WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Сучасна філософія Заходу - Реферат

Сучасна філософія Заходу - Реферат

їх вираження (оскільки будь-яка смислова відмінність мов, на думку Томаса-Куна і Поля Фейєрабенда, означає їх несумірність), надають науковому пізнанню ситуативний, конкретний характер. Неможливі загальнонаукові стандарти для порівняння теорій або окремих знань, тому що кожний стандарт є частиною обраної теорії, а ця теорія, у свою чергу, складає частину світогляду, що відображає інтереси індивіда або певної соціальної спільності людей. Не виправдовують їх і приклади з історії науки. Поль Фейєрабенд показує, що наука розвивається рівнозначно завдяки й наперекір будь-якому визнаному стандарту: дослідної підтверджуваності, що пояснює здібності, передбачувальні здібності, логічній суперечливості, дотримання авторитету і традиціям. Відсутність єдиних стандартів поширюється і на саму раціональність: немає універсальної або вищої раціональності, у кожному випадкові раціональність своя.
У кожному кроці пізнання, зупиняючись перед необхідністю вибору із великої кількості можливостей, індивід або співтовариство вчених керуються своїми стандартами, оцінити які шляхом порівняння зі стандартами інших людей неможливо, бо це пов'язано з переходом до непорівнюваних мов. Вибір лежить повністю на совісті індивіда, який, однак, може бути неупередженим або упередженим, дослідником або пристосуванцем, інтелектуально чесним або шарлатаном, таким, що надає перевагу в мисленні аналітизму або синте-тизму, інтуїтивну ясність або формальну правильність та ін. Наукові знання, на погляд Поля Фейєрабенда, пронизані соціальними, політичними, етичними і навіть релігійними і міфологічними забобонами. Тим самим наукове знання не краще і не гірше будь-якого іншого знання. Існує лише один принцип, який можна захищати за будь-яких обставин і на всіх станах людського розвитку, - припустиме все. Ґрунтуючись на своєму пізнанні уявлення пізнання, Поль Фейєрабенд проголошує нерівномірність розвитку різних рівнів і форм наукового знання і циклічність розвитку науки, в межах інтелектуальних традицій, що змінюють одна одну. Нерівномірність розвитку науки відмітили також Стефан Тулмін і Майкл Полан'ї. У Сте-фана Тулміна розвиток науки дотримується стабільності наукового знання у різнорівневих і різнорідних популяціях понять, що пристосовуються до оточення в процесі еволюції. Майкл Полан'ї пов'язує її з особистим, індивідуальним характером мистецтва пізнання і дії, який не піддається словесному вираженню, і включає загальнонау-кові стандарти. Циклічність розвитку науки виражається у зв'язаності її з кінцевістю існування будь-якої інтелектуальної традиції. Кожна з них проходить стадії зародження, зростання і занепаду. На стадії зародження переважають критицизм, опора на відкинуті альтернативи минулого, уседозволеність у боротьбі з панівною інтелектуальною традицією. На стадії зрілості і зростання інтелектуальна традиція може бути неупередженою, припускає суперничаючі альтернативи, оскільки їй нічого не загрожує. У стадії занепаду - намагається пристосуватися до нових умов, третирує нові наукові технології, що претендують на роль панівної інтелектуальної традиції, при цьому уседозволеність стає широкозастосовуваним засобом боротьби із відмерлою традицією.
Оцінюючи розвиток науки в поняттях прогресу, регресу, нагромадження знань або зміни одних іншими, Поль Фейєрабенд поділяє відносні погляди Томаса Куна та Імре Лакатоса. Аналіз теорії пізнання і концепція розвитку науки Поля Фейєрабенда, які базуються на антипозитивістських основах, свідчать про те, що сприйняття
їх викличе визнання невідрізнюваності наукового знання від позана-укового (у тому числі антинаукового) і спрощену вульгарну соціологізацію наукового пізнання і розвитку науки. Слід відмітити, що на велику кількість запитань філософії науки: співвідношення значення й істини, істини і реальності, природа індукції, характер обґрунтування правил дедукції, гносеологічний статус спостережуваного тощо, - немає вичерпних і беззаперечних відповідей. Багатогранність і складність питань, їх прямий зв'язок з проблемами науково-технічного прогресу обумовлюють першорядну роль філософії науки у сучасній західній філософії.
Перехід ряду гуманітарних наук (лінгвістики, психології, історії культури) від опису спостережуваного до дослідження його структури, що виражена у формі формально-математичних визначень ототожнювати різноманітні сукупності спостережуваного, створив структуралізм - конкретно-наукове і філософське розуміння структурного методу. У конкретно-науковому розумінні структурний метод полягає у виявленні групи відносин між елементами об'єкта, тих, що зберігаються (інваріантних) при деяких перетвореннях елементів, їх перестановці, зміщенні та ін. Групам перетворень відповідають множини об'єктів однакових структур, але таких, що відрізняються елементами, які змінюються при перетвореннях. Кожний об'єкт множини - результат певних перетворень будь-якого іншого об'єкта множини. Спостережуваними об'єктами гуманітарних наук є які-небудь знакові системи, що складаються із символів, слів чи образів. Структуралізм шукає за явним, свідомим вживанням знаків, використання неявних, несвідомих глибинних структур, що управляють вживанням знаків. В опорі на такі глибинні структури структураліс-ти-дослідники бачать гарантію неупередженості і об'єктивності дослідження, оскільки такі структури дозволяють абстрагуватися від суб'єкта або зобразити його вивідним від них.
Універсальний об'єкт дослідження конкретно наукового структуралізму є культура (наука, мистецтво, література, міфологія, релігія, звичаї, мода та ін.) як сукупність різноманітних знакових систем. Аналіз знакових систем дозволяє виявити глибинні пласти культури, якими неусвідомлено керується людина. Різні представники структуралізму по-своєму визначають і іменують їх: у Мішеля Фуко це глибинні рівні знання у вигляді епісистем (розумових передумов пізнання) і дискурсивних формацій (розмовних практик); у Жана Дерріда - письмо, що не піддається вираженню у чітких поняттях, але втілює принцип розрізнення, недавності прихованих минулих куль-Щр, присутніх у логоцентристській європейській культурі; у Жоржа Лакана - визначення символічне - мовні знаки, опосередковуючипсихіку і долю людини, у Клода Леві-Стросса - ментальні структури, що втілюють колективне, несвідоме і виявляють єдність мислення первісної і сучасної людини. Ідеологи структуралізму, засуджуючи традицію представлення історій, закликають до пошуку широких узагальнень, універсалій і загальних схем розумової діяльності на основі виявлення глибинних структур сучасної культури.
У філософському розумінні структуралізм найбільше близький до кантіанства, не чужі йому і деякі ідеї неопозитивізму і фрейдизму. Структуралізму притаманне тяжіння до апріоризму, до визнання напередвизначеності пізнавальної і практичної діяльності неусу-неними прихованими духовними структурами. Зрозуміло, ступінь віддалення від апріоризму пропорційний ступеневі визнання дослідного походження цих структур прибічниками структуралізму. З неопозитивізмом структуралізм споріднює зосередженість на аналізі і реконструкції мови як універсального засобу пізнання, зберігання і повідомлення знань. Наліт фрейдизму можна вбачати в приписуванні духовним структурам підсвідомого характеру. Оригінальним здається прагнення структуралізму
Loading...

 
 

Цікаве