WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Евтаназія – моральні та філософські аспекти - Реферат

Евтаназія – моральні та філософські аспекти - Реферат

безсмертя людство намагалося звільнитися відстраху перед неминучістю смерті.
У повсякденному житті, в релігійній, філософській та науковій літературі поняття безсмертя набуває дещо різного змісту. Наприклад, воно може розумітися як реінкарнація або перевтілення душ, чи як продовження людського життя в нащадках; як досягнення вічної неминущої якості життя, або як розчинення певної безособистісної психічної сутності в духовному субстраті Бога. Так чи інакше, незважаючи на різні тлумачення, безсмертя невідривно пов'язане з прагненням людини будь-яким чином подолати тимчасовість свого існування.
Спроби осмислення феномена безсмертя душі знаходимо ще в одкровеннях Гермеса Трисмегиста, який жив у Стародавньому Єгипті (близько ІV тис. - 130-60 рр. до Р.Х.). Він відкрив метод здобуття людиною безсмертя й розвинув ідею про існування єдиного Бога. Давньогрецька міфологія починає тлумачити безсмертя не тільки як властивість, що суто притаманна богам, а й як нагороду, яку боги дарують героям. Звичайні ж люди помирають, їх тіла перетворюються на порох, а душі приречені вічно блукати в підземному царстві у вигляді безпомічних духів.
Зороастризм Давнього Сходу теж визнає безсмертя душі, зокрема те, що тоді як умирає тіло, душа переходить в інше життя, - не гине, а існує вічно. За зороастризмом, людина є безсмертний дух, який просувається щаблями послідовного розвитку до того часу, поки цей дух не досягне усвідомлення абсолютного буття й не з'єднається з Нескінченним Ахура Маздою - єдиним Творцем.
У стародавній Індії смерть була своєрідними воротами, через які відбувається повернення до життя, перевтілення душі з одного тіла в інше. Згідно з індійською традицією світ розвивається за своїми космічними законами (дхарма), які, однак, знаходяться в нерозривному зв'язку з законами, що керують долями людей (карма). Поняттями дхарми і карми пройнята вся давньоіндійська філософія. Повнота ж усіх подій, що охоплюють як закони Всесвіту, так і долю останньої людини на землі, постає в коловороті колеса Сансари. Тому народження і смерть - лише етапи духовного існування й передумова подальшого розвитку Душі людини, частина її дійсного життя. Вища ж мета людини - звільнення від мирського існування, тобто припинення руху "колеса".
У філософських вченнях античності безсмертя тлумачилось як природний стан єдиної субстанції, що наділена космічним розумом. Однією із спроб подолати страх смерті й надати їй філософського змісту було вчення Сократа, який мислив смерть як відокремлення вічної душі від смертного тіла. Обґрунтування метафізичного принципу безсмертя людської душі здійснив Платон, учень Сократа. У своєму діалозі "Федон" Платон стверджував, що душа безпочаткова і безсмертна. Арістотель же вважав, що в людині безсмертним є тільки її розум, який після смерті зливається з вселенським розумом. Смерть в Арістотеля - лише протилежність життя.
Вчення Сократа, Платона та Арістотеля про безсмертя душі дещо пом'якшували трагізм смерті та буття людини. На противагу їм Епікур і Лукрецій Кар відкидали вчення про безсмертя душі. Вони намагалися у свій спосіб звільнити людину від страху перед смертю та загробним життям. Епікур стверджував, що смерть неможливо відчути тому, що зі смертю душа людини розпадається на атоми. У Лукреція Кара смерть притаманна не тільки всіляким істотам, а й самому життю, Всесвіту в цілому. Тому не потрібно боятися природності смерті.
Під іншим кутом розглядали феномен смерті римські стоїки. Сенека вважав страх смерті зворотним боком життя і, на його думку, лише людська гідність здатна подолати цей страх. Для світогляду Марка Аврелія характерним є відчуття безпомічності та незначущості людського життя: тому потрібно лише чекати смерті (злиття людського духу з безсмертним світовим розумом). Взагалі стоїцизм виходив з того, що потрібно боятися не смерті, а недоброчесного життя.
Прагнення подолати відчуття безвихідності та конечності земного буття сприяли виникненню релігійних та філософських вчень з ідеями безсмертності душі, спасіння та воскресіння.
Розвиток науки зумовив переворот у системі цінностей людини. Результатом зміни свідомості на початку Нового часу стає природничонаукове мислення, яке спирається на матеріальні, здебільшого фізичні зв'язки в природі. З часом все більше стираються межі між природними сферами, між поняттями тіла, життя, душі, духу. Але обмеження лише матеріальними процесами, на які традиційно спирається природознавство, не робить переконливими спроби розв'язання проблеми смерті. Адже духовно-душевні зв'язки, які, власне, і роблять для нас смерть проблемою, залишаються за межами аналізу цієї складної проблеми.
У цілому можна зазначити, що в європейській парадигмі смерті як і раніше панує антитеза, запропонована ще Сократом: смерть або подібна до сну без сновидінь (смерть як ніщо), або смерть - це перехід у інший світ, інший стан, уже не пов'язаний із земним існуванням. Європейська мораль випробувала всі спроби "технізації й медикалізації" смерті, що знайшло відображення в установці непримиренної боротьби з нею, негативному емоційному ставленні до ритуалу поховання мертвих, у стигматизації всіх форм "неприродної смерті", а також усього того, що може її викликати - суїциду, катувань, хвороб, тілесних і психофізичних аномалій та ін.
Останнім часом людство все частіше потрапляє в ситуації, де перестає передбачати та контролювати наслідки своїх досягнень. В умовах швидкого поширення новітніх технологій, які радикально змінюють не тільки життєдіяльність, а й саму природу людини, виникає потреба в розробці оновленої системи моральних і духовних орієнтирів людства. Цією оновленою системою, на думку автора, може виступити біоетика - один із напрямів сучасної етичної думки, об'єктом якої виступає життя як феномен, а предметом - вивчення системи умов, за яких можливе збереження і розвиток життя на землі.
Виникнення біоетики було зумовлене посиленням уваги до прав людини за умов активного створення нових медичних технологій, що породжують велику кількість проблем, які потребують розв'язання як з погляду права, так і з моралі. Крім того, формування біоетики було спричинене величезними змінами в медичній практиці, які стали можливі завдяки успіхам генної інженерії, трансплантології, появі обладнання для штучної підтримки життя пацієнта й накопиченню відповідних практичних та теоретичних знань. Усі ці процеси загострили моральні питання, що постали перед лікарем та пацієнтом. Чи існують межі надання медичної допомоги, в підтримці життя смертельно хворої людини? З якого саме моменту настає смерть? Чи припустима евтаназія?
Біоетика підкреслює міждисциплінарний комплексний характер проблеми співвідношення життя й смерті й залучає для її дослідження різні галузі людського пізнання: медицину, біологію, екологію, філософію, психологію, соціологію, культурологію тощо. Сучасна біоетика переглядає як негативне ставлення до смерті і вмирання, так і варіанти необґрунтованого
Loading...

 
 

Цікаве