WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Японська філософія - Реферат

Японська філософія - Реферат

нео-конфуціанству. Так тривало протягом багатьох віків. Але на рубежі XVII ст. становище змінилося. Наприкінці XVI ст. після епохи феодальних міжусобиць, воюючих провінцій (сенгоку дзі-дай) почалися тривалі війни, що закінчилися в Японії перемогою Токугави Іеясу (1542-1616 рр.) - засновника династії сегунів. У суспільно-політичному і громадському житті країни Сходячого Сонця настає новий етап.
У період Токугава (XVI-XVIII стст.) в Японії сталися значні зміни в економічній і соціально-політичній сферах. Основою влади стала земля. У залежності від ставлення до землі, населення поділялося на чотири ієрархічні категорії: воїни (сі), землероби (но), ремісники (ко), купці (се). Перехід з однієї категорії в іншу заборонявся. Поза станами знаходилися придворні вельможі і духовенство. Найбільший тоді землевласник - Дім Токугава: 25% оброблюваної землі Японії належали йому. Усі феодальні доми поділили на три категорії: споріднені з Домом Токугава (сімпан дайме), старі васали (фундай дайме), нові васали (тодзама дайме). Зміни у соціальній структурі суспільства не могли не відобразитися і в духовному житті. Від минулих епох Японія дістала у спадщину філософські і релігійні системи: синто, буддизм і конфуціанство. Дім Токугава використовував релігію для зміцнення світської влади: буддійські священнослужителі стали урядовими чиновниками. Це не пішло на користь буддизму і його авторитет падає. У суспільній свідомості прокинувся інтерес до синто. Мільйони віруючих об'єднувались в особливі братства (ісеко). Виникали і нові доктриналь-ні напрямки у місцевій японській релігії - ватараі синто, суйга синто та ін. На базі класичного конфуціанства, синто і кланових традицій формується самурайський кодекс честі - бусидо. Офіціальною ж ідеологією феодально-абсолютистської держави стає конфуціанство сунського напряму, ввезене ще у XVI ст. до Японії з Китаю дзен-буддійськими ченцями.
Основоположниками школи неоконфуціанства стали Фудзівара Сейка (1561-1619 рр.) і його учень Хаясі Радзан (1583-1657 рр.). Неоконфу- ціанці Фудзівара Сейка і Хаясі Радзан - активні послідовники метафізики китайського філософа XI ст. Чжоу Дуиа і вчення відомого неоконфуціанця Чжу Сі. Раціоналізм (розум, розуміння) пронизують усі міркування японських неоконфуціанців, які вчили, що над природою, Всесвітом панує велика межа - тайкеку або безмежне - мукеку, тобто універсальна надприродна сила - позбавлена якостей і форм, недоступна сприйняттю людини. Велика межа (тайкеку), на їх думку, і є природою ідеального першопочатку, що зв'язане з матеріальним початком. Матеріальний першопочаток має здатність до збудження, згущення і породження речей. Фудзівара Сейка і Хаясі Радзан намагалися подолати дуалістичні суперечності конфуціаиської метафізики шляхом приведення матеріального початку до здатності ідеального початку творити фізичну природу речей і людини. Ідеально витлумачуючи древні уявлення про природу руху п'яти елементів, з яких нібито складаються тіла і речовинний світ, неокопфуціанці приписували містичному абсолюту - великій межі, або ідеальному початку, всеохоплюючу силу, вважали, що завдяки такій силі рух, тобто комбінування першоелементів, яким би різноманітним воно не було, обов'язково має своєю основою спокій. Такі міркування стали основою для виведення з метафізичної системи вчення п'яти сталостей, що визначені повеліннями Неба. До них належать: людяність, справедливість, поштивість, мудрість і відвертість (годзе), історизм (заклик вивчати історію у пошуках зразків до власної поведінки й управління підданими) і етноцентризм на японському грунті, який викликав у певних колах неприязнь до самого неоконфуціанства як іноземного вчення.
Фудзівара Сейка і Хаясі Радзан акцентували увагу на ідеї реалізації Шляху Неба у суспільному й особистому житті з допомогою п'яти людських відносин: відносин між слугою і паном (гірш); сином і батьком; дружиною і чоловіком; молодшими братами і сестрами і старшими; між друзями. Учення про п'ять сталостей у неоконфуціаиців тісно зв'язане з принципом виправлення імен, за яким соціальна нерівність людей існує вічно, санкціонована Небом. Виправлення імен (дайгі мейбун), що означає великий непорушний обов'язок стосовно вищестоящого і нерівність, яка ґрунтується на соціальному поділі людей, виводиться Фудзіварою Сейкою і Хаясі Радзаном з уявлення про те, що вдосконалення або подолання ідеальним початком (ідеальною першопочатковою природою людей) їх другої природи (тілесного складу) здійснюються у процесі життєдіяльності людини. Становище шляхетних і знатних людей у суспільстві ґрунтується на відсутності суперечностей між їх першою і другою природою. Бідні тому є бідними, що неспроможні задовольнити свої матеріальні прагнення внаслідок розумових та психологічних причин. Ці люди постійно перебувають у вирі пристрастей, бажань, устремлінь низького порядку.
У теоретичних процесах філософ Хаясі Радзан рішуче виступав проти християнських віровчень, критикував буддизм і був вельми прихильним до сиито, навіть переглядав деякі категорії конфуціанства, щоб зблизити його з японською релігією. Так, принцип Рі, за Хаясі Радзаном, рівнозначний сии-тоїстському шляху богів: "Ніщо не існує поза Рі". Багато мислителів току-гавської Японії зверталися до проблем взаємовідносин конфуціанства з буддизмом і синто, а також відповідності найновіших концепцій вчень древніх мудреців. Відповідність найновіших концепцій вчень древніх мудреців постійно перебувала в центрі уваги представників копфуціанської школи древньої вченості і японської школи національних наук. Спробу синтезувати етичну суть усіх трьох вчень зробив Томінага Накамото (1717-1746 рр.) в ученні про істину. На його думку, сучасний буддизм - чаклунство, конфуціанство ж складалося лише з висловів, а синто залишалося просто звичаєм. Філософсько-релігійні положення древнього конфуціанства активно розвивала японська школа бемейгакуха, засновником якої став філософ Накае Тодзю (1608-1648 рр.), який спільно з послідовниками стверджував, що серце людини - всесвіт у малих розмірах, і що людина, як мірило речей визначає їх існування завдяки природному вродженому знанню (реті). Накае Тодзю пояснив зміст і особливості природного і вродженого знання, закликав до самозаглиблення і дії на основі удосконалення рьоті.
В епоху Токугава велике поширення отримала творчість Огю Сорай (1666-1728 рр.), філософсь кі ідеї якого справили великий вплив на розвиток японської філософської думки. Огю Сорай - людина високих інтелектуальних здібностей. Його перу належать праці з філософії, філології, музики, політики, економіки та ін. Ним засіювана філософська школа. Огю Сарай переконаний у своєму високому призначенні продовжувати справу Конфуція: "Від часів першого японського імператора Дзімму мало хто із вчених міг бути рівнею мені". У філософських трактатах "Роздуми про імена" ("Беммей"), "Роздуми про дао" ("Бендо"), "Коментарі" ("Ронго-те") та інших, що стали широко відомими, сформульованафілософська концепція когаку (древній вислів).
В основі філософії Огю Сорая

 
 

Цікаве

Загрузка...