WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Особливості античної філософії (акція!) - Реферат

Особливості античної філософії (акція!) - Реферат

iснують, неiснуючих - що вони не iснують''. Вказану тезу у Протагора допомагають зрозумiти суттєвi пояснення Секста Емпiрика про те, що ''Про-тагор ... мiрою називає критерiй, речами - справи.., що людина є критерiй усiх справ, дiянь''. Повне роз''яснення концепцiї Протагора суперечить принципово вченню Аристотеляпро спiвпадiння висловлювань з дiйснiстю. Цi двi рiзнi концепцiї антиномiчнi, вони не можуть заперечити одна одну. Висновок, що судження, якi ведуть людину до успiху при завершеннi за-думаної справи - iстиннi, а успiх у справах є унiверсальною людською мiрою знань, будується на абсолютно протилежному Аристотелевi вченню про iстину. Для софiстiв тiльки досвiд може слугувати джерелом знання, а не ''нус'', ''абстрактне мислення'', ''iдея''.
Найбiльш вiдомими молодими софiстами були Фразiмах, Критiй, Алкiдам, Лiкофон, Полемон. Практична розробка проблем риторики, граматики, логiки стала для них домiнуючою, бо софiсти бачили своє мiсце саме як вчителiв, наставникiв молодi. Спираючись на своє переконання про важливiсть мови для впливу на людей, вони здiйснили головний крок на шляху виникнення фiлологiї. Протагор першим почав визначати роди iменникiв, здiйснив подiл мови на чотири види: прохання, питання, вiдповiдь, вказування, i назвав їх коренями мови. Продiк вiдомий своїми думками про синонiми.
Практичне спрямування школи софiстiв призвело до розмежування в античнiй фiлософiї течiй практицизму та споглядання, усвiдомлення сутi буття.
2.3 Фiлософiя Сократа.
Остаточне усвiдомлення мiсця фiлософiї у суспiльствi було здiйснене Сократом (469-399 рр. до н.е.). Вiн першим прийшов до висновку, що фiлософiя - це дiяльнiсть по усвiдомленню, осмисленню та визначенню вiдношення людини до дiйсностi. Фiлософ - людина, яка змiнює своє вiдношення до свiту вiдповiдно до змiн обставин буття.
Сократ гостро полемiзує iз софiстами, хоча сам вiн фактично продовжує розпочату ними справу в утвердженнi людини як головної теми фiлософських мiркувань. Негативне вiдношення до софiстiв Сократ пояснював тим, що вони ''продавали знання за грошi кому завгодно''.
Сократ рiшуче повертає фiлософськi дослiдження вiд вивчення Космосу, природи до людини як духовної iстоти. ''Пiзнай самого себе'' - такою є головна теза сократiвського фiлософствування. I таке знання можна здобути в практичнiй зустрiчi умiв. Сократ принципово вiдмовляється вiд записування своїх думок, вважаючи дiйсною сферою знання, мудростi живу бесiду з опонентами, живу полемiку. Саме вiн ввiв поняття ''дiалектика'' (вмiння вести бесiду, сперечатися).
Розкриваючи проблему людини, вiн ставив питання про такi характеристики, як ''мужнiсть'', ''розсудливiсть'', ''доброта'', ''краса'' тощо. Суперечностi у вiдповiдях спiврозмовникiв, що їх виявляв Сократ, свiдчили про неможливiсть звести загальний змiст понять до їх конкретно-iндивiдуальних проявiв. Вiдкривши неможливiсть iснування загального як конкретного та iндивiдуального iснування (''краси'' взагалi поряд з красивою дiвчиною, вазою, краєвидом, свинею i т.д.), Сократ фiксує нову для фiлософiї проблему, визнаючи: ''Я вiчно блукаю i не знаходжу виходу''.
Фiлософiя Сократа - своєрiдна межа в iсторiї античної фiлософiї. У всiх досократiвських мислителiв (''досократики'') свiт виступає у виглядi цiлiсностi, яка пiдпорядковує собi людину - ''одну з'' частинок Космосу. Сократ же вирiзняє людину, визначаючи предметом фiлософiї вiдношення ''людина-свiт''.
2.4 Платон.
Платон (427-347 рр. до н.е.) - перший з античних фiлософiв, чиї працi збереглися. Учень Сократа, Платон у 397 р. до н.е. заснував у Афiнах фiлософську школу, вiдому пiд назвою Академiя (тому що вона знаходилась у парку, присвяченому мiфiчному героєвi Академу). Свої працi вiн писав у виглядi дiалогiв - ''Учта'', ''Гiппiй Бiльший'', ''Горгiй'', ''Держава'' та iн.
Платон свої головнi зусилля зосереджує на вирiшеннi вiдкритої Сократом проблеми iснування загального (''краси'' взагалi, ''мужностi'', ''добра'' тощо). Вiн не мав сумнiвiв у iснуваннi загального реальним чином, а як воно саме iснує - нiкому ще не вiдомо. Тому Платон вiдшукує аргументи, котрi повиннi довести скептикам реальнiсть iснування загального. Так, вiн вiдзначає, що закони держави не iснують у виглядi конкретних речей ( текст закону ще не є законом), але реально впливають на життя суспiльства. Платон долає проблему, що зафiксована Сократом, завдяки створенню гiпотези про iснування специфiчних предметiв, вiдмiнних вiд речей навколишнього свiту. Припустивши iснування реальних предметiв, Платон розглядає загальне як iдеальний предмет, iдею. Iдеї, що внаслiдок своєї досконалостi виявляють себе як еталони, справжня реальнiсть, є дечим первинним вiдносно до конкретних речей як копiй iдей. А чуттєво даний свiт конкретно-iндивiдуальних речей є вiдбитком загальних речей. Отже, речi повсякденного свiту є спрощеним варiантом iншого свiту, бiльш досконалого - iдеального. Здатнiстю до безпосереднього контакту з iдеями надiлена людська душа, яка пiсля смертi тiла вiддiляється вiд нього i повертається до безтiлесного царства iдей, бо для iснування тiла i душi повинна бути вiдповiдна iдея, яка керує процесами в дiйсностi. Душа, з''єднуючись iз тiлом, втрачає свою iдеальнiсть (вiдповiднiсть iдеї), забуває все, що споглядала у свiтi iдей. Але у вiдповiдному станi ( у снi, коли душа не зале-жить вiд тiла) вона здатна пригадати забуте. Тому в теорiї Платона пiзнання, в ходi якого формуються загальнi поняття (про будинок взагалi, добро взагалi, трикутник взагалi), є процесом пригадування.
Платон першим ввiв у фiлософiю поняття матерiї, яке в нього позначає небуття, нiщо. Матерiя - це те, чого не iснує. Завдяки введенню даного поняття йому вдається узгодити в своїй теорiї наявну реальнiсть iз тiєю, яка була до неї. Вживаючи поняття ''матерiя'', Платон утримує в свiдомостi принцип, вiдкритий Гераклiтом: ''Iз нiчого може виникнути лише нiщо''. Все, що iснує, виникло iз чогось, але саме тепер того, iз чого все виникло, немає, тому ми кажемо, що воно - матерiя. Цим поняттям знiмається проблема пiзнання того, що було: його вже немає. Ця властивiсть матерiї перетворюватись у небуття i перешкоджає створенню свiту, повнiстю вiдповiдного iдеальному царству. Взаємодiя матерiї та iдей призводить до пошкодження, деформування iдей, до втрати конкретними речами тiєї досконалостi, яку мала ''чиста'' iдея.
Взаємодiю iдеї i матерiї Платон фiксував математично. Вiн дуже цiнував фiлософiю Пiфагора, вважаючи, що пiфагорейцi першими усвiдомили роль iдей.
Усi свої дослiдження природи, суспiльства, пiзнання, мислення Платон пiдпорядковував принциповi визначення мiри прояву iдей в конкретних речах, де фiксацiя загального визначення iдеальної конструкцiї займала головне мiсце. Вiн шукає iдеальну державу, iдеальний метод пiзнання тощо, розглядаючи реальнiсть як прояв iдеального. Тому
Loading...

 
 

Цікаве