WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Суспільство - Реферат

Суспільство - Реферат

і діяльності. В економіці - це поділ праці, власність та інші інститути, у політичній - держава, армія, політичні партії, існують і такі інститути, як сім'я, виховання, культура. Ці інститути ініціюють діяльність осіб, які до них входять і приймають як свої їх домінантні норми, придушують протилежні їм норми поведінки і діяльність. Аналіз інституціональної діяльності відкриває ще одну сторону суспільства як системи, що саморозвивається, - різні сфери людської діяльності, де функціонують інституціональні суспільні відносини.
Дальший аналіз суспільних відносин, що визначають суспільство як систему, зв'яза-ний з поняттям сфера суспільного життя. Поняття сфера суспільного життя означає основні елементи суспільної системи. Взаємодія між ними забезпечує розвиток суспільства у напрямку до гармонійної цілісності, порушення ж цієї взаємодії веде до конфліктів та деформацій суспільства. У соціальній філософії досліджується діалектика сфер суспільного життя: матеріальна, що охоплює процеси матеріального виробництва, включаючи науково-технічний прогрес і технологічну революцію; соціально-політична, що включає взаємовідносини, інститути і процеси соціальних груп, класів, націй, держав тощо. У цій сфері відбуваються різні явища і процеси: еволюція, революція, реформи, класова боротьба, війна. Функціонують у суспільній сфері інститути: політичні партії, класи, суспільні організації, держава. Духовна сфера - духовний світ людини і суспільства - ідеї, погляди, уявлення та інші духовні явища. Культурно-побутова, де здійснюється виробництво і фун-кціонування культурно-побутових цінностей, виховання, освіта, організація дозвілля та вільного часу. Усі сфери суспільного життя, будучи діалектичне взаємопов'язаними, розвиваються і за своїми внутрішніми законами. У центрі кожної з них свій суб'єкт - реальна суспільна людина, життєдіяльність якої об'єднує ці сфери в єдину суспільну систему і яка є метою суспільно-історичного розвитку.
У реально функціонуючій суспільній системі "знімається" питання про вирішальну роль матеріально-виробничої сфери життя: кожна сфера необхідна і в потрібний момент виконує провідну роль у життєдіяльності суспільної системи як соціального організму, соці-альної цілісності. Але абсолютизація будь-якої з них в управлінні суспільством чревата згубними наслідками - утвердженням тоталітаризму, бездушного технократизму, екологічних катаклізмів тощо. Соціально-філософська теоретична модель суспільства орієнтується не на ту чи іншу сферу суспільства, а на поняття спосіб життя, що синтезує всі сфери життєдіяльності суспільства і соціального індивіда, включаючи стиль життя людей, якість життя, рівень життя тощо.
Спосіб життя - це система всієї сукупної життєдіяльності людей у певних суспільних умовах. Характер способу життя визначається всією системою діяльності та спілкування людей, усіма соціальними умовами: продуктивними силами, суспільними відносинами, знаннями, системою норм і цінностей, традиціями. У ньому найповніше виражається якість життя суспільного індивіда, спосіб активного привласнення ним суспільних умов життя і створення свого світу. Це спосіб виявлення соціального в індивідуальному - єдиній і незаперечній основі всіх соціальних процесів, форм буття. Спосіб виявлення його суті. На це орієнтується принцип індивідуальності - важливіший методологічний принцип аналізу суспільства як системи.
Отже, суспільство - це не якась існуюча поза людиною система, а повнокровний спосіб життя, в якому особистість реалізує свої можливості. Спосіб життя - це категорія соціальної філософії, що виражає спосіб існування людини. У способі життя, як у індивідуальному, виявляються не лише загальні і особливі умови суспільства, але й історич-но визначена суть людини. Підводячи підсумок аналізу суспільства як системи, підкреслимо: суспільство, по-перше, - система всіх суспільних зв'язків і відносин. По-друге, суспільство - така система зв'язків і відносин, за допомогою якої люди здійснюють свою життєдіяльність і своє відтворення. Немає інших умов і засобів забезпечення людського життя, крім суспільства. По-третє, суспільство становить відносно незалежно від людей цілісне утворення, як суб'єкт соціальної діяльності.
3. Джерела та рушійні сили суспільного розвитку
Саморозвиток суспільства означає лише ті зміни, що є результатом розгортання власних можливостей, власних інтересів. А це означає, що джерело розвитку суспільства є в самій системі суспільства. Розвиток самої ж системи суспільства - це самопородження суспільства. Всі дії людей в суспільстві відбуваються на основі спільності інтересу. Інтереси ж людей надзвичайно суперечливі, органічно вплетені в соціально-політичні, моральні, духовні, і навпаки, духовні охоплюють і матеріальні інтереси, вимоги тощо.
В суспільному виробництві важливішими відносинами є відносини з приводу власності - інтересів власності. Суперечності власності визначають всі інші суспільні суперечності, а їх розв'язання - основне джерело розвитку суспільства в усіх сферах: економічній, соціальній, політичній і духовній. Такий соціальний процес триває від пер-вісного до сучасного цивілізованого суспільства. Таке становище і в сучасному суспільстві. До такого висновку привів історичний пошук джерел розвитку суспільства. Джерело розвитку розглядали Геракліт і Зенон, Платон і Арістотель, пізніше - Бенедикт Спіноза та інші, стверджуючи, що природа є причиною самої себе. Представники німецької класичної філософії Іммануїл Кант, Георг Гегель, Людвіг Фейєрбах, підсумовуючи пошуки джерел розвитку з давніх-давен до XIX ст. побачили їх в суперечностях.
Всебічно аналізуючи джерела розвитку суспільства, соціальна філософія вбачає їх у суперечливій єдності внутрішнього та зовнішнього: предмет розвивається завдяки внутрішнім суперечностям за рахунок перероблення умов його буття. Принцип суперечності виражає суть джерел розвитку суспільства. В капіталістичному суспільстві це видно на прикладі взаємозв'язку вартості та споживчої вартості. Мета сучасного капіталіста - одержання додаткової вартості. Але товар не існує без споживчої вартості. Тому капіталіст зацікавлений в виробництві товарів заради самозростання вартості. Дбаючи про зростання вартості, капіталіст зацікавлений і одночасно не зацікавлений у виробництві споживчої вартості. Отже, ці дві сторони товару взаємно доповнюють і, водночас, виключають одна од-ну. Капіталіст використовує не лише виробництво, а й інші шляхи одержання додаткової вартості (лихварство, спекуляція), а інодізастосовує навіть скорочення виробництва товарів. У результаті науково-технічної революції, автоматизації та комп'ютеризації виробництва капіталіст переходить до одержання додаткової вартості не за рахунок інтенсифікації праці, а за рахунок зростання продуктивності праці. Тому капіталіст збільшує капіталовкладення у робітника як головну продуктивну силу: праця істотно інтелектуалізується, звільнюється від механічних нетворчих елементів. Економіка дедалі більше орієнтується на людину та її потреби. І все це відбувається на основі
Loading...

 
 

Цікаве