WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Свідомість як філософська проблема - Реферат

Свідомість як філософська проблема - Реферат


Реферат на тему
Свідомість як філософська проблема
План
1. Ідеальний статус буття свідомості. Свідомість і мова.
2. Структура та функції свідомості.
Література
1. Ідеальний статус буття свідомості. Свідомість і мова
Той факт, що свідомість не підлягає прямому чуттєвому спостереженню, що вона не фіксується за допомогою приладів чи індикаторів врешті позначається як її ідеальність. Ідеальність, як ми вже знаємо це із історико-філософських досягнень, протиставляється реальному, речовому: речове (а слово "реальне" походить від слова "річ") має просторово-часові характеристики, а ідеальне виходить за межі простору й часу. Стає зрозумілим, що загальне розуміння свідомості значною мірою залежить від того, як ми потрактуємо ідеальне, оскільки саме в ідеальному проявляється та виражається буттєвий (онтологічний) статус свідомості. Якщо ідеальність постає як відсутність реального, тоді свідомість опиняється за межами реального і в кращому випадку може визначатися як відображення одних реальних речей в інших. Якщо ж ідеальність трактується як особлива реальність, тоді вона вимагає певного свого пояснення. Нарешті, можливий варіант, коли ідеальне позначається як "єдність буття та небуття", як дещо проміжне між речовою реальністю та її особливим відтворенням в психіці людини. Отже, свідомість та основний носій її предметного змісту - знання - постають сферою (або процесом) ідеального освоєння світу. Ідеальність свідомості, як правило, розуміють у двох основних значеннях: відтворення у свідомості не наочного образу речі, а сукупності її суттєвих ознак, функцій, внутрішніх зв'язків; при тому вважається, що характеристики речей фіксуються в нервових процесах за допомогою систем сигналів (1); створення ідеальних предметних конструкцій через доведення параметрів речей або відношень між ними до еталонних, граничне можливих вимірів (2). Розглянемо ці визначення ідеального докладніше. Якщо розглядати ідеальне як перекодування характеристик реальних речей у нервові сигнали, тоді воно, тобто ідеальне, може постати лише різновидом універсального взаємозв'язку, що має місце в усіх природних процесах, адже, наприклад, в мінералах у змінених формах зафіксовані характеристики тих процесів, за наявності яких ці мінерали формувались. Психіка тварин також здатна відтворювати певні речі та явища за допомогою нервових сигналів. Тому розуміння ідеального як особливого перетворення реальності в психіці людини характеризує людську свідомість як різновид природних взаємодій і, врешті, - як розвинений інстинкт. При такому його розумінні, як вже зазначалось, незрозумілими та непроясненими лишаються важливі риси людського буття, здатність людини оцінювати дійсність, виходити за межі наявного, перебувати на певній дистанції від безпосередніх із нею стосунків. Під час розгляду ідеального у другому значенні важливо зрозуміти, що могутність, творчі можливості та переваги людської свідомості якраз і пов'язані з її спроможністю створювати те, чого в реальному, фізичному бутті немає і не може бути. Коли ми кажемо "пряма лінія", то під поняттям прямої завжди розуміємо "пряму як таку", тобто ідеальну пряму (а не якусь лінію, що ніби є прямою, а ніби й ні), яку ми можемо вибудувати у своїй свідомості. І, лише маючи в розумі такі ідеальні утворення, ми можемо потім оцінювати дійсність у певних якостях, тобто, наприклад, у якостях прямизни. Бо всі інші прямі, які існують реально, можуть бути лише певною мірою наближенням до єдино справжньої, тобто ідеальної, прямої. Можливість створювати в полі інтелектуального споглядання ідеальні об'єкти і є тим принципово новим, що може внести і вносить свідомість у реальне буття. Поза свідомістю ідеального не існує, бо будь-що реальне, тобто матеріальне, обов'язково складається із якихось частинок, елементів, які самі, а також і зв'язки між ними, будуть відмінними одне від іншого, а тому ніколи не буде ідеальним. Ідеальне і є тим, чим свідомість принципово відрізняється від реального, чим вона виходить за межі реального, оскільки виходить за межі простору й часу, як остаточне, завершене. Тому саме в своїй ідеальності свідомість набуває дійсного буттєвого статусу, тобто вона постає чимсь своєрідним, таким, що не може бути зведеним до іншого. Що це дає свідомості і людині, яка володіє свідомістю? Оскільки "ідеальнішого від ідеального" не існує, то ідеальні виміри буття постають остаточними, незмінними. А отже, будь-що реальне може отримати свій точний вимір у віднесенні до ідеального, як до надійного та незмінного еталона. Ідеальне в цьому значенні і є вихідним пунктом для конструктивної творчої діяльності свідомості; воно й постає тим самим розривом, припиненням стихійних процесів буття, поза яким свідомість неможлива.
Звідси стає зрозумілим і те, чому людська свідомість здатна фіксувати дійсність у суттєвих та необхідних характеристиках, адже під необхідним ми розуміємо те, що завжди відбувається без змін, однозначно та типово, а такими рисами володіють лише такі наші інтелектуальні конструкції, які ми вибудовуємо в розумі на основі надійних, однозначних еталонів та орієнтирів. Отже, ідеальне в такому значенні - це єдність необхідних і суттєвих ознак певного класу речей на противагу несуттєвим чи змінним характеристикам реальних його представників. Наприклад, поняття "дерево" вказує на сукупність таких еталонних ознак, які дозволяють нам ідентифікувати дане явище у його найможливіших модифікаціях, наприклад, обов'язкову наявність у всіх дерев коріння, стовбура, гілок і т.д. на відміну від таких змінних властивостей, як вічнозелене, декоративне, високе тощо.
По-друге, такий зміст ідеального дає можливість подумки оперувати класом речей, відокремлюючи його від інших існуючих подібних класів. Наприклад, поняття "дерево" не лише вказує на суттєві ознаки певного класу речей, а й відокремлює його від інших подібних класів чи видів, як, скажімо, трава, лишайник і т.ін.
Вибудовувати світ у формі необхідного здатна лише свідомість людини, яка діє на основі "конструктивного принципу", тобто не задовольняється наявним, не ототожнюється із сприйняттям, а орієнтована на інтелектуальне творення, діяльну оцінку дійсності. Від часів Арістотеля існує традиція пояснення свідомості і мислення як оперування загальним. Насправді загальне існує як подібність, зв'язок, що відтворюється у безконечному ланцюгу перетворень (виникнення та зникнення) одиничних предметів: певні предмети переходять одне в одного і таким чином засвідчують, що в них є дещо спільне. Проте загальне здатний фіксувати вже інтелект тварин, а ось конструювати дійсність в її ідеальних предметних визначеннях здатний лише інтелект людини. Звернемо увагу й на те, що оперування завершеними еталонними утвореннями відразу ж вводить усю діяльність людського інтелекту в стан спрямованості до сенсів, оскільки сенс, як вже зазначалося, передбачає поєднання часткового із фундаментальним, тотальним, в даному випадку - із ідеальним. Звідси можна зробити висновок, що свідомість подаєдійсність як фрагмент цілісного тотального буття, а останнє ніколи не можна виразити фізично, у вигляді якогось окремого сущого. Тому й будь-яку інтелектуальну конструкцію людської свідомості не можна ототожнити із тим, що надане у сприйнятті, оскільки така конструкція вибудовується у статусі поєднання того, що є необхідним та наділеним сенсом.
Отже, ідеальність свідомості (мислимих чи уявних предметів) виявляється у тому, що основне, вирішальне
Loading...

 
 

Цікаве