WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Гегель Вільгельм Фрідріх, німецький філософ (1770-1831р.) - Реферат

Гегель Вільгельм Фрідріх, німецький філософ (1770-1831р.) - Реферат

сваволя і насильство, а не конституція, право і закон.
Відповідно до Гегеля, античне уявлення про державу в Платона й Арістотеля субстанціональне, але позбавлене моменту суб'єктивності волі й індивідуальної волі. В поглядах Руссо, навпаки, відсутній субстанціональний погляд на державу. Гегелівський синтез суб'єктивної й об'єктивної волі, субстанціонального й індивідуального виходить з того, що держава як субстанціональне моральне ціле, первинне стосовно своїх складених моментів і є розумна в собі і для себе загальна воля.
Ідея держави, по Гегелю, виявляється тричі:
1) як безпосередня дійсність у виді індивідуальної держави;
2) у відносинах між державами як зовнішнє державне право;
3) у всесвітній історії.
Держава як дійсність конкретної волі є індивідуальною державою. У своєму розвитому і розумному виді така держава являє собою засновану на поділі влади конституційну монархію.
Політична держава підрозділяється на три різні влади, якими є: законодавча влада, урядова влада і влада государя.
Гегель, в цілому погоджуючись з ідеєю своїх попередників, вважає належний поділ влади в державі гарантією публічної волі. Вважає точку зору самостійності влади і її взаємного обмеження помилковою, оскільки при такому підході передбачається взаємна ворожість кожної влади, їхні взаємні побоювання і протидії. Він виступає за обмежену єдність різної влади, при якій усі влади виходять з цілого і є його "постійними членами". У пануванні цілого, у залежності і підпорядкованості різної влади державній єдності і складається, за Гегелем, внутрішній суверенітет держави.
Гегель критикує демократичну ідею народного суверенітету й обґрунтовує суверенітет спадкоємного конституційного монарха. Пояснюючи характер компетенції монарха, зазначає, що в упорядкованій конституційній монархії об'єктивна сторона державної справи визначається законами, а монарху залишається лише приєднати до цього своє суб'єктивне "я хочу".
Урядова влада, куди Гегель відносить і владу судову, визначається як влада, що підводить особливі сфери й окремі випадки під загальне. Задача урядової влади - виконання рішень монарха, підтримка існуючих законів і настанов. Члени уряду і державна чиновницька бюрократія характеризуються як головна складова частина середнього стану, в якій зосереджені державна свідомість і освіченість. Вихваляючи чиновництво, Гегель вважає його головною опорою держави "у відношенні законності й інтелігентності".
Законодавча влада, по характеристиці Гегеля, - це влада визначати і встановлювати загальне. Дві палати складають законодавчі збори. Палата перів формується за принципом спадковості і складається з власників майоратного маєтку. Палата ж депутатів утворюється з іншої частини громадянського суспільства, причому депутати виділяються по корпораціях, громадам, товариствам тощо, а не шляхом індивідуального голосування.
Гегель відстоює принцип публічності суперечок у палатах установчих зборів, свободу друку і публічних повідомлень.
В умовах напівфеодальної Німеччини філософ займав історично прогресивні позиції, був прихильником конституційної монархії і законності прав і свобод особи, приватної власності і свободи договорів, суду присяжних.
Вищий момент ідеї держави, по Гегелю, являє собою ідеальність суверенітету. Держави співвідносяться як самостійні, вільні і незалежні індивідуальності. Субстанція держави, її суверенітет виступають як абсолютна влада над всім одиничним, особливим і кінцевим, над життям, власністю, правами окремих осіб і їх об'єднань.
На думку Гегеля "моральний момент війни не слід розглядати як абсолютне зло і чисто зовнішню випадковість..."
Гарантією незалежності держави, по Гегелю, є її збройні сили, розвинутий стан яких являє собою постійну армію. Сферу міждержавних відносин Гегель трактує як область прояву зовнішнього державного права. Міжнародне право - це, по Гегелю, не дійсне право, яким є внутрішнє державне право (позитивне право, законодавство), а лише повинність.
Вважаючи, що держави знаходяться у відносинах одна з одною в природному стані, Гегель не заперечує самого принципу міжнародного права, а отже, саму можливість правових, договірних відносин між державами.
Суперечка між державами, якщо їхні суверенні волі не приходять до згоди, підкреслює Гегель, може бути вирішена лише війною. Разом з тим, навіть у війні як стані безправ'я і насильства продовжують діяти такі принципи, як взаємне визнання держав, швидкоплинний характер війни і можливість миру.
У зіткненні різних суверенних воль і через діалектику їхнього співвідношення виступає загальний світовий дух, що володіє найвищим правом стосовно окремих держав (духам окремих народів) і судить їх. Гегель характеризує всесвітню історію як всесвітній суд.
Всесвітня історія як прогрес у свідомості волі, по Гегелю, ділиться на чотири всесвітньо-історичних світи: східний, грецький, римський і німецький, котрим відповідають наступні форми держави: східна теократія, антична демократія й аристократія, сучасна конституційна монархія. "Схід знав і знає тільки, що один вільний, грецький і римський світ знає, що деякі вільні, німецький світ знає, що усі вільні".
У своїх поглядах на всесвітню історію, Гегель, звичайно, звеличував німецькі народи, зокрема ступінь буржуазної розвиненості Пруссії.
Відома некритичність і прикрашання існуючих реалій диктувалися вже загальними методологічними настановами гегелівського об'єктивного ідеалізму.
Гегелівська концепція "розумної держави" у формі конституційної монархії була філософським обґрунтуванням прогресивних перетворень тодішньої напівфеодальної Німеччини.
Сконструйована Гегелем розумна держава, що є в конкретно-історичному плані буржуазною конституційною монархією, у філолофсько-правовому плані являє собою право в його системно-развинутій цілісності, тобто правова держава.
У такий спосіб Гегель вихваляє державу як ідею права, як правову державу, як таку організацію волі, у якій механізм насильства й апарат політичної держави опосередковані і приборкані правом, введені в правове русло, функціонують лише в державно-правових формах.
Відповідно до гегелівськоїдіалектики поняття права, руху від абстрактних форм права до конкретного права державного цілого, що знаходить своє ідеальне вираження в суверенітеті, насильство і сваволю являють собою рецидив історично і логічно перебореної несвободи і безправ'я, нерозумний і неправомірний прояв тих чи інших моментів органічної моральної цілісності.
Висновок
Філолофсько-правове вчення Гегеля вплинуло на наступну історію політико-правової думки. Гегелівська філософія дала досить широкий простір для обґрунтування як консервативних, так і критичних опозиційних поглядів.
Гегель, говорячи про те, що філософія здатна лише зрозуміти, але не омолодити деяку застарілу форму життя сучасність, що іде в минуле, порівнює свою філософію із совою Мінерви, що починає поле лише з настанням сутінків. По проходженню більш ніж півтора століття після початку свого польоту цей птах, що бився в сільцях різних інтерпретацій і, що горіла у вогні невгасаючої критики, з'являється вже у виді не сови Мінерви, а скоріше птаха Фенікса. Вона пережила багато сутінків і світанків здобувала все новий і новий вигляд.
Список використаної літератури:
1.Гегель Г.В.Ф.Філософія права. Академія наук СРСР. Інститут філософії. М. - 1990 р.
2.Мальковський Б.С. Вчення Гегеля про державу і сучасність. В Наука. М. "Наука". 1989 р.
3.Нерсесянц В.С. . Гегелівська філософія права. М. 1983 р.
4.Нерсесянц В.С Історія . політичних і правових вчень. Підручник для вузів. М. Юрид. література. 1988 р.
5.Пиотковский А.А. Вчення Гегеля про право і державу і його кримінально-правову теорію. М. 1963 р.
Loading...

 
 

Цікаве