WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Феноменологія - Реферат

Феноменологія - Реферат

чи відсутністю усередині неї певних життєво необхідних факторів. Цей стан і обумовлює взаємодію організму з зовнішнім середовищем. Але тільки з появою центральної нервової системи виникла здатність відобразити, відокремити такий стан з безпосереднього акту взаємодії і викликати у тварини емоційне переживання, тобто викликати потребу в пристосувальній дії ще до виникнення самої дії.
Дальший розвиток центральної нервової системи і органів чуття привів до появи вищої форми саморегулювання у тварини - психіки, фізіологічною основою якої стало, як вважають, виникнення кори головного мозку. Психіка, як зазначав Іван Павлов, не зводиться до системи умовних рефлексів, а передбачає образне відображення дійсності. І хоча питання про те, на якому рівні розвитку живих істот виникає психіка залишається дискусійним, зрозуміло, що з того факту, що психічне відображення властиве лише тваринам, які мають складну нервову систему, ще не випливає, що наявність нервової системи - достатня умова для психічного відображення. Адже образ - це цілісне відтворення у психіці структури окремого предмета чи сукупності предметів, чи відносин між предметами чи їх станами. Образ має цілісний характер і не може виникнути без синтезуючої, координуючої участі кори головного мозку, яка здійснює взаємозв'язок між окремими органами чуття і узагальнює інформацію, що надійшла від них, тобто психічне відображення не тотожне нейрофізіологічному і здійснюється у формі відчуття, сприйняття, уявлень, що притаманні всім вищим тваринам, які мають розвинуту кору головного мозку і органи чуття.
Психічне відображення - якісно новий рівень саморегулювання живих організмів. Між образами сприйняття і уявленнями з одного боку, та відповідною реакцією організму, з іншого, - немає такої жорсткої залежності, як на допсихічному рівні між певними подразниками та відповідною реакцією організму. Образи можуть протягом життя викликати самі різні реакції: один і той же самий образ може викликати різні реакції, і навпаки,- одна й та ж сама реакція може бути викликана різними образами. Відсутність жорсткої залежності між образами і реакцією організму забезпечила унікальну пластичність у взаємодії тварин і зовнішнього світу: їх реакція стала настільки цілеспрямованою, що за своїми зовнішніми проявами дуже схожа на свідому дію людини. Сприйняття та уявлення дозволили фіксувати не тільки окремі властивості об'єктивного світу, але й їх взаємозв'язок, а також зв'язок між предметами та сукупністю предметів, тобто виникло предметне мислення, що ще більше посилює схожість. Проте свідоме відображення, свідома саморегуляція - це вже якісно нова форма в розвитку інформаційних процесів.
Аналіз форм розвитку інформаційного саморегулювання дозволив з'ясувати, що будь- який новий інформаційний механізм гене-тично і актуально зв'язаний з попередніми механізмами. По-перше, інформаційний механізм виникає на основі попередніх механізмів. По-друге, функціонування інформаційного механізму можливо лише через взаємозв'язок усіх попередніх елементів інформаційного ланцюга. Такий висновок дає можливість підійти до проблеми свідомості як до закономірного явища, що має природне походження і, тим самим, зняти з свідомості ореол надприродного походження.
Ще один висновок. Кожному рівню розвитку живих організмів від-повідає визначений механізм інформаційного саморегулювання. У процесі еволюції рослинного і тваринного світу механізм інформаційного саморегулювання постійно ускладнювався і набував дедалі більш опо-середкованого характеру (підсилювалася життєва значущість внутрішньої саморегуляції організму для вирішення вітальних завдань). Одночасно, існує принципова обмеженість розвитку такого механізму кордонами пристосувальної життєдіяльності. Тварина одержує інформацію у повній відповідності зі станом її біологічних потреб і використовує її лише так, як необхідно для їх задоволення. Механізм саморегуляції, що склався на біологічному рівні, є необхідним і достатнім для протікання пристосувальної життєдіяльності. Тому на такому рівні живої природи свідомість, як якісна нова форма саморегулювання життєдіяльності, не виникає. Але вже соціальне життя, оскільки є практично-перетворювальним, потребує принципово нової форми саморегулювання, якою і стає свідомість. Свідомість розглядається як якісно нова, специфічно людська форма саморегулювання життєдіяльності. Розкрити її специфіку можна лише виявивши особливості людського способу буття у світі.
Специфічно людським засобом ставлення людини до світу є практика. Здійснюючи практично-перетворювальну діяльність, людина створює другу природу, знаряддя і засоби виробництва, специфічно людське середовище існування, будує форми спілкування і соціальні організації, тобто створює культуру. Тому виникнення свідомості зв'язано, насамперед, з формуванням культури на основі практично-перетворювальної суспільної діяльності людей. З такого положення випливає ряд принципових висновків про природу свідомості.
По-перше, оскільки людина живе не в природному середовищі, у світі первинної природи, а у соціокультурному середовищі, у світі олюдненої природи, то і елементи навколишнього середовища стають предметами людських потреб після того, як проходять процес перетворення і набувають форми, що в самій природі одержати не можуть. Тому людина відображає не природу як таку, а природу олюднену, перетворену. Людина, перетворюючи світ відповідно до власних потреб, орієнтується не на наявний стан речей, а на їх можливе існування. До того ж, орієнтуючись на можливе існування речей, людина, на відміну від тварин, прагне реалізувати ті можливості, які автоматично, стихійно в природі не можуть реалізовуватися, не просто відтворює те, що існує чи існувало в світі, а те, чого ще немає чи не було, але мало чи може бути, тобто свідомість, відображає дійсність крізь призму можливостей.Отже, свідомість відображаючи та забезпечуючи процес перетворення людиною світу, є формою діяльно-творчого його відображення.
По-друге, людська діяльність, на відміну від поведінки тварин, є ці-леспрямована і з необхідністю включає програму досягнення визначеної мети. Людська діяльність має суспільний, колективний характер і тому потребує закріплення, фіксації навичок, засобів, норм діяльності, а також норм поведінки та спілкування у особливих формах відображення. Функцію програмування людської життєдіяльності, закріплення її навичок, засобів, норм, передачу їх від одного покоління до іншого і виконує свідомість. Звідси випливає висновок про ідеальну і суспільну природу свідомості, її ідеальність знаходить прояв у тому, що свідомість виступає своєрідним механізмом, засобом вироблення, розшифрування і використання ідеальних образів (планів, програм) перетворення об'єктивного світу. Суспільний же характер свідомості полягає в тому, що формується, функціонує і розвивається лише в процесі діяльності і спілкування, у процесі залучення і засвоєння вироблених суспільством форм колективної спільної діяльності, що спрямована на створення, збереження і розвиток культури. Тому і не можна розглядати свідомість тільки як функцію головного мозку. Свідомість має цілісна людина за умови включення її у багатоманітний світ культури через опредмечення і розпредмечення змісту світу культури в процесі діяльності і спілкування, присвоєння культурно-історичних досягнень людства.
По-третє, погляд свідомості на
Loading...

 
 

Цікаве