WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Суспільство - Реферат

Суспільство - Реферат

аспекті свободи людини.
Сучасні концепції прогресу органічно пов'язані з традицією. Одні зв'язують про- грес з легітимним насильством з метою впровадження радикальних реформ, революцій для зміни суспільного ладу (Карл Маркс, Володимир Енгельгардт, марксисти). Прогрес здійснюється, як правило, за рахунок інтересів тих чи інших соціальних верств. Другі відстоюють ненасильницький характер змін життя шляхом морального самовдосконалення особистості (Махандас Ганді) та благоговіння перед життям (Альберт Швейцер). Треті вбачають суть прогресу в природнича-історичному, закономірному процесі розвитку суті суспільного індивіда та суспільства, як процес сходження до більш високих і досконалих форм суспільної організації. Тут суть процесу постає як взаємозв'язок потреби та діяльності, або точніше - як діалектика закону підвищення потреб і закону підвищення діяльності, що певно ґрунтується на діалектиці суспільного виробництва.
Концепції прогресу не позбавлені позитивів. Але життєві реалії складніші ніж уявлення про них. Насильство і ненасильство, жорстокість і гуманізм, руйнування творення так тісно переплетені, що марно сподіватись на якийсь "чистий" суспільний прогрес. Тому здійснення прогресу потребує постійних теоретичних пошуків, які б узагальнювали соціальний досвід і нові теоретичні реалії для уникнення соціальних катастроф.
Визначити суть та механізм суспільного прогресу допомагає поняття його критерію. Просвітники XVII ст. критерієм прогресу вважали людський розум. Пізніше Георг Гегель - рівень свободи світового духу. Марксисти - рівень розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, компонентом яких є людина - головна продуктивна сила. Таке розуміння критерію Суспільного прогресу надто загальне, не враховує реальних фактів - ефективності виробництва, рівня споживання матеріальних і духовних благ, розвитку науки та культури тощо. Крім того, цивілізоване суспільство вважає людину мірою всіх речей, а об'єктивний критерій - її компонентом (а не навпаки).
Людський вимір історичних подій містить в собі ментальність народу, що і є своєрідним ситом, що відсіює усі покидьки історії.
Сучасна філософія історії вважає інтегративним критерієм суспільного прогресу рівень гуманізації суспільства, становище в ньому особи - рівень її економічної, політичної, соціальної та духовної свободи; рівень задоволення її матеріальних та духовних потреб; стан її психофізичного та соціального здоров'я. Синтезуючим покажчиком усіх таких якостей є тривалість життя людини. Цей критерій показує, в якій мірі людина може самореалізуватися і забезпечити життєдіяльність суспільства як системи, що саморозвивається. З точки зору інтегративного критерію, кожна суспільна формація чи цивілізація настільки прогресивніша, наскільки розширює коло прав і свобод особистості, створює умови для її самореалізації, розвитку її потреб і удосконалення її здібностей. Тобто, змістом суспільного процесу є олюднення людини.
З аналізу критерію суспільного прогресу можна зробити висновки: абсолютного критерію суспільного прогресу немає; кожна історична епоха вимагає своїх відносних критеріїв; в сучасну епоху людині необхідно переключатися на розвиток духовності; економічна криза, особливості комп'ютерно-інформаційного прогресу вимагають утвердження самоцінності життя як вирішального критерію суспільного прогресу.
Світ вступає у нову історичну епоху розвитку, де співвідносини історичної необхідності та свободи інші, ніж у попередній історії. І знову актуалізується питання: куди йти? Пошуки відповіді на таке питання привертають увагу історіософії до проблеми членування історичного процесу. Суспільство кінця XX ст. філософи розцінюють по-різному: науково-технічною революцією, соціотехнічною революцією, технологічною революцією, інформаційно-комп'ютерною революцією, інформаційно-екологічною революцією тощо. За всіх відмінностей спільним є: визнання революційного характеру суспільства, а стрижнем революції є електронно-комп'ютерна та біотехнологічна технології, інформатизації усіх сфер суспільного життя. Не випадково, все більш філософів визначають суспільство як інформаційне суспільство, що започатковує нову цивілізацію, її називають по-різному - постіндустріальною, інформаційною, інформаційно-екологічною. Філософію історії непокоїть те, що всі ці зміни не зробили життя людства щасливішим, безпечнішим. Наростають почуття невпевненості, розгубленості, страху перед можливим поневоленням роботами. А це - поживний ґрунт для відродження ідей фундаменталізму, що фанатично прагне кардинальних змін особистості та суспільства. Знову експлуатується ідея примусового шляху в демократію, в капіталізм, комунізм. До того ж пробують це здійснити за допомогою комп'ютерної техніки і технології. Насильницький характер фундаменталізму робить його найбільшою загрозою в суспільстві. Отже, суперечливий хід історії зумовлює філософію історії шукати шляхи запобігання руйнівних процесів.
Роздуми про майбутнє спричинили в західній соціальній філософії формування відносно самостійного напряму - футурології з трьома розгалуженнями: апологетична футурологія, що виправдовує існуюче західне суспільство на інформаційній основі (Збігнєв Бжезинський) і ліворадикальна футурологія - прогнозує крах західної цивілізації через нарощення науково-технічної революції (Анрі Ускоу); реформістська футурологія - обґрунтовує необхідність конвергенції капіталізму з соціалізмом (Деніел Белл). Який з напрямів підтвердиться історичним розвитком - покаже майбутнє, в яке пильно вдивляється філософія історії. Безсумнівним є те, що суспільство - найскладніша система, що входить до суперсистеми Землі та Космосу. Джерелом суспільства є вектор різних сил: природних, соціальних та духовних, співвідносний яких змінюються з ходом історії. В такій ході реалізуються далеко не всі потенційні можливості, а загальною закономірністю є непередбаченість багатьох подій. Людство спроможне вижити і розвиватися, якщо виключить насильство у вирішенні всіх проблем суспільства і забезпечить права кожної людини і біосфери на існування відповідно з їх суттю.
ЛІТЕРАТУРА
1. Андрущенко В. Я., Михальченко М. І. Сучасна соціальна філософія. Курслекцій.- К., 1996.
2. Бхаскар П. Общество // Социо-Логос.- М., 1991.
3. Вебер М. Избранные произведения.- М., 1992.
4. Волков Г. Н. Истоки и горизонты прогресса.- М., 1976.
5. Деятельность: теория, методология, проблемы.- М., 1990.
6. Дюркгейм Э. О разделении общественного труда. Метод социоло-гии.- М., 1991.
7. Келле В. Ж., Ковальзон М. Я. Теория и история.- М., 1981.
8. Маркс К. Економічні рукописи 1857-1859 рр. // Маркс К., Енгельс
9. Твори. - т. 46.
10. Поппер К. Нищета историцизма.- Вопросы философии.- 1992,- №10.
11. Сорокин П. Человек, цивилизация, общество.- М., 1992.
12. Тойнби А. Дж. Постижение истории.- М., 1991.
13. Ясперс К. Смысл и назначение истории.- М., 1991.
Loading...

 
 

Цікаве