WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Сучасна філософія Заходу - Реферат

Сучасна філософія Заходу - Реферат


Реферат на тему:
Сучасна філософія Заходу
При аналізі сучасної філософії Заходу виникають труднощі у визначенні, яке знання вважати сучасним: основоположне, що виникло у минулому, але має значення і в сучасних умовах, яке служить джерелом компіляції і еклектики у відсутності ідеї, співмирних з основоположними ідеями, чи знання, одержане у сучасних умовах, але не основоположне. На шляху дослідника підстерігає небезпека ототожнення сучасного з минулим, можливість ототожнення значного з незначним, що має перевагу лише більш пізнього виникнення -регрес. Якщо сучасне все, що має значення, то до осягнення основних рис сучасності слід обмежитися основоположним, не боячись ризику ототожнити сучасне з минулим.
Сучасна філософія Заходу зберігає традицію різноманітних уявлень універсального, що виникло в давнину. Існує велика кількість суттєвих картин світу, теорії його пізнання, вчень про суть людини, сенс життя, суть і призначення історії, благо і красу. Кожне претендує на універсальність і невразливість, але у кожному іншими виявляється нездатність багато що пояснити і наявність недомовлених або суперечливих елементів, тобто вчення, теорії неуніверсальні і вразливі, такий стан філософія переживала в усі періоди історії. Особливості сучасної філософії Заходу пов'язуються з особливостями всього матеріального і духовного життя суспільства. Успіхи і невдачі цивілізації, що породжені наукою, служать об'єктом філософського відображення або протистояння. Сучасну західну філософію характеризує певне упереджене ставлення до науки, у минулому філософія могла не помічати або лише терпіти науку. Розширення в сучасній науці сфер не наочного і такого, що не сприймається, утруднює використання даних науки як засобу спростування агностицизму, ідеалізму і містики. Ознаки учень, а також матеріалізму перестали бути визначальними у відокремленні шкіл сучасної філософії Заходу.
Відомо, що соціально-економічний прогрес західної цивілізації здійснюється відтворенням нерівності між людьми, що породжує соціальні конфлікти і війни. Військово-технічні засоби дозволили стати значущими для світового розвитку націоналістичним і релігійно-фанатичним рухам. Психологічні і психологопатологічні дослідження розкрили глибини індивідуального і колективного несвідомого. Суб'єкт і об'єкт усіх процесів - людина. Звідси визнання людини всеосяжним предметом, універсалією напрямків і шкіл сучасної філософії Заходу. Тоді як раніше людина, звичайно, складала частину предмета філософії. Закріплення конституціями пріоритетності прав і свобод людини, одним з вираження яких є свобода віросповідання, можна вважати кінцевою причиною формальної терпимості філософських учень одне до одного. Формально, офіційно, жодна філософія не може бути загальновизнаною, або державною. Усвідомлення недосконалості західного способу життя породило у сучасній філософії схильність до пошуку прийнятних ідей у філософії інших континентів.
Упереджене ставлення до науки (від догідливого до неприязного), відхід від відмінностей філософських вчень за їх належністю, до класичних напрямків (матеріалізму, ідеалізму і агностицизму), визнання людини одним з універсальних предметів обговорення, формальна взаємна терпимість різних учень і інтерес до філософії інших континентів - ось особливості сучасної філософської думки. Кожна з рис може служити ознакою за ступенем володіння якою розрізняються філософські вчення або напрямки. Риси не притаманні лише філософським пошукам сучасних послідовників Арістотеля, Гегеля та ін., які складають незначну меншість. Послідовність розгляду основних напрямів сучасної філософії обумовлюється розташуванням їх за ступенем наявності обраної ознаки. Обравши як ознаку упереджене ставлення до науки, основні напрями можна розташувати в порядку зменшення схилення перед нею: філософія науки (неопозитивізм і постпозитивізм), структуралізм, фрейдизм, герменевтика, феноменологія, неотомізм, екзистенціалізм.
Філософія науки, що виникла в середині XIX ст., пережила ста-дії: позитивізм (позитивної філософії), емпіріокритицизм (критики змісту понять з позиції досвіду) і в XX ст. представлена неопозитивізмом (логічним позитивізмом або логічним емпіризмом). З позиції неопозитивізму предмет філософії - теоретико-пізнавальний і логічний аналіз мови науки як найбільш значимого для людини. Аналіз спирається на поняття і операції мислення (поділ на частини, спів-віднесення частин, уточнення їх властивостей, інтерпретація та ін.), що допускають підтвердження або відтворення досвідом, або логікоматематичними процедурами. Метою аналізу служить розрізнення змістовних і осмислених висновків, з одного боку, і нісенітних -з іншого. Осмислені змістовні висловлення, які називають синтетичними, - це висловлювання про дослідні дані (протокольні висловлювання і всі інші, що зводяться до них). Осмислені беззмістовні (тобто позбавлені досвідного змісту) висловлювання, які називають аналітичними, є тавтології логіки і математики (на взірець "неодружений мужчина - холостяк", А=А). Висловлювання осмислене, якщо зводиться до аналітичних або синтетичних висловлювань, тобто його можна перевірити, верифікувати прямо або опосередковано досвідом або звести до тавтологій логіки і математики. Аналітичні або синтетичні висловлювання, що не верифікуються, є позбавленими змісту. Такі висловлювання є псевдовисловлюваннями (удаваними), застосування яких до дійсності не здатне змінити її. До розгляду псевдо-висловлювань потрапляють усі метафізичні, тобто абстрактні, загальні висловлювання про світ матеріалізму, ідеалізму, інтуїтивізму та інших філософських учень, а також релігії.
Обмеження предмета філософії аналізом мови науки, зокрема застосування теорії типів або ієрархії мов, позбавило філософію права на власне пізнання навколишнього світу. На думку філософа Бер-трана Рассела, таке обмеження сприймається як логічна конкретизація претензії філософії на універсальність предмета: мова філософії має належати до іншого типу, ніж мова науки, і виражене нею знання не може бути рівноцінним науковому - єдино можливому позитивному знанню про зовнішній світ. Вибір позитивізмом мови логіки як універсальної мови вираження всього знання зробило логіку рівноцінною філософією науки. Не випадково дослідження з філософії науки вносять, як правило, до логіки і методології (приписам теоретичної і практичної діяльності) науки. Логіка оперує лише з формами думки, поняттями і формами мови. Це зобов'язує до того, щоб вважати найбільш точним уявленням дійсності її мовне вираження. Мисляча людина все сприймає і пред'являє в мовній формі (у формі висловлених або невисловлених понять і суджень), точніше, слів і речень. Мова важлива не лише для логіки, але й для самої науки. Те, що сприймається і повідомляється, визначається наперед можливостями мови, їх висловлюваністю.
Проголосивши метою філософії науки очищення мови від нісенітних висловлювань, неопозитивізм надав перевагу штучним мовам перед природними, особливо буденними з їх смисловоюбагатогранністю і психологізмом. Смислова визначеність (унаслідок явних визначень понять і правил вживання) штучних мов, тим не менш перетворюється в послаблення їх виражальних можливостей. Виявилося, що не тільки в штучних мовах, але й у природних не вдається суворо логічно
Loading...

 
 

Цікаве