WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Пошуки першопочатку у філософії античності - Реферат

Пошуки першопочатку у філософії античності - Реферат

викладання і спосіб філософствування. Для софістів характерне зміщення центру уваги зі сфери натурфілософії у сферу проблем етики, політики, теорії пізнання. Вони закликали вивчити саму людину та її можливості.
Нагромаджене у філософії знання вони пустили у практику, почавши вчити риторики, мистецтва аргументації та проведення виправданості власної позиції. Їх більше цікавило саме це, а не пошук істини, але вони сприяли поширенню знань і поглибленню людських явлень про суспільство, державу, людську доброчинність. Теза Протагора (481-411 рр. до РХ) "людина є мірою всіх речей"вважається яскравим виявленням суб'єктивнізму та релятивізму (принцип "все є відносним") у позиції софістів.
Саме проти цих принципів виступив Сократ (469-399 р. до Р.Х.), який вважав, що: людина поинна грунтувати свою поведінку на надійних знаннях, а останні повинні бути остаточними, незмінними та завершеними. Мінливі ж уявлення нашої душі слід вважати гадкою, адже саме через їх мінливість вони не можуть бути підставою для виправданого життєвого вибору та поведінки людини.
Сократа вважають уособленням філософії, і не лише тому, що він був виразником заспокоєння духу, і також не тільки тому, що він шукав неочевидного. Глибшого, початкового кореня знань. Сократ жив так, як філософствував, а філософствував так, як жив. Його непохитне служіння вищим принципам, демонстрація співвітчизникам несправжності їх знань призвели до того. що за хибним звинуваченням він був засуджений до страти. Смерть він прийняв мужньо і спокійно. Деякі культурологи та історики схильні бачити у смерті Сократа ревну аналогію з невинною жертвою Ісуса Христа. У будь-якому разі ми можемо стверджувати: життя і смерть Сократа постають колосальним чинником морального і культурного розвитку людства.
Платон (427-347 рр. до РХ), кращий учень Сократа, поділяючи вихідні думки останнього. Вважав, що вимога Сократа щодо справжніх знань можуть відповідати ідеї незмінні сутність основи буття усього сущого. Речі течуть і змінюються, міркував Платон, але світ не зникає, отже в основі речей лежать деякі ідеальні незмінні сутності. Їх не можна побачити, але можна осягнути розумом, адже, розуміючи сутність речей, ми можемо впізнати їх у змінних образа та з'явленнях. Ідеї постають як умови переходу від сприйняття речей до їх осмислення. Продовжуючи лінію міркувань своїх попередників. Платок відділив справжнє буття від того, що надано нам у сприйняттях. Світ ідей - це особлива, надчуттєва реальність, яка своєю повнотою і досконалістю перевищує усе чуттєве.
Відповідно до теорії ідей Платон розглядав людину (тіло в'язниці для душі), суспільство, мистецтво. Платона вважають одним із фундаторів утопічного мислення, бо він розробив проект "ідеальної" )а тому і неможливої) держави, в якій, поряд із культом вищої мудрості (правити державою повинні філософи, бо вони здатні споглядати ідеї), він уводив певні елементи казарменного - тоталітарного правління (наприклад, кращою музикою вважались військові марші, воїни та службовці жили в загальних приміщеннях). В усякому разі можна стверджувати, що саме Платон відкрив світ умоглядного (теоретичного) бачення реальності, багато зробив для розуміння пізнання та людської діяльності. Платон у 386 р. до РХ відкрив в Афінах Академію - перший в історії людства вищий навчальний заклад.
Аристотель (384-322 рр. до РХ) провів в Академії Платона близько 20 років і мав славу одного з найкращих його учнів. Але, прийнявши цілу низку думок учителя, Аристотель не прийняв його теорії ідей ("Платон мій друг, але істина дорожча").
Аристотель проголосив, що ідея та річ - це те саме, тільки річ існує у реальності, а ідея - у нашому пізнанні і позначає передусім не єдине, а загальне в різних речах. Якщо ідея і річ поточні, то пізнання слід спрямувати на вивчення внутрішньої будови речей та їх причин і дій. За своєю будовою речі складаються з матерії і форми.
Отже, дійсність речей більше пов'язана з формами, що їх продукує "форма всіх форм, або світовий розум, який, мислячи себе самого й утворює усі можливі форми.
Ототожнивши річ та ідею. Аристотель справедливо вважав, що ми можемо здобувати певні знання про реальність, оперуючи лише ідеями і не звертаючись до речей. Він створив науку про закони та форми правильного мислення, назвавши її логікою.
Платон і Аристотель - неперевершені мислителі античної філософії, їхні думки, багато в чому визначили і визначають духовну атмосферу Європи, а їх учення окреслюють гранично відмінні орієнтири європейського мислення: Платон розробив екдистенціально-містичний тип мислення. Багато в чому образний, символічний, Аристотель - стиль раціонально-логічний, чіткіший та деталізований.Багатогранна творчість Платона і Аристотеля завершує собою класичний період у давньогрецькій філософії. Це був час найбільш інтенсивної, різнобічної і продуктивної творчості і сфері філософського духу.
Філософія завершального циклу античної філософії була чітко орієнтована на захист окремого індивіда в умовах поступового руйнування класичного античного полісі (Олександр Македонський завоював не лише більшість полісів, ва й колосальні території за межами Греції. Створивши грандіозну імперію). Пізня антична філософія поставала індивідуалістичною, суб'єктивно забарвленою. Через це тут не тільки продукували нові ідеї, скільки використовували вже наявні які часто сполучали між собою без достатньої внутрішньої єдності.
Можна зробити висновок, що завершальний цикл чітко спрямований на те, щоб перетворити філософію на інструмент людського індивідуального самоутвердження. Саме на цьому шляху пізня антична філософія зробила своє основне відкриття: дух може бути автономним від обставин життя, протистояти цим обставинам. Це відкриття, очевидно перекидає місток інтелектуальних досягнень наступній епосі - християнському європейському Середньовіччю. Бо саме епоха Середньовіччя, як ніяка інші в європейські історії. Була зосереджена на духовному як першому початку буття.
ВИСНОВОК
Антична філософія - великий ідейний здобуток людства. Вона не лише вперше відкрила широкі обрії людського інтелектуального світомислення, а й зафіксувала великі прозріння у межах цих обріїв.
Антична філософія уперше окреслила основні напрями філософської проблематики, визначивши на віки людське розуміння світу, космосу, природи, суспільства, людини, її пізнання, інтелекту, поведінки.
Певною мірою все це ввійшло і в духовну скарбницю України, де х першим християнськими текстами з Візантії мислителі Київської Русі засвоювали ідеї Піфагора, Сократа, Платона, Аристотеля. Антична філософія, висунувши і розробивши цілу низку ідей. Являє собою колиску не лише європейської філософії, а й культури загалом. Вивчаючи вихідні іде античної філософії, можна простежити розвитоклюдського мислення від простої єдності до диференційованої багатоманітності та свідомої деталізації. Ідеї античної філософії донині принижують науку, філософію, духовне життя суспільства.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
Кадзьолка В.В. Нариси історії античної філософії. - Львів, 1993 р.
Татаркевич В. Історія філософії. - Т.1. - Львів, 1997 р.
Богомолов А.С. Античная философия. - М., 1983 р.
Loading...

 
 

Цікаве