WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Евтаназія – моральні та філософські аспекти - Реферат

Евтаназія – моральні та філософські аспекти - Реферат

Німеччині примусова евтаназія взагалі була зведена в ранг державної політики.
Щодоправа людини на гідну смерть існують різні уявлення й відповідно різні моральні оцінки цього права. Одні дослідники вважають "гідною" тільки природну смерть без втручання ззовні. Їх опоненти, навпаки, вважають, що головна ознака достойної смерті - збереження честі та гідності особистості, тому смерть може мати й "неприродний характер", більше того, виступати в ролі милосердного вбивства. Прибічники евтаназії, хоча б у формі припинення лікування, вважають її допустимою, керуючись такими міркуваннями:
- медичним - смерть як останній засіб припинення страждань хворого;
- турботою хворого про своїх близьких - "не бажаю їх обтяжувати собою";
- егоїстичним мотивом хворого - бажанням "вмерти гідно";
- біологічним - необхідність знищення неповноцінних людей через загрозу виродження людини як біологічного виду (внаслідок накопичення патологічних генів у популяції);
- принципом доцільності - припинення довгих і безрезультатних заходів щодо підтримання життя безнадійно хворих, щоб використовувати апаратуру для реанімації хворих з меншим об'ємом уражень;
- економічними - лікування і підтримка життя більшості невиліковних хворих потребує застосування дорогих приладів та ліків.
Супротивники евтаназії наводять інші переконливі аргументи. Насамперед це наявність релігійних моральних настанов - "не убий" і "любов до ближнього заради Бога" (самоочищення й шлях до порятунку через турботу про тяжко хворих людей). Також обґрунтовують тим, що медицині відомі рідкісні випадки самовиліковування від раку, та і самий розвиток медицини - суть боротьба зі смертю й стражданням (пошук нових засобів і методів лікування). До того ж супротивники евтаназії вважають, що за активної соціальної позиції суспільства можлива практично повна реабілітація інвалідів з будь-яким ступенем обмеження можливостей, що дає змогу повернути людину до життя як особистість. Більшість дослідників ґрунтують своє негативне ставлення до евтаназії принципами традиційної медичної практики (в клятві Гіппократа сказано: "Я не дам нікому... смертельного засобу й не вкажу шляху до такої цілі..." [3, 45]).
Евтаназія наразі може бути пасивною та активною. Перша означає припинення всіх видів підтримуючої терапії, які могли б бути ефективними для підтримки життя пацієнта. У випадку активної евтаназії смерть добровільно або примусово викликається застосуванням спеціальних засобів.
Евтаназія - серйозна проблема сучасної біоетики, для розгляду якої потрібне врахування всіх "ca" і "проти". Ситуація евтаназії є відображенням споконвічного конфлікту між нормативною та ситуаційною етикою. З одного боку, принцип нормативності потребує поваги до унікальності життя будь-якого пацієнта, а з іншого - сувора правда життя закликає до економії людських сил та ресурсів. Перша заснована на іудейсько-християнській етиці, друга - на цінностях утилітаризму й комунізму. Синтез цих цінностей знаходить відображення в громадській етичній парадигмі, з притаманним їй акцентом на індивідуальному моральному рішенні й принципі автономності й унікальності особистості, пріоритеті прав пацієнта, в тому числі права на гідну смерть.
Уперше евтаназія набула законності в 1994 р. в американському штаті Орегон. На даний час евтаназія у формі асистованого суїциду легалізована в Нідерландах (2001 р.), у Австралії (1997 р.), в ряді штатів Америки, в Бельгії (2001 р.). В інших країнах, незважаючи на статистичні дані про існування широкої практики нелегальної евтаназії, будь-які форми останньої офіційно визнаються злочином, а дане питання в юридичному відношенні залишається відкритим. Кримінальний кодекс багатьох країн прирівнює евтаназію до вбивства людини. У деяких країнах, таких як Італія або Україна, незважаючи на заборону евтаназії, життєпідтримуюче забезпечення хворого, який перебуває в комі, може бути відключене за рішенням близьких родичів або на підставі медичних показань. У багатьох країнах (Італія, Данія, Франція й ін.) існують громадські організації як прибічників, так і супротивників легалізації евтаназії.
На сьогодні евтаназія поки що не може використовуватися в повсякденній практиці як суспільна (медична) система дій з ряду причин - психологічних, медичних, соціальних, законодавчих, етичних. Тому що небажання жити не може автоматично тлумачитися як бажання вмерти, а страх перед точно встановленою датою смерті може перетворити останні години вмираючого на суцільний жах. Тому що досі невирішене питання, хто саме повинен здійснювати евтаназію й не визначена єдина медична технологія (наприклад, неоднаковість дози для різних людей). А головні питання - як позначиться на духовному розвитку суспільства широке використання евтаназії та як виключити можливість зловживання евтаназією? Адже ми пам'ятаємо випадок з сумнозвісним американським лікарем Дж. Кеворкяном (відомим ще як "лікар Смерть"), який "допоміг" більш як 100 хворим піти в інший світ.
Отже, суперечки між супротивниками та прибічниками евтаназії тривають. "Примирення сторін не буде доти, доки соціум не вирішить, ким є людина стосовно власного життя - власником чи сторожем. Якщо власником, то людина вільна робити так, як їй забажається, якщо сторожем, то якийсь час вона може "награбовувати" майно, але потім справжній власник (Бог) може й суворо спитати" [4, 10].
Право на смерть в контексті сучасної біоетики постає як захист й збереження достоїнства і свободного виявлення волі автономної особистості, які з етичного погляду не менш важливі за психофізіологічний аналіз причин смерті. Біоетика визнає за кожною людиною право (й особисту відповідальність) на унікальність як свого життя, так і своєї смерті. Водночас головною світоглядною передумовою біоетики, що збігається з християнським світосприйняттям, досі зостається повага до життя будь-якої живої істоти, співчуття та милосердне ставлення до людини. Єдиного, універсального рішення з цього питання бути не може, тому що пошук сенсу життя та смерті - довгий і суто особистий для кожної людини шлях. "Людина - це не тільки тіло або психофізична цілісність, а й особлива духовно-тілесна реальність, особистість. Не тільки життя, а й смерть для неї - це постійне утвердження свободи свого духу і виявлення особливого неповторного духотілесного світу" [2, 116].
ЛІТЕРАТУРА
1. Фуко М. Рождение клиники. - М., 1998.
2. Вековшинина С.В., Кулиниченко В.Л. Биоэтика. Начала и основания. - К., 2002.
3. Гиппократ. Этика и общая медицина. - СПб., 2001.
4. Бобров О.Е., Сластенко Е.Ф. Проблема жизни и смерти. Эвтаназия: убийство или милосердие? // Новости медицины и фармации. - 2004. - № 19-20 (159 - 160).
5. Матеріали
6. III-го Архиєпархіального Собору
7. Львівської Архиєпархії
8. Української Греко-Католицької Церкви
9. "Ісус Христос - джерело відродження українського народу"
10. Львів-Рудно
11. Львівська Архиєпархіальна Семінарія Святого Духа
Loading...

 
 

Цікаве