WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Нарис історії української філософії - Реферат

Нарис історії української філософії - Реферат

сам не лінуйся за ним іти… Не висівай у рівчак жито, ані мудрість у серця глупих. Безглузді не сіють, не орють і в житницю не збирають… Що в міх утлий лити, що глупого вчити". У творі "Житіє Кирила філософа" привертає до себе увагу коротке, проте цікаве визначення філософії: на запитання візантійського імператора: "Філософе, хотів би я дізнатися, що є філософія?", Кирило відповідає: "Божим і людським речам розуміння, наскільки людина може наблизитися до Бога…". До цього Кирило додає, що філософія - це вміння сказати у небагатьох словах речі великого розуму.
Популярною була також збірка афоризмів та життєвих повчань під назвою "Бджола" (вона містила фрагменти з праць Плутарха, Діогена, Сократа, Піфагора, Епікура) та інші джерела. Але при цьому слід враховувати те, що за підрахунками фахівців серед всієї літератури Київської Русі оригінальні твори складали всього лише один відсоток; це пов'язане із загальною установкою християнської дуки на коментування, екзегетику, а також тим, що основне завдання книжники Київської Русі вбачали у засвоєнні християнської мудрості, а не у створенні нового.
Отже, філософська думка часів Київської Русі була переважно світлою, оптимістичною, спрямованою на етичні, культурні та соціально історичні питання.
Наприкінці ХІV та у XV ст. в історії України відбуваються суттєві зміни: після татарської навали занепадають міста, знижуються виробнича активність та внутрішня суспільна комунікація. Внаслідок того Україна втрачає свою незалежність: спочатку більша частина її території входить до складу Великого князівства Литовського, а дещо пізніше - Речі Посполитої - об'єднаної польської та литовської держави. І хоча спочатку ця окупація України не була занадто обтяжливою (давньоруська мова використовувалася вільно, українська шляхта мала широкі права, втручання у процеси життя були незначні), все ж, по-перше, населення та територія України тепер були поділені на різні частини, а, по-друге, була втрачена можливість цілеспрямованого автентичного духовного розвитку. Як це не дивно, але в такому становищі України були і свої позитивні сторони: внутрішнє життя на теренах України дещо стабілізувалося (нагадаю, що Київська Русь дуже сильно потерпала від міжосібних князівських воєн та свар); відкрилися можливості для більш інтенсивних зв'язків із країнами Західної Європи. Ще за часів Київської Русі мали місце відрядження здібної молоді на навчання до Візантії, що сприяло ознайомленню з античною філософією, духовними пошуками християнства. У XIV-XV ст. в Україні набули поширення домашні школи, у яких діти заможних громадян отримували знання. Охоче вивчали латинську мову: вона відкривала доступ до навчальних закладів Європи, мережа яких стрімко зростала, починаючи від XI століття. У європейських університетах велику увагу приділяли вивченню філософії. Початково у межах навчальної дисципліни викладали діалектику, логіку, фізику та метафізику. Пізніше структура філософської освіти істотно змінилась. У якості філософських дисциплін стали вивчати логіку, онтологію, психологію, теологію, космологію, етику, право, історію філософії, поетику, естетику.
Існує чимало історичних свідчень того, що України того часу проявлявся стійкий інтерес до духовних та інтелектуальних новацій. У 40-60-х рр. XV ст. у Києві утворився науковий гурток так званих "ожидовілих", котрий значну увагу приділив філософським студіям та популяризував такі твори, як "Логіка Авіасафа", "Промова Мойсея Єгиптянина", "Аристотелеві врата". Ці твори перекладалися з арабських або єврейських джерел. На думку Д.Чижевського, "ожидовілі" були тими, хто вперше ввів в українське оточення твори суто філософського змісту (див.: Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні. - К., 1991. - С.28).
Вихідці з України з'явилися в європейських університетах майже відразу після їх заснування. Стародавні записи містять прізвища багатьох студентів із Рутенії (саме так іменували Україну середньовічній Європі), що навчались в європейських університетах (в Сорбонні - Петра Кордована, та ін.). Велику популярність серед українців мали університети в Болоньї, Падуї, Римі, Кенігсберзі, Парижі. Навчання могло тривати п'ять, десять і більше років. Найдавнішим був науковий ступінь доктора філософії (згодом з'явилися ступені доктора богослов'я і доктора медицини). В усіх трьох розрядах українці здобували наукові ступені, починаючи з XIV століття. Повертаючись на Батьківщину, українці - вихованці європейських університетів - приносили на рідну землю не лише знання, а й прагнення до творчості, до пошуку істини, сучасні філософські погляди і, зрештою, - ідеї європейського гуманізму, що стали ядром світогляду доби Відродження.
Найвідомішим українським вченим доби Відродження став Юрій Котермак із Дрогобича (Юрій Дрогобич) (1450 - 1494), який після навчання у Львові поїхав до Італії. У 1478 р. одержав ступінь доктора філософії, а у 1482 р. - доктора медицини Болонського університету (Юрій Дрогобич - перший доктор медицини серед українців). У 1488 року він переїхав до Кракова і став професором Ягелонського університету, в якому працював до кінця свого життя. Ю.Дрогобич посідає унікальне місце в українській філософії та й у вітчизняній культурі загалом, що зумовлене декількома обставинами. По-перше, він був своєрідною з'єднуючою ланкою між Україною та Європою: одночасно належав і до європейського Відродження, і до українського Передвідродження, ставши (фактично) його провісником. По-друге: його творче "кредо" відроджувало ту духовну засаду, яка культивувалася у культурі Київської Русі: у книзі "Прогностична оцінка поточного 1483 року", у присвяті Папі Римському сказано, що взятися до наукової праці автора спонукала не жадоба матеріальних статків, не прагнення до слави, не інші подібні марноти, а лишень-но бажання пізнати істину й прислужитися людям.
Майже сучасником Ю.Дрогобича був Павло Русин із Красна (? - 1517), який навчався у Краківському таГрейфсвальдському університетах, а пізніше працював викладачем у обох цих навчальних закладах. У "Похвалі поезії" він писав: "Вчених книг не згортай ніколи, чистим серцем пий ті зразки високі, й те побачиш, вір, що було ще вчора скрите від тебе" [Українська література XIV - XVI ст. - К., 1988. - С. 448].
Зв'язки України із Західною Європою сприяли прилученню української громадської думки до ренесансних віянь. Як і в Європі, найпершою ознакою гуманізму тут поставала реабілітація вартості та значущості земного життя людини. Водночас це сприяло поглибленню інтересу до соціальної та природної реальності, а останнє, у свою чергу, відкривало перспективи для розвитку наук та людських самоусвідомлень. Однією із ознак останнього була поява вчених творів народною мовою: таке було в Європі, таке ж можна було спостерігати і в Україні. У XIV - XVI ст. з'явились перші твори, написані не книжною (тобто - церковнослов'янською, як раніше), а староукраїнською мовою: грамоти XIV ст., "Кам'янко-Струмилівське євангеліє" (1411), "Четьї- Мінеї" (1489), "Пересопницьке євангеліє" (1561), "Крехівський апостол" (1560). Наприкінці XV ст. староукраїнською мовою були видрукувані "Осьмигласник", "Часословець", "Тріодь пісня", "Тріодь цвітня". У цих творах акцентувалась потреба вивчення природи, увага до людської особистості (вагома риса Відродження).
Яскравою постаттю українського Відродження був С.Оріховський-Роксолан (1513-1566). Одержавши ґрунтовну освіту (навчався в Перемишлі, Кракові, Відні, Віттенберзі, Падуї, Болон'ї, Венеції, Римі, Ляйпцігу) і познайомившись з
Loading...

 
 

Цікаве