WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Цінності - Реферат

Цінності - Реферат

Настільки ж різноманітний зміст вкладається різними людьми в уявлення про красу, але немає таких спільностей і особи, для яких естетичне уявлення взагалі б не мало місця. В усіх випадках, незважаючи на відмінності, пізнання і істину, вимагається відрізняти від естетичного засвоєння і краси. Кожна з основних цінностей виражає суттєве ставлення до світу, що робить людину людиною. В усіх аспектах взаємодії зі світом людина орієнтована на кінцеву цінність - благо.
Благо - найзагальніше поняття для визна чення позитивної цінності (протилежність добру - негативна цінність, зло), предмет або явище, що задовольняє певну людську потребу, що відповідає інтересам, меті і спрямованості людей. Розрізняють природні блага - результат стихійних природних процесів (родючість ґрунту, корисні копалини, відповідно природне зло - стихійні лиха, хвороби тощо) і суспільні блага - продукт діяльності людиниДАле в тому й іншому випадках благо складає соціальне визначення предмета, його корисне значення для людини; Залежно від того, які потреби задовольняються, розрізняють матеріальні і духовні блага. Матеріальні блага: предмети харчування, одяг, житло тощо, а також засоби виробництва. Духовні блага: знання, досягнення духовної культури людства, естетичні цінності, моральне добро, укладене в вчинках людей тощо. Але багато ціннісних явищ не належать ані до матеріальних, ані духовних, бо володіють ознаками обох водночас (досягнення історичного прогресу, творчості, соціальні події, предмети розкоші). Людина, володіючи творчими потенціями, здатна творити всі цінності, сама виступає як вище добро - благо.
Єдність істини, красоти й міри - благо, що складає вершину цінностей, підкреслював філософ Платон. Зміст таких цінностей історично, але, як би люди не розуміли благо - благо є визначенням їх прагнень. Прагнучи до блага, людина, з одного боку, виражає себе, свою неповторність і самореалізується, саморозвивається, орієнтуючись на ключову цінність - свободу. З другого - людина так або інакше усвідомлює самоцінність світу, а себе часткою світу. Таке співвідношення орієнтоване на цінність - причетність. Свобода індивідуальності і причетність її до суспільства, Всесвіту - фундаментальні цінності людського буття.
В різні періоди історії людства філософи свободу визначали по-різному. Філософ-кінік Діоген, який жив в IV сторіччі до н. е., вважав, що не будь-яка людина вільна, а лише та, яка кожний день готова померти. Народившись майже п'ять століть згодом, римський стоїк Епіктет вважав вільною тільки таку особу, яка бажає лише те, що може отримати. В XVII ст. англійський філософ Джон Локк назвав вільною людину, що уміє управляти своїми пристрастями. Визначали свободу і як добровільне підпорядкування необхідності, і як можливість нікому не підкорятися, інші свободу ставили в залежність від умов, що дозволяють або не дозволяють задовольняти бажання. Але інші вважали свободу безумовним становищем духу людини, що не залежить від зовнішніх умов?) В XVIII ст. французький просвітитель Дені Дідро вважав уявлення про вільну волю ілюзією людини, що почуває себе причиною власних вчинків, але не усвідомлює себе результатом обставин. Але, мабуть, розповсюдженим в історії людської думки є міркування, що вільний той, хто не підвладний волі інших людей. Більшість філософів XIX і XX стст. вважають свободу безсумнівним добром у житті кожної людини, і, на думку французького філософа Жана-Поля Сартра, свобода - це трагічний талан людини. Але справді, поняття свобода виникло в історії людської думки; як результат усвідомлення ролі і можливостей людини, як визначення свідомої вольової активності людини в особистому суспільному житті.
Звичайно роль свідомо-вольової активності людини розглядають з допомогою співвіднесення понять свободи і необхідності. Поняття необхідність вводиться для з'ясування тієї об'єктивності визначення поведінки людини, що в тій або іншій формі присутня в кожній з конкретних життєвих ситуацій. В домарксистській філософії проблема свободи дуже часто приймала вид ділеми: або поведінка людини визначена зовнішніми у ставленні до неї свідомості причинами, або людина підкоряється вільній волі. Складними, прямими і опосередкованими впливами фактори середовища стають не тільки змістом самого вибору, але й внутрішніми рисами характеру людини. Однак, виникнувши і сформувавшись під впливом факторів, що не залежать від людини, свідомість і воля її стають діючими і важливими ланками в ланцюзі подій. В процесі розвитку людства вплив волі і свідомості діючої людини збільшується, ЇЇ можливість передбачати і уявляти собі наслідки своїх дій дедалі більше впливає і на життя суспільства, і на життя самої людини. Свобода є необхідність. Об'єктивна необхідність - кордон людської свободи, в межах якої визначена її реальність, знання об'єктивної необхідності - її умова. Протилежність свободи і заборон, з якими зустрічається людина, здається безсумнівною. І справді. Якщо кожна людина усвідомить значення моральних правил для свого особистого індивідуального життя, то моральні правила, норми можуть стати перед нею як система заборон, що різко скорочує її свободу. Кожна заповідь - не убий, не говори неправди, не завидуй тощо, може бути усвідомлена, як своєрідне викреслювання одного з можливих варіантів її поведінки. Реальність же людської свободи найчастіше ставиться в залежність від числа варіантів, з яких людина вибирає, і природним здається висновок: моральна заборона скорочує свободу людини. Воля людини виявляється найважливішою умовою, яка здатна збільшити або зменшити людську свободу.
Людина встановлює свої відносини з сві том і іншими людьми за нею ж обраними методами і засобами, пізнаючи об'єктивну реальність, націлюючи пізнання і усвідомлення величі істини, прагнучи до розуміння суб'єктивної реальності існування інших людей і соціальних спільностей, орієнтуватися на цінність правди'ІХарактерно, що відмінність між розумінням і пізнанням в тому, що пізнання формулює знання про об'єкт, а розуміння припускає співпереживання, входження у внутрішній світ, в цінності іншого суб'єкта. Існує думка, що істина - у вигляді матеріалістичного світогляду, життєвої і художньої правди, соціальної і природничонаукової теорії - або взагалі не має жодного ставлення до моральності, або ж діє на неї негативно. Всі релігійне налаштовані люди вважають, що, відмовившись від віри в Бога і безсмертя душі, людство впадає в моральний песимізм^)3никнуть відмінності між добром і злом, правдою і неправдою, зникнуть взаємні людські прив'яза-ності, і людьми опанує моральний параліч^ІТут - прагнення довести, нібито без релігіїнемає моралі, нібито матеріалістичний світогляд виключає моральні обов'язки і високі моральні збудження. Але чи так це? Хіба історія не свідчить про те, як, пориваючи з вірою в Бога, люди не втрачали своїх моральних достоїнств. Навпаки./Істина - це певна властивість людського знання. Все людське пізнання, всі науки спрямовані на її досягнення. Тільки істинне знання служить людині могутнім знаряддям перетворення дійсності. В протилежність істині, помилка, омана становлять невірне, ілюзорне, перекручено-фантас-тичне
Loading...

 
 

Цікаве