WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Філософія розвитку. всесвіт: походження та природа - Реферат

Філософія розвитку. всесвіт: походження та природа - Реферат

дуже мала імовірність виходу з ладу причинних механізмів машини, які реалізують операцію і утримують її результат. Для квантових же систем, що народилися у процесі розпаду вихідної системи, навпаки, арактерний абсолютно однозначний зв'язок і не фізично-причинний, а суто логічний.
Властивості імплікативних зв'язків і залежностей у фізичних системах дійсно виходять за межі причинної сукупності і належать до того ж загального класу імплікативних зв'язків у системах, до якого належать і системи розумових імплікацій природного інтелекту. У процесі мислення результат операції 4-2=2 виникає як логічно неминучий, абсолютно достовірний і визначений наперед змістом прийнятих аксіом і логікою. Спосіб імплікативного зв'язку характерний для світу значень і цінностей правової, естетичної, етичної та інших сфер свідомості. Виділення фізики і передфізики і усвідомлення двох до-даткових світів, що відповідають сферам знання - світу як множини і світу - неподільного і нерозкладного на множини - дозволяє дати відповідь на питання про неосяжну ефективність математики у прикладанні до опису фізичного Всесвіту. Було б вульгаризацією приписувати математичним абстракціям безпосередній фізичний зміст або шукати їх прямі фізичні еквіваленти. Навіть таким вихідним і простим математичним абстракціям, як поняття точки і завершеної лічильно-безкінечної сукупності, не можна вказати прямий еквівалент у фізичному світі. Але і протилежна крайність, за якою математика є лише своєрідна гра розуму, чисте породження людського розуму, що не стосується ні реального світу, ні пізнання людиною світу в ході практичної діяльності, помилкова, гносеологічно безплідна. Така позиція веде до драматичної постановки питання про "незбагненну" ефективність математики у її прикладанні в пізнанні реального світу. Відомий математик П'єр Бутру зазначав: "якщо математика майже точно узгоджується з емпіричними умовами, то цей результат не її внутрішніх властивостей, а лише зовнішніх обставин. З'ясувалося, що порівняно проста наука здатна пояснити явища природи. Це щаслива випадковість". Математик і фізик Анрі Пуанкаре підкреслював: "Математиці доводиться роздумувати про саму себе, а це корисно, тому що думаючи про саму себе, тим самим розмірковує про людський розум, який ЇЇ створив; тим більше, що з усіх своїх творінь, математика створила саме математику з найменшими запозиченнями ззовні". Ось чим цінні деякі математичні дослідження (дослідження про постулати, про уявні геометрії, про функції з дивними властивостями та ін.). І нарешті, Євген Вінгер говорив: "Математична мова напрочуд добре пристосована для формулювання фізичних законів. Це чудовий дар, який не розуміємо і на який не заслуговуємо".
Правильно, що людський розум створив математику з найменшими запозиченнями із зовнішнього світу. І тричі правильне те, що, виділившись у далеку давнину з людської чуттєво-практичної діяльності і набувши разом з абстрактною формою здатність до відносно самостійного розвитку за своїми власними законами, математика, насамперед, потребує звертання до дослідних фізичних фактів, і єдиний ґрунт її розвитку - власні закони і можливості людського мислення. Але тут виникає питання: а що ж таке людський розум з усіма його законами і можливостями? Що таке, говорячи словами Анрі Пуанкаре, "розум у його внутрішній суті"? Відповідь можна знайти в межах концепції цілісності. З позицій концепції цілісності немає нічого дивного в тому, що фізик, який вивчає закони фізичної реальності, і математик, який вивчає закони, що підкоряються його ментальна реальність, врешті-решт констатують повний збіг спільних структур у двох світах, що, здавалося б, не мають нічого спільного. Обидва світи вивчають - кожен по своєму і в своєму специфічному об'єкті - одну й ту ж єдину універсальну закономірність єдиного світу. Та обставина, що фізик експериментує з електронами на прискорювачах, а математик - з найбільш тонкими і важко вловимими здібностями свого розуму, несуттєва. Природа одна. І те, як реалізуються фундаментальні принципи притаманної їй закономірності у поведінці електрона або добре тренованого інтелекту, є лише частковими випадками прояву єдиних законів природи. Тому і все те, що ці закони дозволяють конструювати в чистому мисленні без будь-якого безпосереднього звертання до практики, все одно, вреш-ті-решт, постає специфічною формою пізнання дійсності.
Зближення інтелекту і природи є ознакою сучасності. Концепція передфізики може виявитися важливою теоретичною основою розвитку такого процесу. Вольфганг Паулі писав: "...упевнений, що статистичний характер функції (а отже, і законів природи)... буде визначати стиль законів меншою мірою протягом кількох століть. Можливо, що пізніше, наприклад, у зв'язку з процесами життя, буде знайдено щось абсолютно нове, але мріяти про повернення до минулого, до класичного стилю Ньютона Максвелла... - це здається мені безнадійною, неправильною ознакою поганого смаку". Досить ясно Вольфганг Паулі висловлювався про те, як може відбутися зближення вивчення законів фізики і законів життя і психіки. У сучасній фізиці маємо справу з невидимою реальністю (об'єктами ато-марного рівня), у спілкуванні з якою споглядач має певну свободу (оскільки стоїть перед альтернативою вибір і жертва), а в психології несвідомого вивчаємо процеси, що не завжди можуть бути однозначно приписані якому-небудь певному суб'єкту. Спроба створення психофізичного монізму, без сумніву, більш перспективна, якщо спільна мова, що шукається, ще невідома і нейтральна стосовно дихотомії психічно-фізичного буде віднесена до глибшоїневидимої реальності. Тоді знайдеться спосіб виразити єдність буття, що трансцедентує у розумінні принципу відповідності (Бор) каузальність класичної фізики і передбачає як особливі випадки психофізичні зв'язки і узгодження апріорних інстинктивних форм уявлення з даними зовнішнього сприймання. При такому підході доведеться пожертвувати онтологією і метафізикою, зате вибір падає на єдність буття.
Квантова механіка веде до дивовижної картини світу як неподільного і нерозкладного в кінцевому рахунку на множини цілого, у самій серцевині якого - світ як неподільна одиниця - сховане джерело імплікативних зв'язків і залежностей у станах квантових систем за умови необхідно імовірнісного способу їх відбиття. Абсолютно ясно, якщо коли-небудь буде здійснено прорив до пояснення життя і свідомості, то це дійсно приведе, по-перше, до ще дальшого відходу від множинної картини світу Ньютона-Максвелла, і, по-друге, до глибшого розуміння об'єктивних підстав імовірнісності квантової механіки.
ЛІТЕРАТУРА
1. Авдеев Р. Ф. Философия информациошюй цивилизации,- М., 1994.
2. Барашенков В. С. Кварки, протоньї, Вселениая.- М., 1987.
3. Борн М. Зйнштейновская теория отіюсительпости.- М., 1984.
4. Вселеішая, астропомия, философия.- М., 1988.
5. Воронцов-Вельяминов Б. А. Очерки о Вселенной.- М., 1992.
6. Гейзенберг В. Шаги за горизонт.- М., 1997.
7. Граф С. За пределами мозга,- М., 1993.
8. Крушгомасштабная структура Вселешюй.- М., 1991.
9. Концепция целостности.- Харьков, 1987. Пространство й время,- К., 1994.
Loading...

 
 

Цікаве