WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Феноменологія - Реферат

Феноменологія - Реферат

(вказують стать, вік, рід заняття тощо), і лише потім починають називати якісь індивідуальні властивості, здібності. Схильність описувати себе в соціальних поняттях підсилюється у ході визрівання особистості. Усвідомлення своєї соціокультурної, групової належності - важлива умова формування такого невід'ємного компоненту самосвідомості як самооцінка. Вже на першому рівні самосвідомості після розпізнання, узнавання своєї зовнішності відбувається її оцінювання. Але, щоб зріст, вага, будова тіла певною мірою вплинули на самосвідомість особистості, вони повинні бути співвіднесені з певними стандартами, стереотипами, що прийняті у певній соціальній групі, у культурі і оцінюють одні якості як позитивні, а інші як негативні. Адже людина оцінює свої якості не сама по собі, а з урахуванням норм, визначених культурою, суспільством, соціальною спільністю, родиною.
Усвідомлення своєї соціокультурної належності (сімейної, національної, родової) - найважливіша умова формування і розвитку особистості, тому що забезпечує засвоєння норм, традицій, цінностей, ідеалів як таких, що мають глибокі життєві коріння, наповнені реальним змістом, значенням. Ідеал для дитини персоніфікований, зв'язаний з образом якоїсь конкретної людини (як правило близьких, батька чи матері). "Дитина, - зазначав Іван Сеченов, - зливаючи себе з улюбленим образом, починає любити всі його властивості, а потім, як кажуть, любить тільки останні". З віком персоніфікація ускладнюється. Розширюється коло вибору ідеалів: батьків і інших безпосередньо знайомих дорослих доповнюють і навіть відсувають на другий план кінематографічні і літературні герої, суспільно-політичні діячі і інші суспільні персонажі. Усвідомлення власної соціокультурної належності сприяє і формуванню почуття захищеності, укоріненності, впевненості у собі і майбутньому, почуття життєвої перспективи, відчуття того, що як частка цілого, робиш якусь загальну справу. Формування і функціонування самосвідомості не вільно від суперечностей, напружених, часто тяжких роздумів і сумнівів. Я не існує без Ми, але й не співпадає з ним. Крім того, у кожного є певна ієрархія Ми: від безпосередньої первинної групи (сім'ї, формального чи неформального колективу однолітків) до нації, суспільства, країни, людства. Кожне із Ми по-різному впливає на поведінку особистості. Проблема вибору між Ми, що можуть і конфліктувати поміж собою, народжує проблему особистого самовизначення, приводить до формування ще одного рівня самосвідомості - усвідомлення свого Я. Образ Я найбільш суб'єктивний і інтимний елемент самосвідомості. Саме образ Я дозволяє осо-бистості діяти вільно і відповідально. Образ Я - складне психологічне явище. Це не стільки знання людини про себе, скільки певне ставлення до себе, соціальна настанова, в якій уявлення про себе, свої якості і потенції органічно зв'язано з емоціями, викристалізовується у мотиви поведінки, мету діяльності, уявлення про зміст, сенс життя. Хоча образ Я завжди суб'єктивний і його зміст у різних людей є відмінним, психологи виділяють декілька автономних ознак, вимірів, за якими можна порівнювати образ Я у різних людей чи в одній і тій самій людині на різних етапах її розвитку.
По-перше, ступінь складності і диференційованості образу Я. Маленька дитина ще не вміє відрізняти мотиви поведінки від вчинків, суттєвої якості від не суттєвих, тому її образ Я здається простим, нерозчленованим, аморфним. В міру зростання, образ Я диференціюється, виникає складна ієрархія самооцінок. Внаслідок багатомірності діяльності, бачимо, конструюємо себе під різними кутами зору. Розрізняють реальне Я (яким я бачу себе зараз), динамічне Я (яким я бажаю стати), фантастичне Я (яким би я бажав стати у мріях), ідеальне Я (яким я повинен бути, виходячи з власних принципів, ідеалів), потенційне Я (яким я можу стати, включаючи як позитивні, так і негативні можливості), ідеалізоване Я (яким мені приємно себе бачити), нарешті ряд удаваних Я, тобто образів, масок, які людина використовує для того, щоб приховати якісь негативні риси реального Я.
По-друге, ступінь значущості образа Я, місце, яке посідає серед інших настанов. Одна людина багато міркує про себе, аналізує власні вчинки, прагне цілеспрямовано вплинути на себе, у іншого самореф-лексія не розвинута, діє, керуючись переважно безпосередніми прагненнями чи логікоюситуації. Різними бувають і об'єкти саморефлек-сії: один більше уваги приділяє зовнішності, інший - розумовим здібностям, третій - моральним якостям тощо.
По-третє, ступінь внутрішньої послідовності, цілісності образа Я. Оскільки людина бачить себе під різними кутами зору, її самосвідомість є завжди суперечливою. Ідеальне Я ніколи не співпадає з реальним, суперечність між ними - рушійна сила самовиховання. Але суперечності між образами Я можуть бути і деструктивними, якщо викликають внутрішню напруженість, коливання, сумніви.
По-четверте, ступінь стійкості образа Я у часі. В одних людей самооцінка має певну усталеність, у інших - зазнає значних коливань. Зміна образу Я у часі - природна особливість процесу саморозвитку особистості. Але надлишкова змінність образу Я може вказувати на його незрілість, на невпевненість особистості у власних силах. Рівно як і надлишкова усталеність образу може свідчити про самозадоволення, догматизм, зупинку у розвитку.
По-п'яте, ступінь самоповаги: як людина ставиться до себе - чи приймає себе незважаючи на власні недоліки, чи "заперечує" себе незважаючи на чесність.
Отже, самосвідомість формується і розвивається поступово від ус-відомлення власного тіла і зовнішності, соціокультурної належності - до формування цілісного уявлення про своє Я у різних його вимірах. Але самосвідомість не зводиться до суми образів Я у різних проекціях. Людина, коли задає питання Яка я?, має на увазі не просто опис своїх індивідуальних властивостей чи суспільного положення, а також запитує: Якою я можу і повинна стати, які у мене можливості і перспективи, що я зробила чи можу ще зробити у житті? Самосвідомість включає не тільки такий найважливіший компонент, як самопізнання, але й ряд інших - самооцінку, самовизначення, самоконтроль.
Самооцінка - співвіднесення образу Я з певним еталоном, внаслідок чого виникає почуття задоволення чи незадоволення собою. Самооцінка може здійснюватися двома основними засобами. Перший полягає у тому, щоб порівняти рівень своїх притягань з досягнутим результатом діяльності, вчинку. Другий засіб - співставлення уяви інших про себе.
Самопізнання і самооцінка, що ґрунтуються на порівнянні себе з оточуючими людьми і певним особисто значущим еталоном, виступають елементом самовизначення, а питання: Який Я? - часткою питання: Як і навіщо мені жити? Прояснення таких питань перетворюються на своєрідний заклик до діяльності по самовихованню і саморегуляції, тобто стає основою процедури самоконтролю, коректування власної життєдіяльності і поведінки відповідно до уявлень про те, який я, яким я можу і повинен стати. Отже, формування і розвиток самосвідомості - необхідна умова усвідомлення життя не як низки випадкових, розірваних подій, а як цілісного процесу, що має певну спрямованість, спадкоємність і зміст, що є найважливішою орієнтованою потребою особистості.
Незважаючи на всю життєву значущість, самосвідомість ще не вичерпує всього змісту свідомості людини. При характеристиці суті свідомості і самосвідомості, підкреслювалася їх
Loading...

 
 

Цікаве