WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Світ повсякденності - Реферат

Світ повсякденності - Реферат

думають про потойбічний загробний світ, а їх найулюбленіше проведення часу - піст і молитва, покора і смирення. Побожна ж духовна прихильність Господу просто вимушено таїлась і переховувалася під покровом наукового атеїзму. Звичайно ж, все бачиться ефектно, тим більш, що руйнує звичну набридлу думку. І все ж, якщо не гнатися за "злобою дня", то варто визнати: масова свідомість справді у більшості безбожна, безрелігіозна, і її "обмиряність" має значно глибші причини, аніж політичне насильство і атеїстичне виховання.
Дослідження повсякденної масової свідомості людей не тільки як історичного, але й як онтологічного соціального явища показує, що в свідомості завжди, в усі історичні періоди існує деяка мирська неосвіченість, убогість, викривлення. Це думки, почуття і переживання людей, безпосередньо зв'язані з їх повсякденним буттям, з фізичним і соціальним виживанням, з буденними турботами і земними утіхами. Мирська неосвіченість включає всіх: від культурних форм забезпечення фізіологічних потреб до високих міжособистих і суспільних переживань (любов, дружба, патріотизм, політичні пристрасті і т. д.). Бог входить в повсякденне життя віруючих людей порадником, який допомагає позбавитись від обтяжливого становища, полегшити страждання людини. Якщо ж віруючий чесно виконує обряди, залишає за собою повну свободу в мирських справах і в їх оцінці, то звернення до Бога буває буденним. А іноді, якщо людина вважає себе прихильницею тієї або іншої віри, то нерідко на практиці вважається як атеїст, чисто по-людськи відокремлюючись від запредільності покаянною мо-литвою і дрібним житейським жертвоприношенням. Таке суто мирське ставлення до потойбічного світу відбивається у повсякденності, в прислів'ях: "На Бога надійся, а сам не плохуй", "Богу - богово, кесарю - кесарево", "Не согрішиш - не покаєшся, не покаєшся -не врятуєшся", "Твої слова та Богу в вуха", "На світу і смерть красна" і т. п. Характерний для XX ст. процес секуляризації (тобто світської, мирської) багато в чому віддав просто широкій гласності у реальній свідомості і поведінці багатьох людей, які щиро називаються віруючими. Реальний же вплив, віру в Бога і потойбічний світ має лише надто вузьке коло людей: подвижники, аскети, пустельники, монахи, святі. Від того вони і святі, що до хибкої павутинки стоншили пласт повсякденних мирських турбот та інтересів.
Дуже різні моральні і житейські висновки робилися і робляться з основного постула ту об'єктивно існуючої наївноматеріалістич-ної свідомості, хоча постулат і простий, зрозумілий. В сучасній практиці поведінки людина діє, виходячи з єдності світу повсякденності, де для виживання потрібні матеріальні блага, де практично неможливо ігнорувати вимоги відчуття, а людина смертна і помирає назавжди. Та обставина, що суспільство є складна система, що розвивається на своїй власній основі, не/ відкидалась і не відкидається практично ніким з мислителів. І одним з теоретичних досягнедиг науки XX ст. вважається уявлення про соціальну систему. Соціальна система - сукупність різноманітних соціальних спільностей, шарів і груп, зв'язаних різноманітними відносинами, стосунками. За будь-яких форм соціальності людина залишається часткою природи і Космосу, специфічним проявом життя. І на рубежі XX і XXI ст. всі мислимі проекти устрою і перебудови життя мільйонів людей мають ґрунтуватися, насамперед, на необхідності підтримання життя всієї біосфери і можливостей існування і розвитку кожної людської суті. Це не прекраснодушна мрія про царство загальної любові і гуманізму, а сувора дійсність.
Сувора дійсність вимагає, щоб вітальність, як імперативна настанова на підтримання самого життя, стала стержневою, визначальною цінністю суспільного розвитку. В повсякденному житті людина піклується про хліб насущний не намагаючись бути як птах небесний, горює за померлим, забуваючи про вічність душі, захоплено трудиться, не вважаючи свою працю розплатою за гріх Адама і Єви і навіть в молитвах просить житейського - доброго, дорідного урожаю, здоров'я, земної, чуттєвої любові. Жива люди-на, за устроєм свого внутрішнього світу, темпераменту, зрадлива, неабсолютна, навіть якщо в помислах відкрито тяжіє до Божественного, то неминуче поглиблена в життя з ЇЇ гріхами, огріхами, плинністю та ін. У свідомості людини земний, мирський світ переважає над світом небесним, владно диктує свої норми, принципи в поведінці і життєдіяльності. Звернуті до земного, матеріального помисли і почуття виступають непереборною умовою і самого виживання людини. Настанова на життя для багатьох людей стає свідомою, продуманою, до того ж настанова на життя активно під-кріпляється авторитетом природознавства. Звідси випливає необхідність усвідомлення важливості глобальних проблем людства саме як проблем життя і смерті.
3. Моральність орієнтації на життя
Життя існує в формі окремих живих організмів, кожний з яких виникає від по дібного до себе, проходить цикл індивідуального розвитку, виробляє собі подібних і помирає. Організми, вступаючи у зв'язки, стосунки з неживим середовищем, один з одним, утворюють тим самим системи складніші, тобто іншу систему життя на Землі, що проходить шлях розвитку від найпростіших форм до людини. Філософ Олена Золотухіна-Аболіна пише, що теза "життя самоцінне" (природне розгортання думки "світ повсякденності єдиний") має "широке" і "вузьке" тлумачення. Широке тлумачення положення життя самоцінне полягає в тому, що за основу у визначенні змісту, суті положення життя самоцінне взята теза Фрідріха Ніцше "воля до влади", що означає "дійсну хвалебну пісню всього сильного, агресивного, живучого, як здоровий колючий бур'ян", так би мовити, гімн чортополоху, де всі культурні паростки причетні до моральності. Адже мораль заснована на природі людини і на ЇЇ найважливіших дійсних інтересах, які б не були її переконання або забобони. Основою моралі є природа людей, їх потреби і інтереси. Бути моральним і сумлінним - в інтересах всякої людини. Суб'єктом пізнання виступає окремий індивід з притаманними йому пізнавальним хистом, даним від природи або від Бога - почуттями і розумом. Об'єктом пізнання виступає самосу-ща природа, а мета пізнання - відкриття універсальних і вічних законів буття. Природа людини - деяка специфічна його особливість, відмінна від іншого світу, але зумовлена природно. Природна ж данність людини настільки ж незмінна і вічна, як і природа взагалі. Суспільне життя складається з взаємодії незалежних і автономних індивідуальностей. І кожний знайвидатнішим жаром шукає своєї особистої користі і за справедливіше вважає ті закони, що необхідні для збереження і множення його надбань.
Розуміння людини як суті суспільного є вже у Арістотеля, Віко і Гердера, але тільки Георг Гегель піднісся до усвідомлення суспільно-історичної природи людини. Визнана своєрідність людини визначається тим, що людина є знаряддя духу і є найбільш досконалий організм природи. Сама ж природа взагалі і природа людини, зокрема, це - духовність. Філософ Фрідріх Ніцше ясно усвідомлював неспівпадання або неадекватний збіг мети і результатів людської діяльності в
Loading...

 
 

Цікаве