WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Соціальна філософія. Людина і природа - Реферат

Соціальна філософія. Людина і природа - Реферат


Реферат на тему:
Соціальна філософія. Людина і природа
1. Природа: поняття, суть
Поняття природа одне з найпоширеніших. Явища і об'єкти природи - це і світло далеких зірок, і взаємоперетворення елементарних часток, і безмежні простори океану, і ліси, і луки, що розкинулись навколо, могутні річки. Це безмежна різноманітність життя на Землі. Все суще, весь Всесвіт охоплені поняттям природа. Поняття природа близьке до поняття матерія. І, звичайно, можна визначити природу як матерію, що взята в усій різноманітності її форм. Та повсякденно поняття природа означає всю сукупність природних умов існування людини і людства. Поняття природа з позицій філософії порівнюється з протилежним поняттям культура. Якщо природа показує сукупність природних умов існування людини, то поняття культура передбачає щось опановане, перероблене в процесі діяльності людини. Якщо природа те, що протистоїть людині, існує за своїми власними, що незалежні від неї, осно-вами і законами, то культура - це вже заново встановлена людиною природа, а діяльність людини визначається, як перетворення природного в культурне, штучне. І тут, у перетворенні природи, і є сама суть способу існування людини у світі. Діяльність людини протиставляється природі і одночасно людина - частина матерії-природи, перебуває у тісному зв'язку з нею. Людина живе природою і залишається з нею у процесі постійного спілкування, щоб не вмерти. Фізичне і духовне життя людини безперервно зв'язане з природою. Це говорить про те, що природа безперервно зв'язана сама з собою і людина є її часткою, тобто мова йде не лише про один фізичний, але й духовний зв'язок людини з природою. Для людини природа не лише природна умова існування, а й поле її перетворюючої діяльності. Ставлення людини до природи - це пізнавальне, оцінююче ставлення, що виражається за допомогою поняття блага, краси тощо. Збереження навколишнього природного середовища - найважливіший та найскладніший обов'язок сучасної людини, особливо в умовах постійного зростання продуктивних сил суспільства. Суспільство і культура протистоять природі і входять до ЇЇ складу.
У філософії є й інша думка про поняття суті природи: природа, навпаки, розуміється як зразок, абсолютно досконале, як щось більш високе, перевершує і культуру, й людство. Людині треба навчатися у природи, підкоритися їй. Природа зображується як царство сліпих, стихійних сил, як хаос непідконтрольних для людського розуму явищ. Але природа сприймається і як царство, де панують розумні закони, торжествує природна необхідність і немає капризу і свавілля, що часто є у взаємовідносинах між людьми. Перехід від міфу до філософії, коли понятійно-чуттєві образи міфу, що страждають неясністю логічних визначень і безкінечним перетворенням один в одного, поступово стають логікою, розуміння людини приводить до встановлення меж природного і соціально-людського. У кожному з багатьох інших проміжних визначень поняття природи, що є в філософії, знаходимо реальне втілення на шляху розвитку людської думки та практичних форм взаємодії суспільства з природою. В системі філософського мислення на різних етапах розвитку людського суспільства природа розумілася по-різному.
В історії людства досить давно виник розподіл усіх явищ на природні і соціальні. Вже стародавні міфи розповідають про Небо - божественний порядок і становище речей, про Землю - порядок, що встановлюється в житті, і проблеми людського роду, про Хаос - сили, що чужі і незрозумілі, але величні й могутні, і Космос - видимий людині простор Всесвіту. В такому розподілі світ людський крізь багато століть названий суспільством, міцно і надійно зв'язаний зі світом божественної природи. Тут людина є щось властиве природі. А приро да - щось, що живе в самій людині. Почуття єдності з природою визволяє людину від багатьох питань, втілюючись у величному кругообігу часу, тому що все однакове, природне. Поступово виникає уявлення про природний і штучний хід речей. Мистецтво, точніше штучність, вважається великим досягненням людини, тоді як штучне - перевтіленням і визначенням природи. На більш пізніших етапах у людині формуються уявлення про природу як продуктивну виробничу силу.
На початку XIX ст., коли науково-технічний прогрес став видимим обрієм розвитку Європи, німецький поет і філософ Йоганн Гете говорив про руйнуючу силу природи, називав її демонізмом. Визначався демонізм як реакція природи на людську діяльність. У видатних "Бесідах" з Иоганном Еккерманом підкреслював, що не зміг би назвати демоном Мефістофеля, оскільки у зміст демонізму той вкладав особливий сенс, що не зводився лише до руйнівної сили. Демонізм -слово давньогрецького походження. Демонами греки називали богів, підкреслюючи нестримну, пристрасну силу, що незрівнянно вища аніж можливості і здібності людини. Стихійне творіння демонічної сили водночас лякало, здивовувало і захоплювало людину, роблячи ЇЇ іграшкою в руках богів. Демонічним в уявленні греків став і Фатум, наздоганяюча доля - відплата, її нездоланність уникнути, вважали греки, обумовлена нелюдськими силами Всесвіту. Демонізм уявлявся як велична дедалі породжуюча, продуктивна виробнича сила, але при певних обставинах здібна стати руйнівною для людини. Не випадково смертність людини є невід'ємною частиною Року-долі, а прагнення до безсмертя фатальна, тобто пророкована долею помилка. Іншими словами, поняття демон, демонізм виникає як уявлення про парадоксальність світу, дитям якого є власне людське життя.
Демонічна парадоксальність нарешті оформлюється у греків у поняття природа (фюсіс), або природне народження речей, вміщуючи й породження - виникнення самої людини. Вперше грецькі філософи, які називалися, за висловом Арістотеля, фізиками (через прагнення зрозуміти й виразити логічно процес природного походження світу, природного породження речей) вміщували поняття природа (фюсіс) і до розгляду людини. Питання: "Що таке людина?" стає питанням про походження людини, її природу. Природа людини пояснювала її призначення, вміння та можливості. "Людина народжена для споглядання!" - виголошував філософ Стародавньої Греції Анаксагор, пояснюючи здібність, вміння людини мислити, бачити, чути, говорити - природа людини, а відтак її власна продуктивна вироб-нича сила. Так, у греків виникає поняття творення (поейсіс), або мистецтво, що виражає продуктивну виробничу, або творчу здатність людських істот, що нею наділена людина від природи.
Поняття творення, продуктивна сила (поейсіс) дуже розгорнуте, загальний зміст: життя людини за своєю природою, відповідно з нею. Майстерним, наприклад, був Одісей у Гомера - один із перших образів становлення людини у світі, яка все більш знайомилася з великим помешканням - світом. Продуктивність такої людини, її природа - в створенні простору або закону, її власного життя. Подібно до того, як природа створює природність, людина, за природою, створює людяність - систему особливих відносин у світі людина - людина. У такому контексті, який закладений філософією з перших кроків їївиникнення, природа - це не краєвид, не сукупність рослинного і тваринного світу, не фізіологічні або фізико-хімічні процеси, а питання буття власне людини, її внутрішнього потенціалу, її творчих сил і продуктивних здібностей. Невипадково, в історії філософії, як і в історії
Loading...

 
 

Цікаве