WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Філософська антропологія - Реферат

Філософська антропологія - Реферат

свого розвитку випадковості. Життя розвива-ється, зазначав він, через гру шансів, але впізнаних і схоплених, тобто психічно відібраних шансів.
Заслугою вченого є й те, що він у межах еволюційної концепції, яка має загалом нелінійний характер, обґрунтував єдність біологічної та соціальної природи людини. Т. де Шарден вибудував такий ланцюг еволюції людини; австралопітек - пітекантроп - синантроп - homo sapiens.
По-перше, у процесі еволюції постійно виникали нові розгалуження, більшість яких досить швидко зникала, а по-друге, у кожний період часу існувало багато паралельних еволюційних ліній, що походили від спільного нащадка. Нарешті, походження людини пов'язане із зародженням життя на Землі, що лишається поки що таємницею. Тому розглянуті точки зору є лише гіпотезами. Існує гіпотеза й про позаземне (космічне) походження людини. Згідно з нею земна людина є продуктом "селекційної діяльності" на Землі вищої цивілізації; еволюційний процес живого у земних умовах неодноразово коригували штучно.
У наукових розробках проблеми антропогенезу ще багато невідомого, не з'ясованого до кінця, не проаналізованого, а отже, такого, що підтримується однією групою вчених і водночас заперечується іншою. І це зрозуміло, оскільки йдеться про найдивовижніше творіння - людину.
2. Проблема людини є однією з найактуальніших у філософії. Однак лише в сучасній філософії виник окремий напрям - філософська антропологія.
Філософська антропологія - напрям, завданням якого є системне вивчення й обґрунтування сутності людського буття та людської індивідуальності.
Нерідко термін "філософська антропологія" тлумачать у ширшому значенні - як філософське вчення про людину, або філософію людини. У такому сенсі вживається він і в цьому посібнику.
Щоб збагнути сучасний стан філософії людини, необхідний історичний екскурс розв'язання проблем людини. Кристалізація філософського розуміння людини, особливо на початкових етапах розвитку філософії, відбувалася на основі міфів, легенд, переказів і закладених у них ідей, образів, понять, а також своєрідного діалогу між міфологією та філософією, що тільки "спиналася на ноги" у своєму розвитку.
У давньогрецькій філософи спочатку людина не існує сама по собі, а є складовою системи певних відносин, що тлумачаться як абсолютний порядок і Космос. Людина в такому контексті мислилась як частина Космосу, як мік-рокосм, що був-відображенням макрокосмосу (частина Космосу в межах людського сприйняття), який розуміли як живий організм. Такі погляди на людину обстоювали представники Мілетської школи.
Безпосередньо антропологічна проблематика знаходить свій вияв у діяльності софістів і в творчості автора філософської етики Сократа, які вводять людину в буття як головну дійову особу. "Мірило усіх речей - людина" - основоположний принцип софістів.
Платон стояв на позиціях антропологічного дуалізму душі і тіла, хоча душу вважав субстанцією, яка й робить людину людиною, а тіло розглядав як ворожу їй матерію. Тому від якості душі залежала й загальна характеристика людини, її призначення і соціальний статус.
Філософія Нового часу, хоча й не звільнилася повністю від релігійного впливу, проблему людини вирішує не в містичному світлі, а в реальних земних умовах, утверджуючи її природний потяг до добра, щастя, гармонії. Цій філософії органічно притаманний гуманізм і антропоцентризм, вона часто пронизана ідеєю автономії людини, вірою в її безмежні можливості. У Новий час до визначальних ознак людини було віднесено те, що вона силою свого розуму створює знаряддя праці, щоб збільшити власну продуктивну спроможність. Набуває поширення механістичний погляд на людину як своєрідну машину (Р. Декарт, Ж.-О. Ламетрі, П.-А. Гольбах, Д. Дідро, К.-А. Гельвецій). Людський організм (на який впливає свідомість і відчуває на собі зворотний вплив) - це самостійна заводна машина на зразок годинникового механізму. Ще однією відмітною рисою філософської атропології цього часу є тлумачення людини як продукту природи, цілком детермінованої її законами. За словами П. Гольбаха, вона "не може - навіть подумки - вийти з природи".
Гегель у своїй антропологічній концепції зосередився на вираженні становища людини як суб'єкта духовної діяльності і носія загальнозначимого духу і розуму. Особа, зазначив він, на відміну від індивіда, починається тільки з усвідомлення себе як істоти "нескінченної, загальної і вільної".
Незважаючи на те, що представники німецької класичної філософії додали до загальної характеристики людини такі нові риси, як "духовність", "духовна діяльність", ці риси не набули необхідного якісного виміру, оскільки їх антропологічні концепції, як і вся їх філософія, були пронизані виключно духом раціоналізму.
І лише в сучасній філософській думці з її яскраво вираженим прагненням наблизитися до окремо взятої живої людини, з відкриттям глибинної людської ірраціональності внутрішній світ людини, її духовність набувають необхідної оцінки. Першим, хто насмілився перервати пісні тріумфу, які розспівував чистий інтелект, за словами Е. Фромма, був 3. Фрейд. Він показав, що розум - найцінніша і найлюдськіша властивість людини - сам піддається змінному впливу пристрастей, і тільки їх розуміння може звільнити розум і забезпечити нормальну працю. У творах Фрейда відображено глибоку діалектику соціального і біологічного (природного) в людині. Він розкрив силу біологічних бажань, їхню відносну самостійність, здатність до сублімацій, тобто можливість "перемикати" власну енергію як на суспільно корисну працю, так і входити в конфлікт із соціальним, з нормами культури і, за певних умов, здобувати над ними перемогу, а за їхнього гальмування (приглушення) бути джерелом неврозів.
Двоїстість, суперечливість людської природи формує її цілісність через єдність внутрішнього душевного життя. Цей складний синтезуючий процес у поєднанні з активною зовнішньою свідомою діяльністю і формує людину. Без нього, за словами М. Бердяева, вона була б лише поєднанням окремих шматків і уламків. Внаслідок цього творчого акту долається тваринна природа людини, реально зростає її свідомість, формується її невід'ємний атрибут - духовність.
Духовність - міра людяності як данність, що закор/нена у глибини внутрішнього життя людини і завдяки якій природна людська інди-відуальність може реалізувати себе як особу.
У новітній філософії з'являється ще одна важлива риса у тлумаченні специфічних особливостей людської природи - її здатність до трансцендентування. Людину можна визначити як живу істоту, яка може сказати "Я", усвідомлювати сама себе як самостійну величину, - зауважував Е. Фромм. Тварина живе серед природи і не трансцендентує її, вона не усвідомлює себе і не має потреби в самототожності, як це властиво людині1. Цю думку підтримує і М. Шелер, стверджуючи, що тільки людина - оскільки вона особистість - спроможна піднятися над собою як живою істотою і,виходячи з одного центру ніби потойбік просторово-часового світу, зробити предметом свого пізнання все, зокрема й саму себе1.
Тому тільки людина має здатність піднятися над собою, ідеально відмовитись
Loading...

 
 

Цікаве