WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Особливості античної філософії (акція!) - Реферат

Особливості античної філософії (акція!) - Реферат

Люди колись були близькi iз богами, тодi вони не чинили злочинiв, не мали нестаткiв. Але сталося так, що люди почали уподоблювати себе богам, вони створили ремесла, науки, завдяки котрим змiнювали створенi богом речi на створенi людьми. Людство пiшло шляхом прогресу - створювало все новi та новi людськi предмети, залишаючи все менше мiсця божественному свiтовi. Цей рух вперед призвiв до падiння моралi. Тому мета фiлософiї - повернути людину до демонiчного стану, тобто повернути її до бога. Це можливо лише на шляху виховання у дусi поваги до законiв, держави, релiгiї.
Найбiльш вiдомим стоїком був Люцiй Анней Сенека .
Життя Сенеки сповнене суперечностей.Вiн закликав до бiдностi та смиренностi, проте сам жив хабарями, накопичивши великi скарби, вважався найбагатшою людиною Риму, за що, пiсля викриття Нероном, був змушений покiнчити життя самогубством.
Суперечливiсть його фiлософських поглядiв та реального життя знайшла вiдображення iу його вченнi. Космогонiчнi погляди Сенеки були дуже близькими до попереднiх вчень. Як один iз учнiв Посiдонiя, вiн засвоїв його вчення про душу, при цьому посиливши тенденцiю розподiлу душi. Душа має тiлеснiсть i духовнiсть, постiйно переживає внутрiшню боротьбу протилежних тенденцiй: прагне до спокою i до боротьби, до добра i зла тощо. Протилежнiсть ряду тверджень Сенеки ним не пояснюється, а лише фiксується.
Аналогiчний пiдхiд здiйснено ним i до роз''яснення поняття ''Бога'', який виступає як вогонь (пневма) i як творча сила (батько). В той же час Бог не владний над матерiєю, проте коли свiт дiйде до стану iстинного буття, то вiн стане божественним, а коли свiт вiдходить вiд iстини, то Бог знищує його у свiтовiй пожежi.
Людська природа (у своєму виникненнi) чиста i непорочна. Але тiло стає в''язницею душi. Душа, необтяжена тiлом - вiльна, тому iстинна насолода душi можлива лише поза тiлом. Усi люди рiвнi, їх душi здатнi до звiльнення. Проте сам Сенека вважає раба рабом по-сутi, а будь-яку працю, де затрачуються фiзичнi сили - принизливою для вiльної людини. Така праця пiдкорює душу тiлу.
Фiлософiя Сенеки є своєрiдним пiдсумком розвитку елiнiстичної фiлософiї, хоча i не завершує її. Дане вчення увiбрало в себе безлiч суперечливих тверджень про свiт, констатуючи кризу античного типу фiлософствування. Теоретично цей крок до подолання кризи фiлософських систем був зроблений на шляху виникнення християнства.
4.3 Римський еклектизм.
Процес розповсюдження фiлософських знань у стародавньому Римi характеризується могутнiми процесами зближення фiлософських вчень та шкiл. Вони почались ще у Грецiї приблизно в II ст. до н.е. Теоретичною пiдвалиною цього явища став скептицизм, котрий проголосив, що всi фiлософськi школи мають рiвне право на iснування, тому що всi вони не вiрнi. Скептики на цей час були домiнуючою течiєю у Академiї, мали значний вплив на свiдомiсть спiввiтчизникiв. Саме в умовах Риму, коли рiзнi течiї, якi виникали iсторично в рiзний час, але прийшли одночасно як рiвнi мiж собою, почався процес зближення та взаємопроникнення рiзних напрямкiв фiлософiї. Цьому сприяло те, що римляни самi не належали до родоначальникiв тiєї чи iншої школи i мали змогу споглядати суперечностi рiзних напрямкiв зi сторони. Недаремно бiльшiсть тих, хто сповiдував еклектицизм, були не фiлософами, а державними дiячами, ораторами, дiячами мистецтва.
Найбiльш вiдомим римським еклектиком був Марк Туллiй Цiцерон (106-43 рр. до н.е.), славетний оратор та полiтичний дiяч, який отримав фiлософську освiту. В Грецiї вiн вiдвiдував диспути провiдних фiлософiв рiзних напрямкiв. Пiзнiше Цiцерон написав ряд фiлософських праць, в яких намагався зробити популярний навчальний посiбник для римських громадян, котрi вивчали основи рiзних фiлософiй. Йому належить заслуга створення фiлософської термiнологiї на латинi.
У питаннях пiзнання та вченнi про буття Цiцерон був близький до скептицизму. Полiтичнi погляди досить консервативнi. Влада, за визначенням Цiцерона, є надбанням шляхетних народiв, шляхетної верхiвки народу, а простому людовi досить i видимостi свободи. Iмовiрно тому однiєю з головних цiлей фiлософiї вiн вважав утiшання людини.
Значним представником еклектицизму був також Марк Теренцiй Варон. Вiн був послiдовником Антiоха з Аскалону, вiдомого грецького еклектика. У своїх фiлософських дослiдженнях наближався до стоїцизму.
Iмператор Марк Аврелiй, спираючись на сенекiвську школу моралiзаторства, створив свою систему еклектичної фiлософiї, котра опиралася на вiдношення до життя, розроблене грецькими кiнiками. Його спосiб мiркувань дуже нагадує проповiдь, одкровення пророка. В його фiлософському вченнi вiдчувається дуже сильна релiгiйна тенденцiя розвитку свiтогляду.
4.4 Неоплатонiзм.
Побудова Римської iмперiї супроводжувалася дуже сильними змiнами у свiдомостi людей того часу. Посилювалося тяжiння до суто релiгiйного способу самоусвiдомлення. Це вiдбилося i на фiлософiї III-IY ст. н.е., яка все бiльше набувала рис теософського вчення.
Неоплатонiзм виникає в античнiй фiлософiї як остання спроба синтезувати уявлення про Космос та людину в одне вчення, переважно на пiдставах платонiвської фiлософської традицiї. Плотiн, Порфирiй, Прокл - найбiльш вiдомi представники цього завершального в античнiй фiлософiї напрямку думки.
Неоплатонiки конструюють вчення про iєрархiчнiсть будови дiйсностi. Основою буття є божественне (але безособове, на вiдмiну вiд прийнятого у християнствi) ''Єдине'' як сотання пiдстава iснування будь-якого буття. Все iнше iснує, як i Єдине, вiчно, тому питання про походження всього замiнюється в неоплатонiзмi питанням про залежнiсть одного буття вiд iншого. I в цьому розумiннi ''Єдине'' шляхом поступового послаблення в низхiдному порядку обумовлює ''розум'', потiм ''душу'', ''Космос'', ''матерiю'' (пiд якою розумiється, як i у Платона, небуття). Чуттєвий свiт у неоплатонiкiв - це єднiсть iдей розуму, душi та матерiї. Цей свiт протяжний, тривалий, неiстинний. Душа людини неречовинна, безтiлесна, вона пов''язана не тiльки з тiлом, але й з божественною душею. Мета земного життя - звiльнення вiд тiлесностi, чуттєвостi через вдосконалення морального життя i наступного пiсля смертi злиття з божеством. Саме в неоплатонiзмi вперше проводиться iдея трiадичного, низхiдного розвитку будь-якого предмета, навiть Бога. Це: перебування в собi-вихiд з себе-повернення в себе. Найбiльш детально цю iдею опрацював Прокл, тому його визнано християнською церквою святим.
Iдеї неоплатонiзму про наявнiсть iдеального свiту, про втiлення iдеї в матерiю,про безсмертя душi, про пантеїстичний зв''язок божественного та свiтського не загинули разом з розпадом античного суспiльства. Вони мали значний вплив на християнську теософiю середньовiччя та на фiлософiю епохи Вiдродження та Нового Часу.
Loading...

 
 

Цікаве