WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Анрі Бергсон (1859-1941) - Реферат

Анрі Бергсон (1859-1941) - Реферат


Анрі Бергсон був ведучим французьким філософом нашого століття. Він уплинув на Вільяма Джемса й Уайтхеда і значно впливав на французьку думку. В основному вплив філософії Бергсона було консервативним, воно легко узгоджувалося з рухом, що досяг кульмінації у Віші.
Філософія Бергсона на відміну від більшості систем минулого дуалистична. Світ для нього розділений на двох у корені різні частини: з одного боку - життя, з інший матерія, чи вірніше, те інертне "щось", що інтелект розглядає як матерію. Весь всесвіт є зіткнення і конфлікт двох протилежних рухів: життя, що прагне нагору, і матерії, що падає вниз. Життя є єдина велика сила, єдиний величезний життєвий порив, даний единожды, на початку світу; зустрічаючий опір матерії; що боре щоб пробитися через матерію; поступово довідається, як використовувати матерію, за допомогою організацій; розділений перешкодами на який він наштовхується, на різні плини, як вітер на куті вулиці; придушува частково матерією внаслідок тих змін, яким матерія його піддає: усе-таки завжди- сохраняющий свою здатність до вільної діяльності, завжди що боре, щоб знайти новий вихід; завжди шукаючої більшої волі руху між ворожими стінками матерії.
Еволюцію не можна пояснити, вважаючи головною причиною дотик до навколишнього середовища. Механізм і телеологія страждають тим самим недоліком: обоє навчання думають, що у світі немає істотних нововведень. Механізм розглядає майбутнє як міститься у величезному, і телеологія, оскільки вона вірить, що кінець, якого треба досягти, може бути пізнаний заздалегідь, заперечує, що результат містить що- або істотно нове.
На противагу обом цим поглядам, хоча і більше співчуваючи телеології, чим механізму, Бергсон затверджує, що еволюція є воістину творчої, як робота художника. Спонукання до дії, невизначене бажання існує заздалегідь, але коли бажання не задоволене, неможливо знати природу того, що задовольнить це бажання. Наприклад, ми можемо припускати наявність у позбавлені зори тварин деякого неясного бажання, щоб бути обізнаним про об'єкти до зіткнення з цими об'єктами. Звідси випливали зусилля; які зрештою привели до створення очей. Зір задовольнив це бажання, але заздалегідь зір не можна був представити. На цій підставі еволюцію не можна пророчити, і детермінізм не може служити засобом спростування захисників волі волі.
Цей загальний контур наповняється описом дійсного розвитку життя на Землі. Спочатку потік розділяється на тварин і рослини; рослини призначені щоб відкладати енергію в резервуар, тварини- щоб використовувати енергію для раптових і швидких рухів. Але пізніше серед тварин з'являється нове розгалуження: більш-менш розділилися інтелект і інстинкт. Вони ніколи цілком не бувають друг без друга, але в основному інтелект є нещастя людини, тоді як інстинкт у своєму кращому прояві видний у мурах, бджіл і в Бергсона. Розходження між інтелектом і інстинктом є основним у філософії Бергсона.
Інстинкт у своєму кращому прояві називається інтуїцією. Інтелект поділяючий речі, згідно Бергсону- це рід сну: він не активний як повинна бути все наше життя, але чисто споглядальний. Коли ми спимо, говорить Бергсон, те наше "я" розсіяне, наше минуле розбите на шматки; речі які в дійсності взаимопроникают друг у друга, здаються окремими твердими тілами.
Як інтелект зв'язаний із простором, так чи інстинкт інтуїція зв'язані з часом. Однієї з найбільш примітних рис філософії Бергсона є те, що на відміну від більшості мислителів він розглядає час і простір як глибоко різні речі. Простір характеристика матерії- виникає при розсіченні потоку; воно в дійсності ілюзорно, корисно до деякої міри на практиці, але надзвичайно вводить в оману в теорії. Час, навпаки, є істотна характеристика чи життя розуму. Але час, про яке говориться не математичний час, не однорідні збори взаємне зовнішніх моментів. Математичний час згідно Бергсону, є справді форма простору; час, що є сутністю життя, він називає тривалістю. Поняття тривалості- одне з основних у його філософії, воно з'являється вже в самій ранній його книзі "Час і воля волі".
"Питання, що стосуються суб'єкта й об'єкта, їхнього розходження і їхніх єдностей повинні ставиться скоріше як функція часу, ніж як функція простору". У тривалості, у якій ми розглядаємо наші дії, маються розділені елементи, але в тривалості, у якій ми фактично діємо, наші стани розчиняються в друг другу. Тривалість є той самий матеріал дійсності, що знаходиться у вічному становленні, ніколи не будучи чим- те закінченим.
Насамперед, тривалість виявляє себе в пам'яті, тому що саме в пам'яті минуле продовжує існувати в сьогоденні. Таким чином, теорія пам'яті здобуває велике значення у філософії Бергсона.
Бергсон говорить, що поняттям "пам'ять" звичайно поєднують дві радикально відмінні речі, цьому розходженню Бергсон приділяє особливу увагу. "Минуле переживає себе,- пише він,- у двох різних формах: у- перших, у виді рухових механізмів, у- других, у виді незалежних спогадів". Наприклад, про людину говорять, що він пам'ятає вірш, якщо може повторити його напам'ять, тобто, якщо він придбав деяку чи звичку механізм, що дозволяють йому повторити раніше пророблену дію. Але він міг би, принаймні теоретично, бути здатним повторити вірш, і не пам'ятаючи тих попередніх випадків, коли він читав його раніш. У такий спосіб цей вид пам'яті не включає усвідомлення минулих подій. Другий вид, що тільки один і заслуговує назви "пам'яті", представлений спогадами, тих окремих випадків, коли людин читав вірш, причому кожен випадок не схожий на інші випадки і зв'язаний з визначеною датою. Це не питання звички тому що кожна подія відбувалася тільки один раз і зробило враження відразу. Передбачається, що яким- те образом усе, що коли- нибудь з нами случалося, пам'ятатися, але, як правило, доходить до свідомості тільки те, що корисно. Удавані провали в пам'яті, як доводить Бергсон, є в дійсності провалами не психіатричної пам'яті, а моторного механізму, що вводить пам'ять у дію. Цей погляд підтверджується розглядом фізіології мозку і явищами втрати пам'яті, з яких, як затверджує Бергсон, випливає, що щира пам'ять не є функцією мозку.
"Пам'ять" у принципі повинна бути
Loading...

 
 

Цікаве