WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Сучасна філософія Заходу - Реферат

Сучасна філософія Заходу - Реферат

відобразити відносини між висловлюваннями теорії і спостереженнями, зрештою, як і саму процедуру верифікації (ланцюг визначень між висловлюваннями спостереження і теоретичними висловлюваннями, або дедукцію теоретичних висловлювань спостереження).
Висловлювання принципів і законів теорії, будучи загальними, не виводяться з одиничних висловлювань спостереження і складають найбільш цінну частину теорії. За інтуїтивними і прагматичними міркуваннями виглядають прийнятними, а за логічними міркуванням, як такі, що не підлягають верифікації, повинні вважатися неприйнятними і нісенітними. Визнаючи пріоритет реальної науки, неопозитивізм тим самим припускав осмисленість її теоретичних висловлювань і послаблював вимоги формально-логічної вивідності їх із висловлювань спостереження. У сучасних умовах принцип верифікації (який часто називають принципом підтвердження) залишається інтуїтивно прийнятим, але відсутність точної моделі його застосування позбавляє його оригінальності, на яку претендував неопозитивізм.
Розроблений з метою замінити принцип верифікації, такий, що відкриває широкі можливості, принцип фальсифікації, спростування за відносних умов будь-якої науки, орієнтований на досвід, а не на умогляд, залишається не реалізованим практично. Між іншим, його призначення не тільки відділити осмислені висловлювання від таких, що не мають сенсу, виражає ще і критичний дух науки, прагнення до спростовування усталених наукових поглядів. Якщо спростуванню надавати вирішального значення, то підтвердження виявиться результатом великої кількості невідомих спроб спростовування. Перед принципом фальсифікації пасують усі теорії, що чваняться неможливістю уявити ситуацію, що їх спростовує (серед них - діалектичний матеріалізм). Принцип видається інтуїтивно прийнятним, але внаслідок задовільного логічного уявлення його застосування йому відмовляють в оригінальності, специфічності.
Невдачі логічного уявлення верифікації і фальсифікації, тобто підтвердження і спростування знання спостереженням, не позбавляють інтересу результати аналізу мови науки неопозитивізмом: показали, якою мірою можуть бути втілені в ній обрані настанови пізнання, зокрема емпіризму (або сенсуалізму) і раціоналізму. Якщо дотримуватися правил формальної логіки, то настанова емпіризму (або сенсуалізму) про винятковість досвіду (або відчуття) як джерела пізнання передбачає вихід із досвіду (або відчуття) усіх змістовних знань розуму. А ті засоби пізнання і знання, за допомогою яких розум виконує маніпуляції змістовними знаннями і які не мають явного досвідного походження, слід віднести до беззмістовних, хоча і таких, що мають зміст, призначення засобів маніпуляції. Тоді засобами маніпуляції виявляються логіка і математика, широта застосування яких оплачується позбавленням їх Дослідного змісту, їх віднесеності до об'єктів поза розумом. Послідовно дотримуючись настанови раціоналізму про універсальність розуму як джерела і засобу пізнання, необхідно показати здатність розуму власними засобами, тобто логіко-математичними, виходити за межі в сферу об'єктів поза розумом. Така здатність і її показ несумісні з проголошеним призначенням розуму. Певна річ, найважливіші для пізнання настанови для емпіризму і раціоналізму не підлягають втіленню в логічну систему обґрунтування всього наукового знання, в чому немає вини неопозитивізму.
Неопозитивізм як течія формалізує фор мально-логічне уявлення світу і його пізнання в осмислюваних висловленнях. Його звернення до наукового знання як до взірця осмислення логічних і емпіричних висловлювань виправдане успіхами науки. Неопозитивізм показав, що визнання якісної відмінності емпіричних і теоретичних висловлювань виключає їх логічний взаємозв'язок, а позалогічні відносини між ними мають психологічні переходи з їх суб'єктивізмом. Відмова від такого розрізнення не усуває проблему кваліфікації висловлювань, а лише наперед визначає її: доводиться розрізняти елементи, яким надається перевага, висловивши всередині наукового знання або відрізняти наукові висловлювання від позанаукових, що виражають дані спостереження. Явний недолік концепції позитивізму - спрощене уявлення наукового знання співвідносинами аналітичних і синтетичних, теоретичних і емпіричних висловлювань, що розрізняються, оскільки втрачається багатство відтінків дійсних висловлювань науки. Відмітимо мимохідь, навряд чи є виправданим звинувачення науки в нерозбірливості, нечіткості визначень використання понять і суджень, що покривають її кінцевими успіхами, але позбавляють її права бути зразком інтуїтивної ясності і логічної досконалості, не здаються виправданими. Між тим зі звинувачень неопозитивізму виросла хвиля постпозитивізму (у вигляді критичного раціоналізму, концептуального еволюціонізму, гносеологічного анархізму та ін.). її початки можна вбачати у філософії аналізу буденної мови, перші кроки якої зроблені одним з основоположників неопозитивізму, Людвігом Вітгенштейном.
Філософія аналізу буденної мови заперечує універсальність яко-го-небудь виду значення термінів мови (матеріальних предметів, зображень, що чуттєво сприймаються, понять, причинних зв'язків або методу перевірки), крім того - вживання в мовній практиці. Найбільша різноманітність вживань термінів властива природній буденній мові, виражальні можливості природних і штучних мов науки значно менші. Усі системи сучасної логіки, будучи узагальненими і формалізованими, так або інакше, спотворюють буденну мову. Звідси завдання теорії логіки - ліквідувати розрив між логікою і буденною мовою. Зокрема, відмінність значення і віднесення дає можливість бачити, що не все значиме належить до чого-небудь поза мовою -тільки в певних випадках вимовлянні речення до чогось належать, а коли речення використовуються не як віднесення до чого-небудь, проблема їх істинності або хибності просто не виникає. Унаслідок протиставлення осмисленого (істинного або хибного) і нісенітного, що вимагається неопозитивізмом, є невиправданим. Представники філософії прагматичного аналізу мови Уільям Куайн, Ной Гуд-мен та інші доклали немало зусиль, щоб довести: розрізняти аналітичні і синтетичні, теоретичні і практичні висловлювання науки неможливо і, отже, неможливо відрізнити наукові висловлювання від позанаукових, в тому числі метафізичних. Вказуючи на системність наукового знання і нерозрізнюваність перевірки висловлювань, що здаються різними, прибічники прагматичного аналізу ( Уільям Куайн та ін.) закликають вважати, що жодне висловлювання окремо не перевіряється і що всі види висловлювань (з причини їх нерозріз-нюваності) слід виправдовувати однаково, прагматичне (під кутом зору їх корисності, придатності та ін.).
Неопозитивісти, не погоджуючись з критикою прийнятих ними чітких розрізненьаналітичного і синтетичного, теоретичного і емпіричного, осмисленого і такого, що не має сенсу, у пізнанні, аргументують це так: для яснопозначуваного уявлення наукового пізнання і характеристики усіх знань, як відповідних або невідповідних йому, необхідно у самій мові звільнитися від непізнавальних вживань термінів і висловлювань (для вираження впевненості, сумніву, прохань, наказів та ін.). Для пізнання, покликаного дати істинні знання, суттєві тільки ті вживання мови, що здатні розрізняти суб'єктивне і об'єктивне, теоретичне і емпіричне,
Loading...

 
 

Цікаве