WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Філософія арабського Сходу - Реферат

Філософія арабського Сходу - Реферат

примірюються поміркованістю, отриманням і самовдосконаленням. Багато недоліків у суспільстві аль-Маарі пояснював соціальною нерівністю. Послідовний антиклерикальний характер світогляду аль-Маарі справив великий вплив на духовне життя мусульманського Сходу.
Яскравим представником арабської класич ної філософії є творець першої закінченої філософської системи Абу Наср Мухаммед ібн Тархан Фарабі (870-950 рр.). Аль-Фарабі народився у рустиці Фараб на березі Сирдар'ї, біля теперішнього міста Арисі (Казахстан) у сім'ї полководця тюрка. Здобувши початкову освіту на батьківщині, аль-Фарабі вдосконалював свої знання в Алеппо і Багдаді.Аль-Фарабі мав енциклопедичні знання: вивчав математику, астрономію, філософію, медицину, етику, політику, психологію, логіку і музику, та прославився, проте, насамперед, як філософ. Аль-Фарабі один із основоположників аріс-тотелізму на Близькому і Середньому Сході, носій почесного прізвиська "альмуаллім ассані" ("Другий учитель" після Арістотеля). Ним написані коментарі до творів Арістотеля "Категорії", "Герменевтика", "Аналітика", "Топіка" та ін. Аль-Фарабі автор більше ста оригінальних творів.
Найбільшу популярність здобули трактати "Перлина премудрості" і "Трактат про погляди мешканців доброчесного міста". У них сформульовані філософські і соціальні ідеї аль-Фарабі. Мислитель високо оцінював роль філософії у суспільстві: соціальне призначення філософії - бути джерелом громадської інтелектуальної ("теоретичної") чесності, розвиває вчення про "доброчесне місто", яким керує філософ. У процесі управління містом філософ викладає своїм громадянам істини філософії в образах "ідеальної релігії", що наслідує її. Заслуговують на увагу міркування про співвідносини філософії, теології і релігії. На думку аль-Фарабі, у "доброчесному місті" найвища цінність - філософія, а теологія - її служниця. Філософія спирається на аподиктичні (доказові) міркування, спекулятивна теологія - на імовірнісні і софістичні, релігія - на риторичні і поетичні. В основі онтології (вчення про буття) лежить платоніс-тичне вчення про еманацію (витікання різних середовищ буття з "Єдиного"). Космос уявляється як дев'ять сфер-небосхилів, вміщених один в один, що володіють душами, які і примушують сфери обертатися навколо Землі і які, у свою чергу, отримали енергію від першопоштовху. Рух і дотик сфер породжує чотири основні елементи: повітря, вогонь і землю. Матеріальний світ, за твердженням аль-Фарабі, складається із субстанції та її акциденції. "Все, що існує, або існує само по собі, або не існує само по собі. Цей поділ через суперечності, за якими не можна помислити і зрозуміти дещо середнє між ними. Існуюче само по собі називають субстанцією, а те, що не існує само по собі, називаємо акциденцією". Світ складається з речей, які утворюються із матеріальних елементів. Речі виникають, змінюються і знищуються, а елементи існують вічно. Рух є властивість тіла. Предметний світ має в самому собі можливість руху.
Процес пізнання, за аль-Фарабі, має два ступені: відчуття і мислення, що відображають різні сторони речей. Через відчуття пізнаються зовнішні властивості речей, а за допомогою мислення - сутність предметів. Людина здатна пізнавати речі, їх субстанціональність. Але сенс людського існування не тільки в цьому. Устремління до краси, до досягнення щастя, до розуміння світу, життя в гармонії зі світовою цілісністю - ось що означає існувати. За твердженням аль-Фарабі, філософія - наука про прекрасне, наука про безмежне щастя. Людське щастя - абсолютна цінність, тому щастя - межа устремлінь усіх людей. Але розуміння щастя, рівень тямкого розуміння і відображення у різних народів не однакові: існування багатьох релігій - наочне тому свідчення. Аль-Фарабі доходить до релігійного індиферентизму, ставлячи щастя вище релігійних заповідей ісламу не надаються переваги. Філософська спадщина аль-Фарабі, соціальні і логічні ідеї справили величезний вплив на розвиток усієї східної патристики, усіх її видатних представників, у тому числі на Абу Алі Ібн-Сіна (Авгценна).
На Сході його називали Аш-Шейх - мудрець, духовний наставник, або ар-Раїс - Гла ва, Правитель, та найбільше він відомий під
іменем, що об'єднує обидва епітети - аш-Шейх ар-Раїс. Чому? Можливо тому, що виховав цілу плеяду обдарованих філософів і був візирем, але, мабуть, і тому, що як людина, яка поєднувала у своєму житті дві соціальні ролі - Мудреця-Наставника і державного діяча, виявився втіленням ідеалу, що, виникнувши вперше в творчій уяві Платона, притягував до себе багатьох освічених людей у середньовічному мусульманському світі - ідеалу вченого, що стояв на чолі зразкового міста (аль-Мадна, аль-Фадиля). У нього ще одне почесне звання - Худжат аль Хак, тобто Авторитет істини. А на Заході, в Середньовіковій християнській Європі, він прославився під латинізованим іменем Авіценна. Під таким іменем переважно відомий і тепер. Абу-Алі аль-Хусейн ібн-Абдаллах Ібн-Сіна - так називають великого вченого і філософа. Біографія Ібн-Сіна не вкладається в періоди, на які ділилось в минулому життя прекрасних, знаменитих людей: роки освіти, роки мандрів, роки зрілості. Ледве здобувши освіту в науках, Ібн-Сіна став зрілим ученим і лікарем, а згодом пустився в мандри і змушений ходити по містах Середньої Азії та Ірану майже до кінця життя.
Ібн-Сіна аш-Шейх ар-Раїс народився в 980 р. в одному з селищ Афшапа поблизу Бухари. Раннім розкриттям своїх інтелектуальних здібностей зобов'язаний батьку - чиновнику з фінансово-податкової частини, не позбавленого наукових і філософських інтересів і який тісно спілкувався з ісмаілітськими колами. За розмовами вдома з приїжджими із фатімідського Єгипту ісмаїлітами Ібн-Сіна ще з дитинства пізнав деякі філософські поняття. Юнаком вивчив Коран і словесні науки, оволодів основами мусульманського права і математики, поступово освоював філософію, логіку, фізику та інші галузі знань. Згодом у Ібн-Сіна прокинулась схильність до медицини, і він взявся за вивчення праць, присвячених медицині, займався зціленням. Батько Ібн-Сіни Аб-даллах, таджик, служив у Бухарі чиновником фінансового відомства. У Бухарі Ібн-Сіна під керівництвом видатних учених вивчив філософію, медицину, фізику, математику, астрономію та інші науки. Наукова діяльність Ібн-Сіна охопила всі галузі середньовічних знань. Йому належать праці з медицини, математики, астрономії, хімії, фізики, музики, психології, логіки, філософії. Його твори мали широку популярність на Сході, а потім і в Європі. Найвидатиіші філософські праці "Книга зцілення" ("Кітаб-ашшіра"), "Книга порятунку" ("Наджад"),-<<Книга зиан-ня"("Данішнали"). Головна енциклопедична праця Ібн-Сіна - "Книга зцілення" складається із чотирьох
Loading...

 
 

Цікаве