WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Евтаназія – моральні та філософські аспекти - Реферат

Евтаназія – моральні та філософські аспекти - Реферат

абстрактно-оптимістичного ставлення до життя, без урахування психологічних,тілесних, соціальних вимірів та якостей останнього. Здебільшого це пов'язано з новим поясненням смерті як біомедичного феномену.
У сучасній біології й медицині знаходять втілення всі особливості раціонального ставлення до смерті, що виникло ще в XVIII ст. Саме тоді смерть проходить шлях нового осмислення як універсального соціокультурного явища. Смерть постає вже не тільки як межа або кінцевий пункт, а й як явище життя, що має певний простір, як особлива чуттєво-тілесна реальність. Французький філософ М.Фуко у своїй книзі "Народження клініки" показав, як завдяки новому ставленню до хвороби у Європі виникає такий соціальний інститут, як клініка.
Клініка стає місцем зустрічі людини і хвороби, хворого і лікаря, життя та смерті "Саме тоді, коли смерть була епістемологічно інтегрована в медичний досвід, - підкреслює М.Фуко, - хвороба змогла відділитися від контрприроди й знайти плоть у живій плоті індивідів. ... Й можливо, у цілому досвід індивідуальності сучасної культури пов'язаний з досвідом смерті" [1, 293-294].
Збільшення кількості лікарень та клінік привело до відокремлення людини від безпосереднього спостереження за процесом вмирання та смерті. Як наслідок, людина позбулася можливості переживання трагічних, але очищуючих моментів, які наповнюють життя змістом. Окрім досвіду, який можна набути як свідок смерті близьких нам людей, ми маємо і неявні знання про це явище, які зберігаються в глибинах нашої підсвідомості, - це так званий інстинкт смерті. Існування такого інстинкту стало очевидним при аналізі схильності до саморуйнування у хворих, що страждають на депресію, випадків самогубства й покалічення при певних психічних розладах, непереборній потребі в стражданні й безпричинній деструктивності, притаманних людській психіці.
Ідея існування інстинкту смерті не раз висловлювалася у процесі розвитку культури. І.І. Мечніков, наприклад, вважав, що такий інстинкт пробуджується тільки у помираючої людини при досягненні нормальної, "не патологічної старості". С.Шпільрейн показала, що прагнення до смерті є невід'ємною сутністю прагнення людини до життя та до продовження цього життя в іншому. Інстинкт збереження виду за своєю сутністю амбівалентний, тому що потребує для свого здійснення руйнування старого тією самою мірою, як і створення нового. З.Фрейд спочатку вважав прагнення до смерті агресією, наслідком неповного задоволення інстинкту статевого потягу. Однак пізніше він виділив ці агресивні спонукання в окремий інстинкт - інстинкт смерті - танатос. К.Юнг вважав, що знання про наближення смерті є формою колективного підсвідомого. С.Гроф провів ряд експериментів за допомогою особливих дихальних вправ і ЛСД. Ці експерименти виявили, що всі піддослідні мали подібні видіння, які свідчили про наявність у людини особливих знань біологічного циклу "народження - смерть".
Наявність інстинкту смерті, підсвідоме знання про неминучість кінця будь-якого людського життя дає змогу пояснити готовність людини (особливо, у разі невиліковної хвороби, тяжкого стресу) відмовитися від боротьби за життя та прийняти смерть як позбавлення від страждань.
Що ж таке смерть - прояв вродженого інстинкту, трансперсональних рівнів психіки чи явище духовного життя особистості?
Доволі тривалий час (аж до середини ХІХ ст.) констатацією смерті займалися не лікарі, а священики або наймані люди. Але з часом представники медичної професії отримують право, а потім і обов'язок констатування смерті. Одночасно з цим виникає проблема встановлення власне моменту смерті, яка була досить складною в усі часи. Упродовж тисячоліть на практиці як критерії смерті використовувались зупинка серцевої діяльності, припинення дихання, відсутність чутливості тощо. Недосконалість цих уявлень щодо природи смерті полягала в тому, що відсутність функцій окремих органів ототожнювалась зі смертю всього організму.
У 1965 р. учасники колоквіуму щодо сутності життя й смерті, який відбувся у Марселі, здійснили спробу внести ясність у питання критеріїв смерті. Ними, зокрема, було виділено два стани вмирання: тривала кома (coma prolonge) і незворотна кома (coma depasse). Перша - позначає такий стан, за якого вегетативні функції організму збережені. Тривала кома може або регресувати до незворотної, або поступитися місцем нормалізації стану хворого. У другому випадку визнається безповоротна втрата вищих регулюючих функцій мозку, а стан діагностується як "смерть мозку", що прирівнюється до смерті людини. Новий критерій "смерть мозку" був прийнятий і затверджений на засіданні ВООЗ і ЮНЕСКО (Женева, 1968 р.). Безсумнівно, його поява була зумовлена значною мірою розвитком новітніх біомедичних технологій у трансплантології, реаніматології, анестезіології, медичній діагностиці й ін. "Смерть як медичний й психологічний феномен з урахуванням особливостей нового критерію постає як процес, що складається з двох стадій: вже здійсненої події - власне смерті (death) й передуючої їй, проміжною між життям та смертю стадії вмирання (dying)" [2, 112].
Вперше таке розділення запропонувала в своїй праці "Про смерть та вмирання" Е.Кублер-Росс. Вона звернула увагу дослідників на проблему існування нового духовного виміру - простору особливих страхів та таємних хвилювань людини, яка перебуває на порозі смерті.
Нині в суспільстві активно обговорюється новий ідеал гідної смерті людини, смерті безболісної й "легкої", смерті як порятунку від страждань, смерті-евтаназії. Священне мистецтво вмирання, якому навчали релігія й численні філософські системи минулого, в наші дні починає асоціюватися з такими поняттями, як автономія, свобода й гідність людської особистості. А сама смерть людини ототожнюється зі "смертю мозку" - припиненням вищих його функцій. Факт втрати смертю традиційного, сакрального місця у свідомості людства починає впливати на всю сучасну культуру.
Термін "евтаназія" походить від грецьких слів eu - "добре" і thanatos - "смерть", буквально - добра, блага смерть. У сучасному розумінні цей термін означає свідому дію чи відмову від дій, що призводить до швидкої і безболісної (хоча не завжди) смерті безнадійно хворої людини з метою припинення її страждань. На сьогодні можна говорити про різні форми евтаназії. Перша - евтаназія як настання легкої смерті, що настає природним шляхом або за допомогою спеціальних заходів. Друга - добровільна евтаназія ("милосердне вбивство"), тобто за допомогою спеціальних дій лікаря з обов'язковою згодою самого пацієнта (який усвідомлює своє бажання) спричинення "легкої" смерті останньому, задля припинення страждань. Третя - примусова евтаназія, яка здійснюється за рішенням родичів чи суспільних інститутів з допомогою заходів, які призводять до "легкої" смерті людини.
В історії людства існує чимало прикладів примусової евтаназії. Ще спартанці скидали зі скелі слабких немовлят, щоб поліпшити свій рід. У ХІV ст. за допомогою евтаназії Тамерлан знищував прокажених. В нацистській
Loading...

 
 

Цікаве