WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Феноменологія - Реферат

Феноменологія - Реферат

світ - завжди є поглядом з позицій культури і відповідного досвіду діяльності. Тому наявність свідомості завжди передбачає виділення людиною себе з навколишнього світу як суб'єкта діяльності, який оцінює дійсність з точки зору того, чи задовольняє чи ні її соціокультурні потреби, і відповідно до побудови власного життя. Тому ще одна істотна властивість свідомості - фіксація певної позиції відносно до наявної ситуації, відокремлення себе як носія такої позиції, як суб'єкта активного ставлення до ситуації. Свідомість постає не тільки як здатність спрямувати увагу на предмети зовнішнього світу, але й здатність зосереджуватися на станах внутрішнього духовного досвіду, що супроводжують цю увагу. Інакше, -свідомість такий стан людини, коли їй одночасно доступні і світ, і вона сама. Цю особливість свідомості глибоко розкрив Міраб Мамардашвілі, який образно схарактеризував свідомість як зоряну точку, таємничий центр перспективи, у якому миттєво узгоджується те, що пережив, що подумав, що побачив, що відчув. Свідомість передбачає, що акти: мислю, переживаю, бачу тощо, які викликані взаємодією Я і зовнішнього світу, одночасно народжують акти: мислю, що я мислю, переживаю, що я переживаю, бачу, що я бачу тощо. Супроводжуючі акти складають зміст рефлексії (від латин.: повернення назад) і самопізнання. Тварині також властива спрямованість на предмети зовнішнього світу, але біологічно злита з екологічною нішею, не виділяє себе із природи. І тільки людина за допомогою актів рефлексії та самосвідомості, що приводить до формування внутрішнього Я, відокремлює себе з природи і із спільності інших людей. Завдяки наявності Я, як синтезуючого центру свідомості, людина віддає собі звіт у тому, що бачить, переживає, відчуває і наділяє образи, які виникали у результаті психічних процедур, певним змістом. Тому свідомість властива лише людині. Звідси випливає ще один висновок про нетотожність свідомості і мислення. Свідомість не зводиться до психічної процедури Я мислю, оскільки, з одного боку, включає крім розумових ще і емоційні, вольові, оціночні (моральні і естетичні) психічні процеси у їх єдності. З іншого боку, свідомість передбачає, що людина бере своє мислення під контроль самого мислення, тобто процедуру розуміння, чому про це мислить, чи є якась мета в її розумовій увазі до такого предмета, що і становить зміст рефлексії - необхідного компонента свідомості.
Свідомість - вища, специфічно людська форма саморегуляції взає-мовідносин з світом (зовнішнім і внутрішнім) - природою, суспільством, іншими людьми, самим собою, яка полягає у створенні та використанні ідеальних образів світу за допомогою розумових, емоційних, вольових процесів у їх єдності і одночасно у наданні ідеальним образам певного змісту за допомогою процедур рефлексії і самосвідомості, у виробленні певного ставлення до світу - раціонального, емоційного, морального і естетичного.
Свідомість має складний комплекс передумов виникнення і розвитку: біологічних (розвиток нервової системи і психіки), суспільно-історичних (розвиток суспільства і культури, у якій зафіксовані форми і засоби практичної і духовної діяльності, спілкування) і індивідуальні (формування внутрішнього Я, власний життєвий досвід).
3. Природа та структура свідомості
Категорія ідеальне похідна від поняття пла-тонівської філософії ідея, єйдос (дослівно вид). Принципова особливість такого виду ре-чей, що відрізняє його від безпосередньо даного образу речі - досконалість, справжність, втіленість у дійсно суще. Ідеальне виражає властиве кожному сущому його істинне буття, досконалий лік. Таке значення ідеального збереглося у буденній мові. Тут відтворюється значення певної винятковості, потойбічності ідеального відносно до реального світу, тобто деякі суттєві аспекти платонівського розумійня ідеального стали загальномовними нормами використання поняття. Традиція продовжується і розвивається у науковому пізнанні. У філософському підході традиція оформилася у поняття ідеал, що широко використовується у світоглядній сфері. Трансформація первинного змісту поняття ідеального, який полягає у протиставленні реального і ідеального, привела до вироблення нового його значення у сучасній філософській мові. І тепер розрізняють поняття ідеал і ідеальне, бо мають різний зміст. Поняття ідеального почало зв'язуватися з психічним, духовним, за ним закріпилося значення, що виражає вторинність відносно до матеріального буття. Але таке значення є лише одним з моментів змісту ідеального, крім того, таким, що виділяється переважно у матеріалістичній традиції. Тому і необхідне більш цілісне осмислення ідеального. Ідеальне полягає у виведенні ідеального з процесу буття, визначенні його місця у побудові специфічно людського способу буття у світі.
Існують різні підходи до проблеми ідеального, але їм властиве загальне прагнення поняттям ідеальності виразити здатність предмету чи позначити щось понад те, чим поняття ідеальності є безпосередньо. Це прагнення пов'язано з визнанням того, що людська реальність має певний зміст, який відрізняється від її природних властивостей і не може бути виведеним з них. Але у розумінні надчуттєвого, ідеального змісту реальності серед філософів немає єдності. Можна виділити дві загальні позиції у вирішенні питання. Першу умовно позначають як "діяльнгсне тлумачення ідеального", зв'язана з ім'ям філософа Евальда Іл'єнкова. Прихильники такого підходу вважають, що ідеальне виникає у просторі людської діяльності, що розуміється якспецифічний спосіб буття людини у світі. Тут ідеальне розкривається як об'єктивне ставлення, що характеризує реальність поза психікою конкретних індивідів. Друга позиція - психологізм або інформаційний підхід, становлення якого зв'язано з ім'ям філософа Давида Дубровського. її прихильники визначають ідеальне як суб'єктивну реальність, те, що належить світу людського інтелекту, психічному життю. Логіка обґрунтування позиції така: "Якщо матеріальне є об'єктивною реальністю, то ідеальне не може бути ні чим іншим ніж суб'єктивною реальністю". Безумовно, розуміння ідеального як суб'єктивної реальності, тобто реальності людських почуттів, думок, спонукань тощо, певною мірою виправдано, вказує на суб'єктивність як специфічний бік ідеального. Але для розкриття суті ідеального ще не дос-татньо визначити суб'єктивність, а треба виявити специфіку. Навіть індивідуальна свідомість існує не тільки як суб'єктивна психічна реальність, шляхом втілення, опредмечення в продуктах людської діяльності, а набуває об'єктивної форми існування. Більше того, свідомість постає не тільки як індивідуальна, але й як суспільна.
Суспільну свідомість не можна зводити до суми свідомостей індиві-дуальних, суспільна свідомість об'єктивна у різних суспільно-значущих духовних формах. Ідеальні не тільки думки і почуття індивіду, але й твори мистецтва, моральні і релігійні принципи, норми, цінності, наукові і філософські знання тощо. Є компонент ідеального в усіх матеріальних культурних цінностях. Стіл не зводиться тільки до сукупності певних речових характеристик, що можуть бути зовсім різними (стіл може бути круглим, трикутним, прямокутним, дерев'яним, залізним, пластмасовим, мати одну, дві, три, чотири ніжки тощо). Відмінні особливості стола визначаються соціокультурним призначенням - здатністю задовольняти певні потреби людини, тобто ідеальним значенням. Все це не дозволяє зводити ідеальне лише до
Loading...

 
 

Цікаве