WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Філософія історії - Реферат

Філософія історії - Реферат


Реферат на тему
Філософія історії
План
1. Філософія історії як напрям філософського знання: історичне формування проблематики.
2. Філософія історії про суб'єкт, рушійні сили, умови та чинники історичного процесу. Людина та історія.
Література
1. Філософія історії як напрям філософського знання: історичне формування проблематики
Якщо сутнісні сили людини окреслюють її можливості, то історія людства постає виявленням реальності людини. Якщо ми бажаємо знати, що таке людина, якими є її справжні прояви, то повинні звернутися до історії. Але реальний хід історії не лише підносить, а й принижує людину, не лише сприяє виявленню її можливостей, а й обмежує їх. У цьому аспекті історія людства постає водночас як фонтанування людських потенцій, так і велике кладовище людських сподівань, розпочатих, але не завершених задумів, невиправданих захоплень і т.ін. Стосовно окремої людини історія являє собою не лише життєву школу, перелік історичних осіб, дії яких викликають захоплення і бажання їх наслідувати, а й неможливість такого наслідування. Бо, з одного боку, історичні умови змінились, і діяти так, як діяли історичні особи, неможливо та й немає сенсу. З іншого боку, як відомо, люди радше вчаться на власних помилках; помилки людей історично минулого мало корисні. Кожне покоління, яке виходить на арену історії, починає діяти з упевненістю у своїй неповторності та оригінальності, а не з усвідомлення себе ланочкою в історичному русі поколінь. Коли ж нарешті воно усвідомлює саме таку свою якість, воно помічає, що вже здійснило масу помилок і змушене поступатися місцем новому поколінню. Тому Г.Гегель писав: "Правителям, державним діячам та народам поважно радять видобувати повчання з досвіду історії. Але досвід та історія учать, що народи та уряди нічого не навчились з історії і не діяли згідно з повчанням, яке могли з неї здобути" (2, 61).
Якщо "історія учить нас лише того, що вона нас нічого не вчить", то чи являє вона собою щось більше, ніж нагромадження фактів, явищ і подій? Чи можна її розглядати як єдиний процес, а не перехрещення випадкових актів?
Певна, хоча б і початкова орієнтація в історичному процесі потрібна не лише політикам, а й кожній людині, яка прагне свідомо будувати своє життя, бо поза історією людства людини просто немає. Це означає, що людське буття має принципово історичний характер і вимагає від людей певних зусиль, спрямованих якраз на забезпечення історичних умов свого життя. Таких, наприклад, як виховання та навчання дітей, передання історичної естафети досвіду, здобутків власної діяльності, збереження історичних надбань. Філософія історії як особливий напрям філософського пізнання покликана здійснювати загальну орієнтацію людини в історичному процесі.
Термін "філософія історі" уперше вжив Ф.Вольтер (XVIII ст.), але остаточного узаконення він набув після виходу у світ праці Йоганна Готфріда Гердера (1744-1803) "Ідеї до філософії історії людства" (т.1-4, 1784-1791) та лекцій з філософії історії, що їх читав Георг Геґель у Берлінському університеті (1822-1831). Але в розвитку філософської думки осмислення історії як особливої сфери дійсності було наявне на всіх її етапах. Тому є усі підстави вести розмову про античну, середньовічну, ренесансну філософію історії, про ідеї філософії історії у новоєвропейському Просвітництві і т.д., аж до XX ст. Упродовж усього цього історичного періоду поступово формувалося коло вихідних проблем філософії історії, які ми й окреслимо в їх історичному змістовому наповненні.
Найпершу проблему, що постає при осмисленні історії, можна сформулювати так: чи має історичний процес власну якісну особливість? У її історичному розв'язанні окреслились три основні варіанти: 1). історія - це частина загального природно - космічного процесу (антична філософія, філософія Середньовіччя, частково -Відродження); 2) історія має свою якісну специфіку і в певних аспектах докорінно відрізняється від природно-космічних процесів (епоха Нового часу, німецька класична філософія); 3) історія - це сфера виявлення людських якостей або можливостей людської природи (частково - філософія Відродження, Нового часу та некласична філософія)
Антична філософія вписувала людську історію у загальний космічний колообіг, а філософія Середньовіччя, навпаки, підпорядковувала природу людській історії, розглядаючи буття природи як до певної міри результат драми людського гріхопадіння (до гріхопадіння в природі царили мир та гармонія). У добу Відродження з'являється думка про те, що історія є сферою випробування людських можливостей (Н.Макіавеллі, Дж.Бруно). Вона набула ще більшого поширення серед деяких просвітників (Ж.-Ж.Руссо, Ф.Вольтер) та в пізніші часи (І.Г.Гердер). Для Просвітництва була досить характерною думка про те, що історія розгортається відповідно до якостей, притаманних людській природі. У некласичній філософії історичний процес досить часто розглядали як похідне від певних індивідуальних якостей людей (фрейдизм, частково - екзистенціалізм, культурологія). На тому, що історія має свою власну якість, яка принципово відрізняє її як від природи, так і від індивідуальних людських виявлень, уперше почав наполягати Ф.Шеллінґ: "Над першою природою повинна вибудовуватись друга і наче вища, в якій панує закон Природи, але зовсім іншої, ніж у природі видимій, а саме - закон Природи, що існує задля свободи" (Антология мировой философии, т.3.- С.272). Отже, Шеллінґ підкреслював, що у світі історії панують закони, протилежні за спрямованістю законам природи. Цю лінію думок досить аргументовано і поглиблено розвивав Гегель, а потім - історики середини XIX ст. Врешті-решт у XX ст. названа позиція стала майже незаперечною.
Другою за значенням слід назвати проблему спрямованості історії: куди йде людська історія? Чи має вона відкриту або приховану мету? Чи має (або повинна мати) історія визначений початок, а також - свій кінець? Частковим - за обсягом, але не за значенням - елементом цієї проблеми постає питання про прогрес в історії. В історичному розгляді цієї проблеми можна виділити такі варіанти тлумачень спрямованості історії:
1. Замкнений коловорот, тобто постійне повернення історії на вже пройдені шляхи (антична філософія): у горизонтальній площині, тобто без зміни рівня того, що відбувається, - Геракліт Ефеський, піфагорійці, стоїки; у вертикальній площині, тобто із виходом на певні вищі стани та із подальшим поверненням до низших, початкових - Емпедокл, Демокріт, Лукрецій Кар.
2. Лінійний варіант (прямування історії у нескінченність, але без суттєвих змін): частково - імператорський Рим, частково - Новий час та некласична філософія.
3. Завершений, але цілеспрямований процес: християнська середньовічна філософія, філософія історії Геґеля; при цьому варіанті варіанті вважалося, що історія має мету, прямує до її здійснення та завершення по досягненні такої мети.
4. Історія як процес, що прогресує у варіантах: а) руху "по висхідній лінії" (Ф.Бекон, М.Ж.Кондорсе); б) у варіанті"збільшення можливостей розвитку" (І.Г.Гердер, деякі течії філософії XX ст., наприклад, технократичні).
5. Циклічний процес: а) у варіанті "зльотів та падінь" (К.Таціт, Н.Макіавеллі, Ж.Боден); б) у варіанті "коливань у певних межах", наприклад, від миру до воєн, від
Loading...

 
 

Цікаве