WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Проблема пізнання у філософії - Реферат

Проблема пізнання у філософії - Реферат

має регулярність, а не безладним", "Все підлягає формалізації та математичному обчисленню", "Будь-що, що існує, можна уявити у формі системи" та ін.). Далі йдуть принципи, що фіксують фундаментальні якісні характеристики досліджуваної реальності, потім - теореми, закони, твердження, поняття, фактичні дані. Отже, наукова теорія є найбільш розвиненою та досконалою формою наукового пізнання. Щоб спростувати наукову теорію, недостатньо мати факти, що їй суперечать; слід висунути нові гіпотези, аксіоми, створити конкурентну теорію або суттєво змінити принципи наявної. Теоретичне пізнання, як звичайно, відбувається у формах міркування, інтелектуального споглядання, мисленого конструювання та мисленого експериментування; всі вони спрямовані на побудову наукової теорії. Найчастіше при цьому використовуються такі методи: а) аксіоматичний: виділення вихідних співвідношень сфери пізнання та встановлення з їх допомогою змісту зв'язків цієї сфери; б) теоретичного моделювання: конструювання предметних якостей за допомогою математики, теорії систем та ін.; в) гіпотетико-дедуктивний: формування гіпотез, що пояснюють сукупність фактів, виведення з гіпотез часткових тверджень та їх пояснення; г) сходження від абстрактного до конкретного: виділення елементарних характеристик фактів та зведення їх в єдину систему тверджень; д) поєднання історичного та логічного: досліджують історичний процес певної сфери, виділяють у ньому необхідні зв'язки, які зводять в єдину систему тверджень. Останнім часом у наукознавстві звертають увагу на важливу роль експериментально-практичної бази науки, де створюють інженерні забезпечення наукових досліджень, прилади, провадять експериментальні випробовування наукових положень.
Отже, наш екскурс у методологію наукового пізнання свідчить про те, що сучасна наука постає дуже насиченою та різноманітною, а водночас - і складною, за арсеналом тих засобів, які вона застосовує з метою підвищення достовірності та ефективності людських знань.
3. Людина і пізнання. Істина і правда
Розгляд суттєвих аспектів пізнання дав нам змогу пересвідчитись: пізнання є органічноюскладовою частиною людської життєдіяльності. Завдяки пізнанню людина дістає можливість ставитися до дійсності свідомо, зі знанням, оцінювати її, розуміти та збільшувати свої життєві можливості. Але акцентування лише позитивної сторони пізнання було б проявом однобічного підходу до нього. Із глибин історії до нас дійшло свідчення зовсім іншого його тлумачення: "Я віддався моїм серцем, щоб спізнати мудрість, спізнати глупоту і безумство, і я довідався, що й це гонитва за вітром, бо у великій мудрості - велика журба. Хто додає знання, додає страждання" (Біблія, Проп., І, 17-18).
Бачення знання і пізнання у негативному аспекті засвідчено також давньогрецькими міфами (зокрема про царя Едіпа) та відомою ренесансною легендою про доктора Фауста. Французький філософ А. Берґсон пояснював негативні аспекти пізнання його обмеженістю, фрагментарністю, тим, що знання розтинає суцільність буття і тому неминуче його механізує, убиваючи життєвість. Спираючись на виділені основні змістові акценти в понятті пізнання (підрозділ 13.1), ми можемо додати, що негативні аспекти пізнання пов'язані також із бажанням з його допомогою володіти реальністю, використовувати пізнане виключно з утилітарними, проте - частковими та обмеженими цілями і намірами. Саме останні моменти дають змогу зрозуміти, чому успіхи пізнання призвели до жахливої сучасної економічної кризи, чому потужним прискорювачем пізнавальної діяльності впродовж останніх століть були військові потреби і розробки в галузі створення зброї масового знищення людей.
Урахування як позитивних, так і негативних проявів пізнання підводить до думки, що його не можна відривати від цілості людини, що пізнає. Знання може мати суто інформативний характер, характер зовнішньої обізнаності і не зачіпати глибинних інтересів людини. Таке знання легко перетворюється на засіб діяльності і навіть на товар. Але, крім того, знання може бути органічним глибинам людської особистості, внутрішньо, іманентно зрозумілим людині через те, що воно здобуте шляхом "поту і крові". У такому варіанті знання постає пов'язаним із намаганням досягти через пізнання найважливішого для людини: самопізнання, вищих життєвих сенсів, життєвого щастя та душевної рівноваги. Таке знання ми вже не можемо протиставляти ні людині, ні суцільності буття.
Сучасні дослідження наукового пізнання доводять, що і в науці позиція дослідника, його уподобання, світоглядні принципи і навіть темперамент можуть суттєво впливати на результати його пізнавальних дій. У зв'язку з цим поряд із поняттям істини в оцінці пізнання використовується ще й поняття правди. За загальним визначенням, правда - це істина, поєднана з життєвою позицією людини, пошуком, досвідом, здобутками та втратами. Якщо істина як ідеал науки передбачає відсторонене, об'єктивне окреслення того, що є, і таким, яким воно є, то правда синтетична, завжди чиясь, а не абстрактна. Правду не можна вилучити з реалій життя, з усієї гами людських почуттів, прагнень, страждань та сподівань. Тому мистецьке пізнання, як і творчість узагалі, ми оцінюємо не за допомогою поняття істини, а через правду, бо дійсність тут пoстає в окресленнях людського ставлення до неї.
Отже, правда характеризує знання і пізнання як людську, цілісну, особистісну позицію щодо світу і буття.
Література
1. Голдстейн М. й Голдстейн И.Ф. Как мы познаем.-М., 1984.
2. Демидов В. Как мы видим то, что видим.-М., 1987.
3. Кульчицький О. Основи філософії і філософічних наук.-Розд. 8. -Львів, 1995.
4. Петрушенко В. Епістемологія як філософська теорія знання. - Львів, 2000.
5. Полани М. Личностное знание.-М., 1985.
5. Рассел Б. Человеческое познание.- К., 1997.
6. Франк С.Л. Предмет знання. Душа человека.-СПб., 1995.
7. Чудинов З.М. Природа научной истины.-М., 1977.
Loading...

 
 

Цікаве