Дамаскіна ("Діалектика"), Іоана Екзарха Болгарського ("Шестиднев"), Філгпа Пустельника ("Діоптра") та ін. Завдяки їм на Русі стають відомими античні вчення про чотири стихії - першоелементи побудови Всесвіту, геоцентричне вчення (Косма Індикоплева), різні трактування взаємостосунків душі і тіла людини, різноманітні наукові відомості про природу. Дальший розвиток російської філософської думки йшов у руслі розвитку морально-практичних настанов і обґрунтування особливого призначення православ'я Русі для розвитку світової цивілізації. Найхарактернішим у такому розумінні стало створення в період правління Василія III вчення ігумена Єлізарівського монастиря Філофея "Москва - третій Рим". Активний процес християнізації вимагав від тодішніх мислителів теоцентристських уявлень. Не випадково аж до реформаторської діяльності Петра І російська філософія засвоювала теоцентристські уявлення, що приблизно відповідало періоду західноєвропейської середньовічної філософії. Реформи Петра І сприяли повнішому ознайомленню російських мислителів з досягненнями західноєвропейської філософії. Почався процес переосмислення ідей і концепцій. Серед російських інтелектуалів поширилося вольтеріанство, містицизм француза Сен-Мартена і німця Якова Бьоме, ідеалізм Іммануїла Канта, Иоганна Фіхте, Фрідріха Шеллінга, Георга Гегеля. Філософія в XVIII ст. в Росії виходить на нові рубежі і дедалі більше теоретично самовизначається. Філософська думка дистанці-юється від офіційного релігійного культу і державної ідеології, набуває відносної самостійності, частково орієнтується на західні філософські зразки і традиції. Теоретична свідомість диференціюється, формуються філософські напрямки: природничий і філософсько-гуманістичний. Природничий напрям філософії всебічно і глибоко реалізується в науковій діяльності Михайла Ломоносова (1711-1765 рр.). Учений збагатив природничо-наукові уявлення про світ і його закономірності, відкрив природний загальний закон збереження матерії і руху обґрунтував ідею розвитку Землі, намітив шляхи переходу від макромеханічної картини світу до атомно-молекулярної, заклав основи пояснення світу, що опираються на визнання закономірності і взаємозв'язку в русі макро- і мікротіл. Філософсько-гуманістична сфера найповніше і оригінально відображена в творчості Олександра Радищева (1749-1802 рр.). Філософський трактат "Про людину, її смертність і безсмертя" - спроба обґрунтування якісної своєрідності мислення, спільного і відмінного, логічного та чуттєвого у пізнанні, пояснення явища активності свідомості. Думки Олександра Радищева про циклічний розвиток суспільства, суперечливий зв'язок свободи і тиранії в історії, про суспільний прогрес синтезують досвід європейської і російської історії і відкривають нову сторінку в уявленнях про суспільство. Самобутність російської філософії яскраво виявилася у творчості Петра Чаадаева (1794-1856 рр.). У "Філософських листах" філософ розглядає людину як об'єктивну єдність фізичного і духовного світів. Фізичний світ складається із атомів і молекул - "елементів матеріальних", а їх сукупність утворює всі тіла. Тіла існують у просторі, що пізнається об'єктивними формами зовнішнього світу і, навпаки, суб'єктивно в гносеології філософ розрізняв два види пізнання: досвідне і пізнання через одкровення. Досвідне пізнання осягає фізичний світ і відображається в емпіричних та раціональних формах (через міркування). Специфічною формою пізнання духовного світу виступає одкровення. Своєрідність історії Росії мислитель вбачає в її культурно-географічному розташуванні між Сходом і Заходом. Петро Чаадаєв одним із перших у Росії усвідомив необхідність синтезу східної і західної культур. Духовні пошуки теоретичного самовизначення російської філософії, що активно тривали в XVI - XVII стст., в XVIII ст. проходили в атмосфері протиборства двох тенденцій. Перша тенденція - зосередження уваги на самобутності російської думки, поєднання самобутності з особливостями російського духовного життя. Прихильники другої тенденції розглядали Росію в контексті розвитку європейської культури. На їх думку, Росія стала на шлях розвитку пізніше за інші країни Європи і має вчитися у Заходу, і пройти такий же історичний шлях. Найбільш розгорнуте теоретичне і суспільно-політичне оформлення обидві тенденції в соціально-політичному і філософському житті Росії здобули в 40-х - 60-х роках XIX ст. і дістали назви: слов'янофіли і західники.
Філософія слов'янофілів
Слов'янофільство - оригінальна російська філософсько-соціологічна консервативна те- чія 40-60-х років XIX ст. її численні пред- ставники виступили з обґрунтуванням самобутнього історичного шляху Росії, відмінного від західноєвропейського. Самобутність Ро- сії, на думку слов'янофілів, - у відсутності в її історії класової боротьби, у поземельній общині й артілях, у православ'ї як єдино істинному християнстві.Філософські погляди слов'янофілів становили своєрідне релігій- но-філософське вчення. Генетичне філософія слов'янофілів бере по- чаток у східній патристиці. Тоді в ній простежується і західноєвро- пейський ірраціоналізм, і романтизм. Слов'янофіли намагалися відкинути німецький тип філософствування і виробити на основі ідейних вітчизняних традицій окрему російську філософію. Захоп- лення аналітичним міркуванням, раціоналізмом і сенсуалізмом при- вело на Заході, на думку слов'янофілів, до втрати людиною душев- ної цілісності. Відновити втрачену цілісність можна на шляху до "воліючого розуму" і "живознання". Слов'янофіли переконані в то- му, що повна і вища істина буття осягається не винятково лише раціональною діяльністю, а одночасно розумом, почуттями і волею, тобто духом у його живій цілісності. Цілісний дух, що забезпечує істинне й адекватне пізнання, невіддільний від віри, релігії. Істинна віра прийшла на Русь із найчистішого джерела - східної церкви, обумовлює особливу історичну місію російського народу. Початок "соборності" (вільної спільності), що характеризує жит- тя східної церкви, слов'янофіливбачали в російській общині. Ро- ї сійське общинне селянське землеволодіння, стверджував Іван Акса- ков, внесе в
Loading...

 
 

Цікаве