WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Філософія арабського Сходу - Реферат

Філософія арабського Сходу - Реферат

розділів: логіки, фізики, точних наук, тобто математики, астрономії, музики (акустики), метафізики.
Філософія Ібн-Сіна продовжує традиції східного арістотелізму і неоплатонізму. Філософія, за Ібн-Сіною, як і в стародавніх греків, Це сукупність наук, тобто наука про суще взагалі, її головне завдання - пізнання істини і добра. Філософію Ібн-Сіна ділить на умоглядну та практичну. Умоглядну філософію ділить на три самостійні науки: нижчу науку - фізику (природознавство), середню науку -математику і вищу або першу науку - теологію. Практична філософія також поділяється на три частини: етику - науку про те, чим повинна бути людина як індивід; економіку - науку про поведінку у ставленні до свого дому, дружини, дітей і самого майна; політику - науку про організацію і управління міст. Включаючи метафізику в розряд теоретичних наук, Ібн-Сіна визначає її предмет. Метафізика, тобто теологія, вивчає буття як таке, його елементи і те, що по суті з ним пов'язане,обґрунтовує основні три поняття: можливе, дійсне і необхідне, що найбільш універсальне і взаємозв'язане. Ці поняття Ібн-Сіна використовує при формуванні теорії еманації. Всі природні тіла складаються із матерії і форми (тут Ібн-Сіна стоїть на позиціях Арістотеля). Природні тіла відрізняються одне від одного не засобами матерії, а засобами форми, бо форма є досконалість предмета. Душа є форма тіла і його перша досконалість. Однак одухотворене може бути не всяке тіло, а лише органічне. Душа - суть всього живого, основа всіх рухів і всієї діяльності. Як і Арістотель, Ібн-Сіна стверджував, що душа - це рід, що має три види: рослинний, тваринний і розумний. Три види душі в системі Ібн-Сіна утворюють своєрідні ступені розвитку від несвідомої рослинної живої сили до розумної діяльності людини.
Учення про пізнання Ібн-Сіна засновано на чуттєвому сприйняті образу речі, що існує об'єктивно, незалежно від суб'єкта, що пізнає і такою, що відбиває свою суть у свідомості, що пізнає. Пізнання речі розуміється як сприйняття, "охоплення" свідомістю її властивостей, що безпосередньо діють на того, хто сприймає. На такій основі побудований і принцип ступенів абстракції. Людина досягає вищого ступеня інтелектуального розвитку - абстрактного мислення - за допомогою послідовного переходу від відчуття до уяви і потім до розуміння.
Праці Ібн-Сіна справили великий вплив на розвиток арабомов-ної і європейської філософської та наукової думки. Ім'я аш-Шейха ар-Раїса-Ібн-Сіна так або інакше зв'язано з величними ідейними течіями - єретичними. Справа в тому, що тоді в мусульманському світі не було явища, що співвідноситься з визначеним ним явищем -єретизму, не було ортодоксії в тому розумінні, в якому це слово згадувалось в християнстві. Факт парадоксальний: халіф, намісник божий на землі, втілював, здавалось би, нероздільну єдність світської і духовної влади і це мало б передбачити нероздільне панування в мусульманському світі теократії і, отже, жорсткої ортодоксії. Та принцип теократії уже в середині X ст., коли халіфам Багдада довелось залишити за собою лише релігійну владу, а інші прерогативи уступили емірам і султанам, втратив свій реальний зміст. Релігії відводилась така ж роль, яку вона виконувала в християнських державах, але з однією істотною різницею: іслам не мав ні організованої церкви, ні, отже, ієрархізованого духовенства, ні церковних соборів, що, зокрема, могли б виносити з суперечливих світоглядних питань рішення, що їх неодмінно треба виконувати релігійними общинами. Така обставина відкривала можливість для юридичного обґрунтування права кожного мусульманина тлумачити ті місця в Корані, які стосуються загальносвітоглядних питань, в прийнятній, з його точки зору, змісту за умови, якщо його тлумачення не розходяться зі змістом Писання. Оскільки ж саме в галузі таких питань священні тексти мають здебільшого метафоричний і концептуальний суперечливий характер, тут відкривався простір для багаточис-ленних проявів вільнодумства.
Розвитку вільнодумства в Середньовічному мусульманському Сході сприяли ще дві обставини, що відрізняли його від Середньовічного християнського Заходу. Це, насамперед, ретроспективність і традиціоналізм. Чим стародавніше, тим істинніше, чим істинніше, тим достовірніше - така максима середньовічної свідомості. Отже, досить з'ясувати зміст біблейських висловлювань, щоб одержати безпомилково відповіді на всі питання. Та такий зміст зашифровано і приховано в тексті Біблії. Завдання ж філософа і полягало в тому, щоб розшифрувати, розкрити і з'ясувати священні письмена. Початок філософського і всякого іншого вільнодумства в ісламі припадає на період, дуже близький, коли на Мухаммеда зійшла "божа благодать". Таких людей називали мутанаббі (лжепророками), і це явище надто буденне, тому стало прізвиськом серед мусульман. Більш того, Коран піддавався тлумаченню в межах спекулятивного богослов'я - калама. На відміну від конфесійне гомогенної Європи, Близький та Середній Схід тоді населений найрізноманітнішими віровченнями, включаючи монотеїстичні релігії ісламу, християнства та іудаїзму.
За змістом філософське вільнодумство стало наслідком не стільки співіснування на Близькому та Середньому Сході багатьох різноманітних віровчень, скільки зіткнення і взаємозбагачення різних філософських і наукових традицій. Мутазілізм, ісмаїлізм, суфізм в тому чи іншому аспекті сусідували з філософією. З'єднуючи арістотелізм з ученням об еманації, аль-Фарабі створив цілісну доктрину і заклав основи східного перипатетизму як самобутньої філософської системи, а Ібн-Сіна розробив одержану аль-Фарабі систему в деталях і надав їй енциклопедичний розмах. Тільки в XII ст. Ібн-Рушду (1126-1198 рр.), який жив в Іспанії, очистив арістотелізм від чужої йому неоплатонівської суміші, оскільки мислитель став таким же великим тлумачем Арістотеля, як Арістотель - тлумачем природи. Видатний представник андалузького відгалуження східного перипатетизму Абуль-Валїд Мухаммед Ібн-Ахмед Ібн-Рушду добре знайомий із творчістю Ібн-Сіна. "Книга зцілення", а, отже, і всі інші енциклопедичні твори Ібн-Сіна - продовження тієї філософської традиції, основи якої заклав його вчитель Абу-Наср. Знаменною рисою вчення про еманації, яке сформоване Авіценною, є поєднання його з близько-східними релігійно-натуралістичними уявленнями про роль Неба і посилання ним Світла в житті природи та людей. Джерело Світла є джерелом всього живого на Землі.
Ібн-Рушд (латинізоване ім'я Аверроес) на родився в 1126 р. в Кордові (Іспанія), служив кадієм (суддею) у Севільї і Кордові. Значний період служив придворним лікарем емірів Юсуфа і аль-Мансура. Тоді ж слава Ібн-Рушда як філософа і вченого досягла апогею. Як свідчать сучасники, в ту пору
Loading...

 
 

Цікаве