WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Світ повсякденності - Реферат

Світ повсякденності - Реферат

Альбер Камю приходить до висновку, що існування людини абсурдно і робить категорію абсурду вхідним принципом своєї філософії. Створений в грецькій міфології образ Сізіфа, на думку Альбера Камю, уособлює безглуздість людського життя: в покарання за свою підступність Сізіф мав вічно котити на гору камінь, що, досягнувши вершини гори, тут же знов скочується вниз. Людина не витримує безглуздя, бунтує, прагне стихійно знайти вихід з свого сгзіфова становища, безглуздості і безглуздості життя, позбавленого Бога, необмежності, індивідуального безсмертя. Альбер Камю пристрасно бажає і вищих див, і загробного буття, адже ніщо не святе. Адже все єдине, і плин відчуттів, що минають, миттєвостей, і зміна подвигів злочинами, і шляхетність б'ється з підлістю.
Ідея єдності і тісного взаємозв'язку між смертністю і аморальністю, пролунала ще в стародавності, стала підставою для обвинувачення в безпутності абсолютно всіх, хто визнає земне життя єдиним і кінцевим. Миротворчість, жертовність, любов властиві всім: віруючим і невіруючим в Бога. Неминучість догляду, тобто смерті людини, робить її життя не абсурдним, а наповненим змістом, високовідповідаль-ним. "Що зобов'язує значення смерті - це значення всіх життєвих цінностей, перед якими і за дотриманням яких відповідальні всі люди. Перспектива смерті робить особливо гострим переживання добра і зла, тоді як безсмертя немовби врівноважує їх. Прагнення повнокровно жити досвідченим людським життям - не омана, а істина".
Що таке загробний світ? Поняття загроб ний світ, загробне життя, за релігійно-містичним уявленням, світ, що настає після смерті, де існують душі померлих. Наявність загробного, іншого світу з давніх давен затверджували духовні, релігійно-містичні течії. Визначалася вихідність загробного світу, його первинність до буденного буття. Проголошувалася необхідність такого способу життя, що весь був би спрямований до досягнення інобуття. Першопочатково це езотеричні вчення, відомі в Стародавньому Єгипті і Стародавній Греції (таїнства святилища Ізіди, Єлевенські містерії та ін.), а згодом -світові монотеїстичні релігії, що за сенсом повністю звернуті до потойбічного світу. Саме давній монотеїзм, тобто єдинобожність і езотеризм, тобто внутрішній таємничий світ, породжує уяву про зовсім іншу реальність, нічим не подібною з буденним існуванням людини, з ЇЇ речовністю, з її турботами і пристрастями, з її конечністю, суперечністю. Монотеїзм, езотеризм створює буття та інобуття людини, служить джерелом всіх благ і достоїнств людини. Звичайно ж, сама ідея про вкоріненість людини в щось нескінченно більше, ніж людина сама, не викликає жодних заперечень.
Психолог Юнг (1875-1961 рр.) стверджував, що в кожній людині "сидить ще хтось, з ким говорить увісні, хто може вказати шлях істинний і підказати вихід з тяжкого становища". Деякі вчені пояснюють віру в ангелів потребою набути сенсу в потойбічних явищах. В міфології Індії ангели небесні - захисники людини, в персидській міфології - феї, які навчали мешканців раю екзотичним насолодам. Давні греки називали їх хорами (богині часів року), давні германці валькіріями, українці - посланцями Всевишнього. Посланці небес відомі в Ассирії і Месопотамії. Існування посланців небес визнається християнством, іудейством, ісламом. Християни і мусульмани бачать в ангелах чисто духовний початок. Асоціації, зв'язані з ангелами, навіяні, в основному, текстами Євангеліє. Але в Біблії згадувались і інші небожителі - зовсім не з ангельським характером. Так, владні посланці Ієгови, небесні месники знищили Содом і Гоморру. Люцифер - один з наймогутніших ангелів, якого назвали "прекрасним сином ранкової зорі", певно тому, що Бог сотворив його зі сходом сонця і тільки потім - на шостий день - Адама і Єву. Коли ж архангел Михаїл рекомендував Адама іншим ангелам, як того велів Господь, Люцифер відмовив першій людині в честі і був вигнаний з раю на землю. З метою помститись, Люцифер переконав Єву покуштувати забороненого плоду. В сучасних умовах більшість людей, які вірять в ангелів, вже не вважають їх посланцями Бога.
Смерть хвилює усіх і завжди. Смерть дуже різна. Бог дасть легку смерть праведнику. Відомо, що Вінцет Ван Гог (1853-1890 рр.) страждав приступами безумства, один з яких навіть призвів до того, що він відрізав у себе частину вуха. За рік до смерті Ван Гог самохіть вирішив оселитися у притулку для душевнохворих. Тут йому виділили окрему кімнату, де мав можливість писати пейзажі. 29 липня 1890 р. Ван Гог без служителя пішов з притулку і згодом, знаходячись на волі, вистрелив собі в серце. Куля влучила в реберную кістку і пройшла мимо. Затискаючи рану рукою, митець повернувся в притулок і зліг в ліжко. Та рана не завдала Вап Гогу великих страждань, він не відчував фізичного болю, коли прийшла поліція і лікарі, спокійно курив трубку. Вночі Ван Гог помер.
Сучасники Миколи Гоголя (1809-1852 рр.) відзначали, що останні рік-півтора життя його мучив страх смерті. За десять днів до фатального дня Микола Гоголь, знаходячись в муках душевної кризи, спалив рукопис другого тому поеми "Мертвьіе души" та ряд інших паперів. "Треба вже помирати, - сказав після спалення, - я вже готовий і помру...". Муки, страждання Гоголя перед смертю - муки людини, якої не розуміли, яку оточували люди, які вважали, що Микола Гоголь втратив розум, що він морить себе голодом. Не змогли повірити в те, що дух настільки керує ним, що його розпорядження достатньо, щоб тіло підкорялося. Лікарі губилися в здогадках про діагноз: говорили, що у Гоголя запалення кишечника, інші - що тиф, треті - називали нервову лихоманку, інші не приховували підозри божевілля. Вранці 21 лютого 1852 р. Микола Гоголь помер в ясному розумі і добрій пам'яті. Його поховали в Дапиловому монастирі.
Але потім виявилося: йому довелося померти вдруге, і вдруге справді страшенно - під землею. При перераховані праху Гоголя виявили, що обшивка труни зсередини вся порвана. Його поховали в стані летаргічного сну. Саме летаргічного сну і боявся Микола Гоголь все життя і не раз попереджав про те, щоб його не хоронили поспішно.
Томас Мор (1478-1535 рр.) - великий мислитель Середньовіччя, кан-цлер Англії в 1530-1532 рр. Король Генріх VIII зажадав, щоб Мор склав йому присягу як главі англіканської церкви. Але, будучи католиком, Мор відмовився. Тоді його кинули до в'язниці в Тауер і звинуватилив державній зраді і засудили до смертної кари. Навіть вороги відзначали силу духу і мужність, з якими Мор готувався до смерті, знайшов сили жартувати і перед побаченням з плахою. Підійшовши до ешафоту, Мор попросив одного з тюремників: "Будь ласка, допоможи мені зійти, а вже спуститися я постараюсь як-небудь і сам". Йому заборонили перед смертю звертатися до народу. Мабуть, король боявся, що всі зрозуміють страхітливу кривду - страту Томаса Мора. І в найостанішу хвилину, ставши на коліна і поклавши голову па плаху, Томас Мор сказав: "Почекай трохи, дай мені прибрати бороду, адже вона ніколи не вчиняла жодної зради". Та миттю голова Томаса Мора покотилась по помосту.
Звичайно ж, мета життя людини - обожнення, рух
Loading...

 
 

Цікаве