WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Людина та її буття як предмет філософського осмислення - Реферат

Людина та її буття як предмет філософського осмислення - Реферат

намірами, з іншого боку, в разі її узаконення зникнуть стимули пошуку інших шляхів боротьби із передсмертним стражданням. У той же час не можна робити і тих, хто страждає, бранцями прогресизму. Деякі країни сьогодні схильні узаконити "евтаназію", проте інші рішуче наполягають на її забороні. З філософської точки зору важливо те, що через евтаназію проглядається суттєвий момент, пов'язаний із усвідомленням смерті: дехто із філософів вважає, що людину лякає не стільки сама смерть, якільки уявлення про страждання, що її супроводжують. Кожна людина по досягненню приблизно п'яти років знає, що вона смертна, розвинена, сформована людина знає й те, що смерть не відокремлена від життя, а складає її необхідний момент, але, попри все, ситуація виглядає дещо інакше, коли людина не просто про все це знає, а знає останню, відміряну їй дистанцію життя. Врешті, якщо ми визнаємо право людини розпорядитися власним життям, то, напевне, повинні визнати і лише її право вирішувати питання про "евтаназію". Все інше - питання про соціальні, моральні, релігійні, сімейні наслідки такого вирішення - вирішується суспільством в залежності від його стану та рівню розвитку. Але останнє, як відомо, інколи може значно перевершити право окремої людини.
Як бачимо, залежно від того, на якому рівні розглядають природу людини, формуються ті чи інші уявлення про смертність, безсмертя і комплекс пов'язаних з ними моральних проблем. З питанням про смерть та безсмертя органічно пов'язане і питання про сенс людського існування. З усвідомленням себе в якості особистості, а тим більше - індивідуальності, людину починає хвилювати питання: чи є у процесі людських народжень і смертей якийсь вищий сенс, ніж просто продовження тваринного життя у зміні популяцій. Людина на деякий час може забути про це питання, зануритись у щоденні турботи, віддатися справам - громадським, особистим, професійним. Але повністю звільнитися від питання про сенс життя вона не може, бо, власне, не вона ставить це питання, а саме життя ставить його перед людиною (особливо - в ситуаціях вибору) і змушує її відповідати на нього - і то не лише словами, а й вчинками. Отже, знаходження сенсу буття - це питання не лише самопізнання людини, а її самоздійснення.
Як звичайно, питання про сенс - це питання про існування у людини таких життєвих цінностей, орієнтирів, ідеалів, принципів, під які вона може підводити більшість ситуацій або вирішень, з якими стикається у житті. Якщо певне конкретне явище узгоджується із названими провідними життєвими орієнтирами, людина бачить у ньому сенс; якщо входить у зв'язок із ними, проте за змістом їм суперечить, людина його не приймає, відкидає, засуджує; якщо ж таке явище взагалі не стикується із життєвими орієнтирами, воно постає для людини як безглузде, позбавлене сенсу. Таким чином, питання про сенс передбачає наше вміння оцінювати реальні події та явища власного життя, тобто вміння оперувати як стратегічними життєвими цінностями, принципами та орієнтирами, так і знаннями про життя, дійсність, людину. Звідси стає зрозумілим, що сенс - це виключно людське явище. Коли людина вміє його вбачати у дійсності, ним оперувати, вона йде попереду стихійних процесів життя, принаймні, претендує на те, щоби взяти своє життя у своє свідоме вирішення та врегулювання. Ясно також і те, що поза людиною з її життєвими прагненнями, інтересами, жаданнями сенсу не існує, а тому стає зрозумілою філософська теза про те, що саме людина наділяє дійсність сенсами, хоча сама ця дійсність постає умовою і підставою для смислового відношення. В сенсі, тим більше - сенсі життя, концентруються найперші людські цінності і прагнення, в ньому людське життя постає сконцентрованим, цілісним. Ось чому найпростішою відповіддю на питання про те, в чому полягає сенс життя, може слугувати така: у тому, за що ви згідні віддати своє життя. Стає також зрозумілою і теза одного кіногероя: знати відповідь на питання про сенс життя, це всеодно, що знати дату своєї смерті. Тут ціна життя та сенс ототожнюються, а смерть постає лише як остаточне засвідчення такої ціни. Але, окрім цього, в даному вислові проблискує ще й такий момент: поки життя триває, воно постає відкритим майбутньому, і, отже, лишається можливість здійснення вчинків, що можуть подати все життя дещо в іншому ракурсі. Звідси випливає досить поширена теза про те, що вищий сенс людського життя полягає в пошуку та продукуванні сенсів; існують і реальні взірці саме такої реалізації життя: наприклад, французький художник ХХ ст. Пабло Пікассо на протязі свого життя кілька разів докорінно змінював манеру своєї творчості, бажаючи випробувати себе в інших стилях та напрямах мистецтва. Проте в останньому випадку виникає питання про людську самість: чи вона змінюється? А якщо так, то чи існує в такому випадку внутрішній "фокус" особистості? Дехто із філософів, психологів, мислителів вважає, що самість змінити не можна, що в усіх поворотах долі в людині завжди буде лишатися щось її, щось перше та початкове, а дехто вважає, що в даному випадку саму зміну сенсів, потяг до неї і постає виявленням самості. Напевне, зайвий категоризм у вирішенні даного питання не виправданий; скоріше за все, в реальних людських самовиявленнях можливе і те, і інше. Бо насправді сенсом людського буття може постати майже все, з чим людина стикається у житті: це можуть бути гроші та заможність, самопошук та самопізнання, подвиг або чесне служіння, наукові відкриття та мистецька творчість, благополуччя дітей та здоров'я інших людей, і т.д., і т. п. І в цьому, зокрема, проявляється справжня невичерпність людини і справжнє диво людського життя - його можна підпорядкувати певній меті і справді її досягнути. Звичайно, далеко не кожна людина ставить та вирішує питання про сенс свого життя, але реально воно все одно вписується у певний образ людського самовиявлення. Тому можна виправдано стверджувати: якщо ми самі не дбаємо про сенс свого життя та не реалізуємо його, то його за нас буде реалізовано - чи-то стихією життя, чи-то іншими людьми. Філософія ж однозначно наставляє нас на те, щоби ми були гідними дарованого нам випадку нашого життя і розпорядилися ним належним чином, тобто - із думкою про сенс, життєві вчинки, відповідальність, реалізацію себе і своєї свободи.
Творчість і свобода надають сенсу видам людської діяльності і є передумовами самореалізації особистості. Прагнення здійснити сенс життя є основним мотивом людської поведінки, який не виводиться з інших потреб, анавпаки-визначає їх. Він притаманний усім людям і є рушійною силою розвитку особистості.
Література
1. Антология мировой философии.-Т.З.-М., 1971.
2. Аббаньяно Н. Зкзистенция как свобода // Вопросы философии. - 1992.-№8.
3. Бубер М. Проблема человека // Два образа веры.- М., 1995.
4. Монтень М. Опыты.-Кн.І й II.-М., 1979.
5. Нестеренко В.Г. Вступ до філософії: онтологія людини. - К., 1995.
5. О человеческом в человеке.- М., 1991.
6. Проблема человека в западной философии.- М., 1988.
7. Сартр Ж.-П. Зкзистенциализм - зто гуманизм // Сумерки богов. - М., 1989.
8. Шелер М. Избранные произведения. - М., 1994.
9. Это человек: Антология.- М., 1995.
Loading...

 
 

Цікаве