WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Сучасна філософія Заходу - Реферат

Сучасна філософія Заходу - Реферат

замінити суб'єкт надсуб'єктни-ми структурами в глибині культури, хоча і нагадує заміну власних імен описами (дескрипціями) в логічному позитивізмі.
Загальносоціологічне відбиття структуралізму - в протиставленні структури людини і історії. У тому випадку, коли воно зводиться до показу їх включеності в суспільні структури, що змінюються, правомірне і не нове, коли ж поняттю структури надається надісто-ричний зміст якогось антигуманного початку, зв'язок з такою структурою для людини і історії набуває таємничого, збагненного характеру, що неможливо з точки зору найрозумнішого структуралізму.
Фрейдизм бере початок у працях видатного австрійського ученого Зігмунда Фрейда, основоположника психоаналізу. Суть психоаналізу реалізована в методі лікування неврозів, що базується на мистецтві тлумачення вільних асоціацій, обмовок, забувань, помилкових дій і сновидінь як засобів проникнення в несвідомість. Зігмунд Фрейд створив теорію психіки як систему, дії якої визначаються конфліктом між свідомістю і несвідомими устремліннями, прагненнями. В її рамках представлена психічна структура особистості у вигляді співвідношень між Воно, Я і понад Я. Воно охоплює усю сукупність несвідомого. З певним спрощенням Я уособлює розум і розважливість, на противагу Воно, такому, що містить пристрасті. Усе, що біологія і доля людського роду створили у Воно і закріпили в ньому, стверджує Зігмунд Фрейд, все це є прийнятним у Я у формі утворення ідеалу понад Я і знову індивідуально переживається ним.
За схемою Зігмунда Фрейда, Я виявляється тільки частиною Воно, зміненою під прямим впливом зовнішнього світу і засобом системи прийнятного свідомого. Я прагне замінити принцип задоволення, який безроздільно панує у Воно, принципом реальності. Своїм походженням Я значною мірою зобов'язане ототожненням об'єктів захоплення Воно з тілом індивіда і їх відбиттям у психіці. Перші із ототожнень, стверджує Зігмунд Фрейд, поводять себе як особлива інстанція в Я, протиставляють себе Я як Понад Я, у той час як потім зміцніле Я в змозі тією чи іншою мірою протистояти таким впливам ототожнень. Понад Я - це пам'ятник колишньої слабкості і залежності Я. Понад Я походить від перших об'єктивних уподобань Воно, тобто від комплексу Едипа, а в подальшому розвитку служить утіленням Я, що раніше склалися, які залишили свій слід у Воно. Понад Я занурене у Воно, може бути представником останнього по відношенню до Я, тому більш віддалене від свідомості, ніж Я. Розвиток Я, на думку Зігмунда Фрейда, відбувається від сприйняття потягів до панування над ними, від покірності потягам до загнуздання їх. У процесі важливу роль відіграє Понад Я, яке є зосередженням засуджень різних потягів Воно. Психоаналіз служить знаряддям, яке дозволяє Я поступово оволодіти Воно. Разом з тим Я є нещасна істота, що підлягає постійній загрозі: з боку зовнішнього світу, з боку зазіхань Воно і з боку строгості Понад Я. Центральні поняття психології, за Зігмундом Фрейдом, - витіснення і сублімація несвідомих устремлінь. Якщо перше означає заміщення одних устремлінь (лібідо) іншими, то друге - перетворення, переключення енергії устремлінь на соціальну діяльність і творчість.
Психологічне вчення Зігмунда Фрейда створює двоїсте враження. З одного боку, Воно - різновид природничо-наукового знання, підтвердженого клінічною практикою лікування психопатологій. З іншого - Воно містить настільки далекі від якої-небудь дослідної перевірки допущення про психічну структуру особистості і її історії, що швидше всього являє собою різновид умоглядного знання, близького до філософського. Один з основоположників неопозитивізму Людвіг Вітгенштейн пояснював привабливість і популярність вчення Зігмунда Фрейда притаманним людям прагненням до чогось надприродного і такого, що виходить за рамки дозволеного суспільством, вважав його різновидом міфології, оскільки в ньому усі описувані явища по-своєму значимі, відмічав, що, на відміну від багатьох сучасних йому вчених, творець психоаналізу не вважав експериментальну перевірку пояснюючих припущень своїм основним завданням. Для Зігмунда Фрейда важливіше за все було те, Що в процесі бесіди з пацієнтом психоаналітик відтворює смисл неусвідомлених явищ, а не знаходить їх у готовому виді. Ця особливість психоаналізу надихає на використання його як універсального засобу пояснення життя людей, тобто як філософії, яку називають фрейдизмом.
Фрейдизм - це філософія, що вбачає обумовленість явищ, творчості, культури та історії в цілому, психологічними факторами, явищами несвідомого. Несвідоме визначається прихильниками фрейдизму по-різному. У самого Зігмунда Фрейда - це психосексуальне устремління, У Фрідріха Адлера - комплекс неповноцінностей і прагнення до самоствердження, у Карла Юнга - колективне несвідоме і його архі-типи (першообрази матері-землі, мудрого старого демона тощо, що лежать у основі міфів, символіки народної творчості, сновидінь тощо), у Леопольда Ранка - первинна травма народження. Фрейдизм представляє культурні, соціальні і політичні явища у вигляді результатів перетворення первинного несвідомого. Такими перетвореннями служать сублімація психосексуальної енергії, компенсація почуття неповноцінностей, інтеграція елементів колективного несвідомого або персоніфікація умов первинної травми народження - відповідно у різних школах фрейдизму.
У кінці 20-х років XX ст. виник неофрейдизм, що з'єднав психоаналіз із деякими американськими соціологічними і етнологічними теоріями. Його вихідним положенням є принцип соціокультурного детермінізму в розумінні особистості, що віддає пріоритет не внут-ріпсихічним процесам, а міжособистісним стосункам. У неофрей-дизмі несвідоме або ігнорується, або розглядається як з'єднуюча ланка між соціальними і психічними структурами. Як і фрейдизму, неофрейдизму властиві неоднозначні уявлення про особистість. Загальним є визнання його прибічниками того, що психічні норми-засіб і результат пристосовування особистості до соціального середовища, досягнення нею соціальної ідентичності, а відсутність соціальної ідентичності - патологія. Відмінності в поглядах прибічників торкаються конкретних визначень структури особистості і механізмів пристосування. Так, Генрі Салліван звів психіку особистості до відображення міжособистісних ситуацій і стосунків до об'єктів зовнішнього світу і визначив особистість лише як суму стосунків між викривленими або фантастичними образами (персоніфікаціями), що виникають у процесі соціального спілкування. Більш глибокий підхід до психопатології особистості притаманний Каренові Хорні, який побачив у її неврозах відображення ірраціональних сторін життя суспільства. На його думку, неврози викликають страх перед ворожим соціальним середовищем. Реакцією на страх служать різноманітні захисні механізми: перетворення невротичного ірраціонального страху в раціональний страх перед зовнішньою безпекою, що завжди перебільшується; придушення страху шляхом заміщення іншими почуттями, симптомами; відвернення від страху - пряме (за допомогою алкоголю) або переносне - у вигляді бурхливої зовнішньої діяльності; втеча від ситуацій, що викликають страх. Ці засоби пристосування до страху породжують чотири "великі неврози" нашого часу: невроз відданості - пошук любові і схвалення будь-якою ціною; невроз влади - погоня за владою,
Loading...

 
 

Цікаве