WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Філософія духу. епістемологія - Реферат

Філософія духу. епістемологія - Реферат


Реферат на тему:
Філософія духу. епістемологія
1. Суть пізнання
Епістемологія (від грецького-Предмет пізнання знання) - галузь філософії, що вивчає проблеми природи пізнання, ставлення знання до реальності, досліджує загальні передумови пізнавального процесу, з'ясовує умови його істинності.
Пізнання охоплює знання і засоби здобування. Знання - уявлення про предмет пізнання. Предметом пізнання можуть бути події матеріального світу і свідомості, ситуації, тіла і процеси. Знання предмета, який не створено людиною, виглядає як відповідь на запитання: "Що є предметом?". Скорочено таке знання іменують: знати, що.
Знання предмета, створеного або створюваного людиною, може виявитися відповіддю не лише на питання: "Що є предметом?", але й на запитання: "Як створити предмет?". Знання відповіді на питання скорочено іменують: знати, як. Засобами пізнання можуть служити речі і процеси природного або штучного походження, що використову-ються людиною в пізнанні: органи чуттів, прилади і спостереження за їх допомогою, експеримент і вимірювання в ньому, мислення в поняттях та інтуїція.
Засоби пізнання покликані забезпечити перехід від пізнання до знання і його носія - людини, яка застосовує засоби пізнання. Таке покликання обумовлює їх залежність від властивостей людини і предмета пізнання. Розкриття суті пізнання вимагає не тільки встановлення його змісту, елементів, але й виявлення їх ролі у взаємозв'язках.
Суб'єкт пізнання - це людина, яка володіє свідомістю, здатна споглядати і перетворювати світ. Об'єкт пізнання - це частина світу, що стала предметом споглядання і перетворення людиною. Співвідношення споглядання і перетворення визначається можливостями людини і властивостями об'єкта пізнання. Безпосередній зв'язок пізнання з практикою визначає донаукове так зване стихійно-емпіричне, буденне пізнання, що виникає разом з формуванням людського суспільства і реалізується людьми в процесі всіх видів їх життєдіяльності. Якщо ж не ставиться будь-яка пізнавальна мета, що стосувалась б практики, то таке пізнання є стихійним і разом з тим емпіричним, бо не йде далі окремих тверджень про різні властивості та окремі стосунки предметів повсякденного досвіду. Донаукове стихійно-емпіричне пізнання є й формою практики, бо безпосередньо вплетене в практичну діяльність. Метою ж пізнання є не пізнання світу, а саме виробництво предметів, що зрештою неможливе без певного знання про предмети та знаряддя праці, способи їх зміни, застосування та ін. А це вже не означає, що практика зумовлена пізнанням. Знання, що виникає, іманентне практиці, що зумовлює її якісну визначеність як специфічно людської форми діяльності. Філософ Френсіс Бекон підкреслював: якщо самі поняття, будучи основою всього, спутані і необдумано абстраговані від речей, то нема нічого міцного в тому, що побудовано на них. Співвідношенням споглядання і перетворення задається і знання, що набувається: опис явищ або відтворення суті, знання що або знання як.
Визначення суті пізнання залежить від елементів, що приймаються у ньому, відносини між ними. Якщо об'єкт пізнання вважається первинним і незалежним від суб'єкта, а засобам пізнання приписується перетворення об'єкта пізнання, то суть пізнання може бути визначена як відображення внутрішніх, стійких, необхідних, загальних властивостей об'єкта. Якщо об'єктом пізнання вважати мету пізнання, тобто замінити об'єкт пізнання метою у вигляді почуття задоволення, впевненості або успіху, як бажаних елементів великої кількості переживань людського досвіду, то суттю пізнання виявляється пристосування у межах досвіду переживань. Якщо проголосити приховану, внутрішню схожість об'єкта і суб'єкта пізнання, то суть пізнання уявляється у вигляді осягнення тотожності об'єкта і суб'єкта, прихованої за їх зовнішньою відмінністю. Існує багато інших визначень суті пізнання, і всі визначення передбачають знання того, хто дає визначення предметів, явищ, суті світу повсякденності, знання самих елементів і процесів пізнання.
Знання - продукт суспільно-трудової і ро зумової діяльності людей, що є ідеальне відтворення у мовній формі об'єктивно-закономірних зв'язків практично перетвореного об'єктивного світу. Суть знання не може бути розкрита без з'ясування суспільного характеру людської практики. Знання виникає тоді, коли предметом пізнання стає пізнання, або, що є тим самим, досвід людського пізнання. Якщо досвід пізнання не виступає частиною досвіду того, хто пізнає, то він (досвід) уявляється у вигляді матеріальних предметів, засобів пізнання, мовних, письмових або предметних утілень знання. У будь-якому випадку, досвід пізнання попередників і сучасників, тобто чужий досвід пізнання, даний тому, хто пізнає, тільки матеріальними знаками пізнання. Тоді ж пізнання у вигляді образів свідомості існує у голові суб'єкта пізнання. Пізнання неможливе без суб'єкта пізнання, без його свідомості. Вивчення досвіду пізнання вимагає осягнення чужої свідомості, також даної лише матеріальними знаками. Бажання осягти чужу свідомість, зокрема, виправдано сподіванням узнати справжній процес пізнання, завжди тією чи іншою мірою неповно або викривлено представлений усними і письмовими повідомленнями про нього. Якщо чужа свідомість виражена не загальноприйнятими знаками, то їх намагаються перевести у загальноприйнятні. Прикладами переведення служать розшифровка або витлумачення письмових свідоцтв, розкриття секретів виготовлення виробів і встановлення значень культових символів. Як правило, одне і теж переводиться великою кількістю способів. Якщо чужа свідомість виражена загальноприйнятими знаками, то вона може бути осягнена їх користувачами. І якщо свідомість відтворює пізнання, то осягається іншим суб'єктом як мислене уявлення одного з видів досвіду пізнання.
Чому один із багатьох видів, а не єдино можливий вид досвіду пізнання? Тому що пізнання означає мислений і, можливо, практичний вихід за межі даного нового, який вимагає залучення іншого, відмінного від даного. Таким іншим стають матеріальні предмети і процеси, що оточують дане, і засоби пізнання суб'єкта, їх відмінність від даного надає кожному з них характер рівноцінної можливості використання у якості предмета і засобу пізнання. Рівноцінність можливостей долається суб'єктом пізнання шляхом вибору деяких з них на підставі визнаних ним критеріїв. Критерії вибору, або віддання переваги, обумовлено факторами соціального середовища і особистими нахилами суб'єкта пізнання. Підходи у пізнанні даного і уявлення самого процесу пізнання визначаються різними у віруючої людини, містика, математика або експериментатора, навіть при однакових матеріальних утіленнях результатів пізнання.
2. Діалектика процесу пізнання
Скерованість пізнання на відкриття нового знання і різнорідність елементів, що складають його (предмета і засобів пізнання, об'єкта і суб'єкта пізнання) перешкоджає відтворенню пізнання в логічно бездоганній теорії, оскільки переходи, що відбуваються у пізнанні, суперечатьзаконам тотожності і достатнього обґрунтування у формальній логіці. Вимога до теорії пізнання бути послідовною, логічно бездоганною заохочує лише примноження постулатів, що не можуть бути доведені. Відмова від логічного пізнання надає теоріям пізнання описового характеру, що не розкриває суть пізнання. Неповнота і недосконалість
Loading...

 
 

Цікаве