WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Феноменологія - Реферат

Феноменологія - Реферат

реальності суб'єктивної (внутрішніх психічних процесів), але й не зводиться до реальності об'єктивної. Ідеальні образи і норми свідомості, її зміст і значення створюються у процесі спільної діяльності людей, в культурі і втілюються у предметах культури, тобто виникають і існують у процесі взаємодії з навколишнім світом і його перетвореннях, внаслідок чого опредмечуються, об'єктивуються в предметах культури. Але особливого роду реальністю, що не тотожна своїй матеріальній формі існування, предмети культури стають тільки в тому разі, якщо вони розпредмечуються соціальним суб'єктом (колективним суб'єктом), який залучений до відповідної культури і виступає носієм певних культурних навичок, знань, ціннісних орієнтацій. Так, креслення машини має ідеальний зміст лише для технічно освічених людей, що здатні прочитати креслення і втілити його зміст в об'єктивну реальність. Ідеальність будь-якого художнього твору, який завжди має певну матеріальну форму, виявляється та актуалізується лише при наявності суб'єкта, якому вдається сприйняти, розпредметити той смисловий зміст, що втілений у книзі, картині, музичному творі тощо, тобто ідеальне у будь-якій формі не може існувати без суб'єкта, його свідомості.
Свідомість ідеальна не тільки за змістом, але й за формою існування. Сучасна наука співвідносить психічні процеси з діяльністю певних зон кори великих півкуль мозку. Вивчення фізіологічних процесів кодування у мозку слів, що промовляються, дозволило розшифрувати кодові характеристики, розпізнати слова, які промовляються мислено.
Але думка, переживання, образ не є фізичними предметами чи матері-альними утвореннями. Існування свідомості невідривне від діяльності мозку, нервової системи, тіла людини, але не зводиться до природно-біологічних процесів. Свідомість локалізується у діяльності певних центрів людського мозку, але, по суті, свідомість позапросторова, ідеальна. Специфічним є і час свідомості. Людина може мислено відтворювати час, у якому ніколи не жила, мислено повертатися до подій минулого чи виробляти образ майбутнього. Відома мудрість: "Що є найбільш швидким у світі? Думка". Думка може миттєво, перевищуючи усі фізичні швидкості, подолати простір і час. У цьому теж загадка свідомості, приховані від сучасної людини можливості думки.
Етимологія слова самосвідомість вказує на те, що виражає спрямованість свідомості на саму себе. Погляд самосвідомості звернений до внутрішнього світу людини, що зовсім не означає ігнорування світу зовнішнього. По-перше, усвідомлення власних індивідуально-особистих якостей передбачає порівняння себе з іншими людьми, співвіднесення своїх думок, почуттів, переживань, вчинків з нормами, цінностями і ідеалами, що існують у суспільстві. По-друге, звертаючись до глибин власного внутрішнього світу, людина не залишається зануреною у них, а повертається знов до світу зовнішнього, але вже збагаченою уявленням про власне Я і використовує це уявлення як своєрідну духовну призму, крізь яку і сприймаються усі впливи навколишньої дійсності, а сама вона сприймається більш свідомо, осмислено, особисто.
Самосвідомість - один з найважливіших структурних рівнів свідомості, для якого є властивим відокремлення і відображення суб'єктом самого себе як носія певної активної позиції відносно до себе і світу. Інакше, самосвідомість - своєрідний центр свідомості, у якому концентруються і інтегруються уявлення людини про власне Я і формується ставлення до нього та навколишнього світу. Самосвідомість людини - це усвідомлення власного тіла, своїх думок, почуттів, свого соціального положення, ставлення до природи, суспільства, інших людей, самого себе. Самосвідомість - дуже складне утворення. Виділяють такі основні ЇЇ рівні: самопочуття, усвідомлення власної соціо-культурної належності і усвідомлення власного Я.
Самопочуття - це усвідомлення власного тіла, його включеності і разом з цим відокремленості з навколишнього світу людей і речей. Це важливий рівень самосвідомості, починає формуватися ще у ранньому дитинстві і, розвиваючись протягом життя людини, стає необхідним засобом орієнтації у світі і управління життям свого тіла. Часто його сприймають як елементарний і малозначущий. Але це не так. Якщо замислитись, чи добре знаємо власне тіло і вміємо ним керувати, то з'ясується, що не дуже. Труднощі в усвідомленні власного тіла зв'язані з тим, що його вигляд постійно змінюється в процесі життя, і людині психологічно складно звикати до змін, відмовлятися від уже стійких, стабільних уявлень про власну зовнішність. Деякі частини тіла сховані від неї анатомічно, і вона не сприймає їх безпо-середньо. Усвідомленню деяких часток тіла перешкоджають морально-психологічні заборони, які маютькультурно-історичне походження. Якщо в античності існував культ людського тіла і його краси, то християнська мораль вважає тіло нижчим, гріховним рівнем людської природи. Хоча людина безперервно одержує від органів власного тіла різноманітні відчуття, її з раннього дитинства привчають не звертати на них увагу, не говорити про них. У XIX ст. в медицині укоренився погляд, що людина усвідомлює і відчуває якийсь орган свого тіла, тільки якщо хворий.
У сучасній культурі поступово долаються ці негативні стереотипи. Відомий афоризм "У здоровому тілі - здоровий дух" починає набувати форму заклику дбати про власне тіло, тілесний стан не тоді, коли з'явилися перші ознаки хвороби чи виникли якісь тілесні диспропорції, а постійно. Фізична культура починає розумітися не як вміння швидко бігати і далеко стрибати, а як здатність, вміння, потреба дбати про своє тіло, тілесний вигляд. Здоровий спосіб життя поступово утверджується як важлива загальнолюдська цінність. Тілесна сфера має велике значення не тільки як основа фізичного здоров'я і фізичної краси. На думку численних психологів, багатство самовідчуття і ступінь усвідомлення власного тіла позитивно зв'язані з багатством емоційних переживань особистості і наявністю у неї ху-дожніх інтересів. Естетичне задоволення практично завжди має в собі щось тілесне. Отже, самопочуття - перший рівень самосвідомості -має дуже важливе значення для нормальної життєдіяльності людини. Його недостатня розвинутість може народжувати різні комплекси неповноцінності чи призводити до різних чуттєвих надуживань, тобто сприяти виникненню фізичних, психічних, соціально-психологічних, духовних недугів.
Незважаючи на всю значущість, тіло і зовнішність, за нормальних умов, не займають центрального місця у самосвідомості людини і не вичерпують її. Ще один важливий компонент, рівень самосвідомості, - усвідомлення власної соціокультурної належності. Людина може визначити власне Я тільки у порівнянні з якимось іншим, через Ти, Він, Ми, Вони. Навіть усвідомлення свого тіла складається у людини поступово, у порівнянні з іншими. Дитина спочатку починає упізнавати інших людей і тільки десь з двох років саму себе. Поступово в неї складаються уявлення про свою належність до певної родини, нації, соціальної верстви чи групи. Індивідуальній самосвідомості передує родова чи групова. Родова самосвідомість виникла історично раніше ніж індивідуальна. Первісна людина усвідомила свою належність до роду чи племені раніше і це мало для неї більше значення, аніж її індивідуальні відмінності від одноплемінників. У відповідь на питання Хто я?, люди, як правило, починають з визначення своєї належності до певних соціальних груп
Loading...

 
 

Цікаве